read-books.club » Наука, Освіта » Українець і Москвин: дві протилежності 📚 - Українською

Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

298
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українець і Москвин: дві протилежності" автора Павло Штепа. Жанр книги: Наука, Освіта / Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 249
Перейти на сторінку:
Пласкість, неясність, розпливчивість, аморфність, загальниковість. Подорожуючи кілька день, мандрівник має враження, що сама місцевість подорожує разом з ним. Одноманітність (за В. Ключєвскім). Пише московський поет (український переклад):

Природа справді в нас миршава,

Покірно–рівні скрізь поля —

В Московщині сама земля

Вважа зухвальством величаве,

Таргани, сморід, бруд, гидота

И загроза вічна від бича —

І ось оця дурна голота

«Святою Русью» велича.

Вєнєвітінов. «Батьківщина»

Наш поет Є. Маланюк малює той самий образ:

О, бідний, жалісно убогий

Гіпоборейський примітив:

Тупі, кирпаті, злобні боги,

Одноманітний голий спів

Болотяна, імлиста площа,

Берізки хворі і брудні —

Даремно сірий дощ полоще

Замурзан і навіки дні.

«Ні лотоса, ні лавра» — позем! —

Ні натяку на вертикаль,

І лиш тупим, тяжким морозом

На півроку закута даль.

Духова отарність, одноманітність, брак індивідуальности у москвина віддзеркалюється і на його обличчі. П. Чаадаєв каже, що його дуже вражало порівняння облич москвинів з обличчями європейців; вражала безвиразність обличчя москвина.

Проте, ця отара рабів під проводом деспотичного володаря стає грізною силою. Вона, зголодніла, насичена жадобою нажертися, відчуваючи психологічну потребу ствердити свою віру в свою силу, хоч би знущанням над слабшими чи безглуздим нищенням всього, що зустріне на шляху, ця орда пре, «очєртя голову», на завоювання сусідів (а тепер і всього світу). Але, втративши свого деспота, та сила вмлівіч обертається в порох; орда одразу стає хаотичною юрбою, що розбігається на всі чотири сторони. Це бачили ми на власні очі в 1917 році.

Кожна диктаторська влада падає з упадком диктатора. Упав Б. Муссоліні, і за 24 години перестала існувати фашистівська влада. Але італійці скоро самі зорганізували іншу, бо вони — як і всі європейці (отже, і українці) — звикли до ініціятиви, до самоорганізації звикли брати на себе відповідальність. Трагедія москвинів є в тому, що вони протягом довгих століть звикли боятися власної відповідальности. Деспотична, централізована влада здушувала всяку ініціятиву, всяку індивідуальність, жорстоко караючи підлеглих урядовців за помилки чи неуспіхи розпоряджень тих урядовців. Ясна річ, московський урядовець не мав жодного бажання ризикувати своєю головою з–за неуспіху свого розпорядження і тому чекав на наказ від свого зверхника, знаючи, що зверхник в разі невдачі скине провину на нього, вимагав «бумаґі», с. т. «наказу на папері». Так протягом століть москвин звик лише виконувати накази «начальства». В СССР ця стара московська звичка обернулася в катастрофальне явище, бо тепер у сучасній Московській імперії буквально ВСЕ життя удержавлене, отже, тепер ВСІ щасливі громадяни СССР є державними урядовцями (читай: рабами). Практично це значить, що КОЖНИЙ мусить мати наказ на папері, інакше може втратити життя, бо ж Уряд у біді, спричиненій його ідіотськими наказами, обвинувачує виконавців тих його ж (уряду) наказів. За мирних часів ця «система» лише мертвить все життя країни, але за воєнних часів приводить до катастрофи. Це ми і бачили в 1941 році, коли–то за 24 години все життя в СССР пішло шкереберть, обернулося в хаос. Цей хаос був одною з найголовніших причин казково швидкого маршу німецької армії на схід. Очевидячки, так станеться і в майбутній війні.

