Читати книгу - "Конрад, або Дитина з бляшанки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Кого немає? — перепитав Конрад.
— Зайця! — вигукнула пані Бартолотті. — Все це вигадки, що їх батьки й бабусі розповідають своїм дітям та онукам.
— А навіщо?
Пані Бартолотті здвигнула плечима.
— Хіба я знаю! Мабуть, дорослим дуже приємно забивати дітям баки всілякою брехнею, їм тоді здається, що вони дуже дотепні й розумні…
— Ну, Берточко, я прошу тебе… — спробував був утрутитись пан Егон.
— Дай мені докінчити! — крикнула пані Бартолотті. — Я ж кажу правду. Дорослі весь час дурять дітей. Весь час торочать: дивіться лишень, які ми дужі, дотепні, які мудрі й добрі…
— Ну, Берточко, прошу тебе! Такого не кажуть перед дітьми, — прошепотів пан Егон. — Берті, прошу тебе, стримайся!
— Що правда, те правда! — сердито сказала пані Бартолотті. — І для дітей також правда!
— Годі, Берточко, не треба нам сваритися, — благально мовив пан Егон.
— Ти мене нервуєш! — гримнула на нього пані Бартолотті.
Пан Егон зітхнув і вирішив краще піти з Конрадом погуляти.
— Спершу ми подивимось на церкву, а тоді підемо на квітковий ринок; може, знайдемо там троянди, гвоздики й проліски. Біжи, Конраде, бери шапку, й ходімо. Мама сьогодні трохи не в гуморі!
Конрад узяв шапку.
— Я готовий, тату, — мовив він, тоді звернувся до пані Бартолотті: — До побачення, мамо.
І вийшов разом з паном Егоном. Пані Бартолотті дивилася їм услід, і обличчя в неї аж кривилося з гніву. Коли двері за ними зачинилися, вона сказала:
— Ну добре, якщо вже та дитина є, то нехай буде. Проти неї я нічого не маю. Але батько мене дратує. Він мені зовсім ні до чого. І я його не замовляла!
Того дня майже нічого більше не сталося. Кіті Рузіка прийшла по свої підручники й дуже розчарувалась, коли почула від пані Бартолотті, що її син подався з батьком гуляти. Дівчинка пробула в неї півгодини, сподіваючись, що, може, той син скоро повернеться. А коли вона просиділа ті півгодини у вітальні біля пані Бартолотті, читаючи й розглядаючи Конрадову книжку з малюнками, розчісуючи коси чудовій ляльці, у двері знов подзвонили. Цього разу прийшла пані Рузіка.
— Вибачте, що моя дочка так довго вам заважає, — звернулася вона до пані Бартолотті солодким як мед голосом. — Ми дозволили їй тільки піти по свої книжки!
А потім сказала дочці іншим голосом, гірким, як жовч:
— Ходи вже, Кіті, обід захолов. Так довго не сидять у гостях, коли приходять непрохані!
Пані Бартолотті почала її запевняти, що в неї кожен може сидіти скільки завгодно, навіть коли прийшов непроханий.
— Ні, ні, це нечемно, — мовила пані Рузіка, знов солодким як мед голосом.
Пані Бартолотті хотіла подарувати Кіті ляльку, але пані Рузіка заявила, що таких дорогих подарунків брати не можна.
— Про це не може бути й мови! — крикнула вона дочці, що вже простягла була руки до ляльки.
— Та вона ж нам не потрібна, — сказала пані Бартолотті.
Кіті благально вигукнула:
— Мамо, дозвольте мені взяти її!
Але пані Рузіка стояла на своєму:
— Так не можна. Ну чого б я мала її брати! Ні, справді, так не можна.
Вони довго торгувалися: разів із тридцять одна пропонувала ляльку, а друга відмовлялася. Нарешті в пані Бартолотті урвався терпець:
— Та не ви ж її маєте брати, а ваша дочка. А вона хоче ляльки!
Кіті радісно підхопила:
— Так! Хочу! Справді!
Вона схопила ляльку й так міцно притисла до себе, що пані Рузіка побачила: Кіті не віддасть її назад. Тому вона мовила солодким як мед голосом:
— Ну, то гарненько подякуй, Кіті.
І Кіті сказала:
— Красно дякую.
Після цього пані Рузіка підштовхнула дочку до дверей. Спускаючись сходами, вона ще тричі буркнула:
— Справді, без цього можна було обійтися!
Пані Бартолотті зачинила за гістьми двері й подумала, що з людьми дійсно-таки буває дуже важко, всі нерви з тебе висотають. Тоді похопилася, що треба готувати вечерю, а її, властиво, нема з чого готувати, бо нічого не куплено. Потім їй спало на думку, що повечеряти можна й не вдома — замовити печеню з солодким перцем і грибами, а до неї смажену картоплю. Далі вона згадала, що нічого з цього не вийде. Бо ні в течці, ні в шкіряній сумці, ні в пластмасовій коробці, ні в гаманці не залишилося грошей. До такого пані Бартолотті звикла й зовсім не журилась, як часом залишалася без вечері. Але тепер вона згадала сто тисяч Егонових слів і мовила сама до себе:
— Дитино моя, ти повинна приготувати Конрадові порядну, тривну і смачну вечерю.
Пані Бартолотті сіла у вітальні в крісло-гойдалку й запалила сигару. Після того, як вона три рази по три затягнеться димом, їй напевне спаде щось на думку. Так завжди було, треба тільки почекати. Вона палила, гойдалася в кріслі й чекала. І аж коли затяглася димом п’ять разів по три, нарешті надумала, де взяти гроші. «Сердешний Егон, — міркувала пані Бартолотті, — водно хоче бути батьком. Що ж, він тепер Конрадів батько. А батько повинен платити аліменти, й сьогодні ж таки. Тоді я матиму за що піти з Конрадом кудись повечеряти».
Ось що спало на думку пані Бартолотті. І коли Егон із Конрадом повернулися з прогулянки, вона негайно поділилася з аптекарем своїми міркуваннями. Почувши їх, пан Егон кумедно скривився, тоді, затинаючись, сказав, що він до цього не готовий і не має з собою стільки грошей.
— То дай мені хоч завдаток, — мовила пані Бартолотті.
Пан Егон розщедрився на двісті шилінгів. Це її задовольнило, бо за ці гроші вона могла замовити дві порції печені з солодким перцем, грибами й смаженою картоплею, та ще й на десерт морозива та яблучного соку.
Потім пані Бартолотті з Конрадом подалися до ресторану «Біля прудкої сарни», а пан Егон подався додому.
Коли вони повернулися з ресторану, Конрад відразу ліг спати, а пані Бартолотті дов’язала ще метр торочок на килимі.
— Щоб завтра знов у хаті були гроші, — сказала вона.
Більше того дня нічого не сталося. Зате другого дня, в понеділок, сталося багато чого.
Вранці пані Бартолотті прокинулась о пів на п’яту, вперше в своєму житті так рано. Вона тихенько вибралася з ліжка, бо не хотіла будити Конрада, та виявилося, що хлопець прокинувся раніше за неї.
— Я вже давно не сплю, — пояснив він, — бо наперед радію, що йду до школи.
Пані Бартолотті пішла
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Конрад, або Дитина з бляшанки», після закриття браузера.