Читати книгу - "Коханець леді Чатерлей"

й чистою розумовою роботою, просто занотував у свій час пару ідей. Однак я не одружуюся і не швендяю за жінками. Мені здається, Чарлі має рацію — якщо йому хочеться швендяти за жінками, він має право не швендяти надто часто. Та я не можу йому заборонити швендяти взагалі. Що ж до Гамонда, то з його розвинутим власницьким інстинктом для нього, природно, відкрита як широка дорога, так і вузька хвіртка. Побачите, він ще до смерті стане Англійським Діячем Літератури, букварем з ніг до голови. Нарешті я. Я — ніщо. Просто базікало. А що ти думаєш, Кліфорде? Ти погоджуєшся, що секс — це динамо-машина, яка допомагає чоловікові досягти успіху в світі?

У ті часи Кліфорд говорив мало. Він ніколи не просторікував, справді, для цього його ідеям бракувало життя, а він сам був надто зніченим та емоційним. І зараз він почервонів і зніяковів.

— Ну! — сказав він, — оскільки сам я — hors de combat[10], не бачу, що я можу сказати з цього приводу.

— А от і ні, — сказав Дюкс, — твоя верхня частина зовсім не hors de combat. Життя твого розуму ціле й неушкоджене. Тож дозволь нам почути твої ідеї.

— Ну, — пробурмотів Кліфорд, — хоч би й так, все одно у мене цих ідей не забагато… Мабуть, я стою за те, щоб одружитися і — край. Це велика річ для чоловіка й жінки, які кохають одне одного.

— Що за велика річ? — запитав Томі.

— О… вона довершує близькість, — сказав Кліфорд, ніяковіючи, немов жінка, від такої розмови.

— Ну, ми з Чарлі вважаємо, що секс — таке ж саме спілкування, як і мова. Коли якась жінка заводить зі мною сексуальну розмову, моя природна реакція — піти з нею до ліжка там завершити її, все в свій час. На жаль, жодна жінка не дає мені жодного натяку, я лягаю в ліжко один і зовсім від цього не страждаю… Принаймні так мені здається, а то звідки б я знав? У всякому разі, у мене немає астрономічних розрахунків, яким би можна перешкодити, і не треба писати жодних безсмертних творів. Я просто сховався в армії…

Запала мовчанка. Усі четверо чоловіків курили. А Коні сиділа й робила черговий стібок у своєму шитві… Так, вона там сиділа! Їй належало сидіти, як мумії. Вона мала мовчати, як миша, і не втручатись у надзвичайно важливі міркування цих глибокодумних джентльменів. Але вона мусила тут бути. Без неї їм не було б так легко, їхні ідеї не пливли б так вільно. Без Коні Кліфорд почувався дразливішим і нервовішим, його ноги мерзли значно швидше й розмова не клеїлася. Краще почувався Томі Дюкс — її присутність його дещо надихала. Гамонда вона не любила, він здавався таким егоїстом у чисто розумовому вимірі. А Чарлз Мей, хоч щось у ньому й подобалося, незважаючи на свої погони, здавався трохи відразливим і неохайним.

Скільки вечорів Коні сиділа й слухала слововиверження чотирьох чоловіків! Цих і ще одного чи двох інших, її мало турбувало, що вони, здавалось, ніколи ні до чого не доходять, їй подобалося слухати їхні розмови, особливо, якщо між ними був Томі. От забава. Чоловіки, замість того, щоб цілувати й гладити тебе, відкривають тобі твій розум. Справжня забава? Але які ж холодні уми!

А крім того, це трохи дратувало. Вона більше поважала Майкаліса, при імені якого всі наливалися нищівною зневагою до дворняжки-кар'єриста, до неосвіченого жлоба найгіршого ґатунку. Дворняжка й жлоб чи ні, він зробив свої висновки. Він просто обігнав їх з їхніми мільйонами слів на параді розумового життя.

Коні любила життя розуму й одержувала від нього величезне задоволення. Та вона справді думала, що воно заходить задалеко, їй подобалося бути тут, у тютюновому диму славних дружніх вечорів, як вона їх сама для себе називала. Вона щиро потішалась, а також пишалася, що навіть свої розмови вони нездатні вести без її мовчазної присутності. Вона безмежно поважала думку, а ці чоловіки, принаймні, намагалися чесно мислити. Однак усе це нагадувало кішку, яка не могла стрибати. Всі вони разом про щось говорили, а що воно значило для її життя, сказати було важко. І Майк не зміг цього прояснити.

Але Майк взагалі не намагався нічого робити, просто прожити життя і допекти іншим так, як вони допікали йому. Він був по-справжньому антисуспільним, і саме це йому закидали Кліфорд та його приятелі. Кліфорд та його приятелі не були антисуспільними, усі вони більш-менш схилялися до того, щоб рятувати людство чи принаймні вчити його.

У неділю ввечері точилася високомовна розмова, коли бесіду знову занесло на любовну тему.

— Благословен зв'язок, який серця зріднив у щось таке… — сказав Томі Дюкс. — Хотів би я знати, що це за зв'язок… Зв'язок, що нас зріднив тепер, — це наші з вами інтелектуальні суперечки. І незважаючи на них, між нами існує цей чортів зв'язок. Ми розходимося нарізно й говоримо один про одного дошкульні слова, як усі інші кляті інтелектуали на світі. Кляті люди — адже у цьому всі однакові. А коли не розходимося, то ховаємо дошкульні почуття, які один проти одного носимо, за лицемірною облесністю. Дивна річ, та життя розуму, здається, розцвітає тільки, якщо його коріння лежить у злобі, невимовній і невимірній злобі. Так було завжди! Погляньте на Платона, на Сократа і його компанію! Скільки в ній злоби, скільки радості в тому, щоб роздерти ще когось на шматки… Протагора чи ще когось! І Алківіад, і всі інші — не учні, а шавки, готові втрутитися в бійку! Маю сказати, що все це примушує надати перевагу Будді, який спокійно сидить під деревом, чи Христові, який розповідає своїм учням короткі недільні історії, мирно і без жодних інтелектуальних феєрверків. Так, щось негаразд з розумовим життям, радикально. Його коріння в злобі й заздрості, заздрості й злобі. А дерево можна пізнати за його плодами.

— Не думаю, що всі ми такі злостиві, — запротестував Кліфорд.

— Дорогий мій Кліфорде, подумай про те, як усі ми обговорюємо один одного. Я значно гірший за всіх інших. Тому що я відкрито надаю перевагу спонтанній злобі над сфабрикованою облесністю, а це — отрута. Коли я починаю говорити, що за чудовий хлопець цей Кліфорд, і так далі, і так далі, тоді пора пожаліти бідного Кліфорда. Ради Бога, усі ви говоріть про мене дошкульні речі, тоді я знатиму, що для вас щось означаю. Не говоріть солодких слів, інакше мені кінець.

— Але ж я справді думаю,