В одному лише москвин виявив не будь–яку ініціятву. Це тоді, коли мав нагоду виказати чи знищити ворогів московської влади; тоді він радів, що сповнює свій патріотичний обов’язок.

Страх взяти на себе відповідальність, вимога писаного наказу породили в Московщині — нечуваний в інших державах — бюрократизм та величезну армію бюрократів. Нема в світі держави, якої уряд складається з більш, як один десяток міністерств. Уряд СССР складається з кількох десятків міністрів і міністерств. Чужинці, що не знають історії Московщини, а також і наші недолуги пояснюють цю абнормальну кількість міністрів соціялістичним плануванням. В дійсності ж це є лише поворот (як і в усім) до старих московських національних традицій. В XVII ст. уряд Московщини складався з 50 міністерств (приказів).

Таку справу, яку з Европі звичайний урядовець вирішує протягом кількох хвилин, москвини вирішують кілька місяців. У 1828 р. Сенат розглядав справу одного «аткупщіка», що тягнулася 15 років. Самий лише витяг з тої справи був написаний на 15000 аркушах (вся справа мала кількасот тисяч аркушів). Так було до 1917 р., а потім погіршилася тисячократно.

Московський бюрократ воліє пошкодити справі, затягаючи її вирішення, аніж пошкодити своєму добробутові. Головне — його добробут, а добробут цілої нації остільки, оскільки він поліпшує його, урядовця, власний, і то не в майбутньому, але вже тепер, зараз. Таке ставлення до справ вбиває в зародку, а щонайменше, гальмує всякий здоровий почин, всяке поліпшення, поступ, розвиток творчих сил. І справді, всюди, куди приходила московська влада, життя завмирало, дегенерувало: москвини не те що не творили нове, але й уже створене руйнували. Це відноситься не лише до сучасної московської влади (в СССР), якої руїницька діяльність у нас перед очима; це відноситься до всіх століть московської історії). Згадати хоч би багатий, культурний Новгород по 1478 р. або Україну по 1709 р. Доброю ілюстрацією нездарности москвина до будь–якої самостійної творчости є історія їхньої кооперації. В Україні кооперація розбудовувалася стихійно самими селянами, часто без допомоги інтелігенції. В Московщині ж кооперація розвивалася дуже мляво. Московські кооператори–інтеліґенти з плачем нарікали на неохоту, а часто і спротив московського мужика (а часто і немужика, напр., священиків) закладанню кооперативи. Усі кооперативи в Московщині закладали інтелігенти, іноді напівпримусово (місцеве начальство «допомагало»), і чимало з них падало виключно з–за браку піддержки місцевим населенням (див.: І. Афанасьев. «К історіі рускай кааперациі»). «Все, що збудовано в старій і новій Московській імперії, буквально все, с. т. від граматики їхньої мови до атомової зброї, — ВСЕ ЗБУДОВАНО НЕМОСКВИНАМИ (про це далі).

МОСКВИН ВМІЄ ЛИШЕ РУЙНУВАТИ.

Руїнницький характер московської влади — не до вилікування, бо зумовлений самою природою московської влади і московського народу. Внаслідок своєї вдачі, яку формували чинники, що про них була мова поперед, і внаслідок історичного виховання, москвинові НЕСИЛА зрозуміти ніяких засад, крім одної — засади сили, фізичної сили. Добровільну уступку, добровільний компроміс, добровільну кооперацію, співпрацю, федерацію Москвин вважає за ознаку слабости партнера і тому з самого початку намагається накинути йому свою волю. Це є одна з найголовніших причин неможливости будь–якої співпраці з москвинами, неможливости будь–якої федерації з ними. Неможлива вона, бо жодна сила не може усунути цієї фатальної причини; несила навіть самим москвинам, навіть тоді, коли б і хотіли її усунути. Несила, бо та причина є в крові Москвина;

1 ... 10 11 12 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українець і Москвин: дві протилежності», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українець і Москвин: дві протилежності"