read-books.club » Наука, Освіта » Чорна Рада. 1663 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорна Рада. 1663"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чорна Рада. 1663" автора Юрій Володимирович Сорока. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 24
Перейти на сторінку:
свою залежність від Польської Корони. За таких умов навряд чи слід дивуватись і тому, що під час обрання Павла Тетері на гетьманство, та й після нього, одностайності в поглядах представників генеральної і полкової старшини козацького війська не додалось. Прибічники Москви не схвалювали кандидатури Павла Тетері, а новообраний гетьман і не думав їх у чомусь переконувати — одразу ж після ради у Чигирині Тетеря відкрито перейшов на бік Речі Посполитої. На доказ правильності такого трактування поведінки Павла Тетері можна навести хоча б такий аргумент: збереглося кілька листів новообраного гетьмана до польського короля, у яких він просив дати коронне військо на допомогу в боротьбі з промосковською партією і для завоювання Лівобережжя.

Коли звістка про те, що Павло Тетеря отримав гетьманську булаву, дійшла на Запорожжя, там сприйняли нового гетьмана не те щоб вороже, але й не надто радісно. Знаючи, що Тетеря — прибічник Польщі, запорожці зробили спробу застерегти його від загравання з Варшавою. За козацьким звичаєм, від усього Запорозького коша було написано лист, у якому січовики визнавали колишнього переяславського полковника гетьманом, але й висловлювали своє критичне ставлення до його політики. Вони радили Тетері розірвати спілку з поляками й застерігали, що у противному разі з ним учинять так, як намірялися з Юрієм Хмельницьким, коли підозрювали того в нещирості, — тобто скарають на горло. З листа видно, що до попередніх побоювань запорожців щодо запровадження шляхетських порядків в Україні тепер додався ще й страх перед відновленням рішень Брестської унії 1596 року, тобто скасування на українських теренах православної ієрархії. Чим це було для глибоко релігійного Запорожжя, казати, думаю, не обов'язково.

Незважаючи на те, що лист запорожців був фактично застереженням від усього українського народу, Павло Тетеря знехтував ним. Зрештою це призвело до того, що Запорозьке Низове військо й лівобережні полки повстали проти гетьмана.

Першим — у травні 1663 року — виступив паволоцький полковник Іван Попович — Ходорковський. Зрозумівши, що мирними засобами протидіяти політиці Тетері він не спроможний, полковник зв'язався з московським воєводою в Києві, сподіваючись допомоги в повстанні від московського війська, після чого розпочав бойові дії із загонами польської шляхти на території Паволоцького полку.

Хоч як це дивно, але Москва не одразу надала допомогу повсталому лівобережному козацтву. І то, по — перше, тому, що досі була свіжою пам'ять про Чуднівську битву, результати якої виявились катастрофічними для московських воєвод. По — друге, через пам'ять про інший розгром — поразку, якої московити зазнали під час битви при Кушликах у Литві (її перебіг детально виписано в «Історії Росії» С. Соловйова), що стала вирішальною в межах кампанії 1661 року, проведеної Московським царством у князівстві Литовському.

Восени 1661 року московська армія, маючи до двадцяти тисяч ратників і діючи під командуванням воєвод Хован — ського й Ордин — Нащокіна, вела бойові дії з польсько — литовським військом, на чолі якого стояв коронний маршалок Жеромський. Тоді й відбулась битва, про яку піде мова. У битві при Кушликах військо московських воєвод зазнало тяжкої поразки. Згідно з даними деяких джерел, лише тисяча вояків з усього двадцятитисячного корпусу зуміли врятуватися разом з Хованським і пораненим Нащокіним за стінами Полоцька після цілковитого розгрому. Решту царських вояків поляки побили або захопили в полон. Серед убитих у битві при Кушликах було досить багато відомих у Московському царстві можновладців і навіть син воєводи Хованського.

Натомість Жеромський у свої листах до короля похвалявся, що втратив лише сорок жовнірів убитими, захопив дев'ять гармат і прапори. Серед трофеїв, які дістались полякам, як зазначає С. Соловйов, був образ Богородиці, який мав при собі воєвода Ордин — Нащокін і яким так дорожили і цар, і воєвода. У результаті невдалої битви Московське царство втратило міста Гродно, Могильов і навіть столицю князівства Литовського Вільно. У Вільно, як повідомляє Соловйов, був за воєводу стольник князь Данило Митецький, який мав під своїм проводом лише 78 солдатів. Сам король обложив Вільно і відправив до Митецького на переговори посольство у складі литовського канцлера Паца й підканцлера Нарушевича. Король вимагав здати місто, обіцяючи воєводі й усім ратним людям вільний вихід до московських кордонів. Зі зброєю, артилерією, знаменами, казною і всім маєтком. У відповідь на пропозицію короля Митецький відповідав, що здасть місто, якщо король дозволить йому розпродати весь хліб і сіль і дасть йому під пожитки три сотні возів. Король не погодився на розпродаж хліба і солі й обіцяв дати воєводі лише тридцять возів. Тоді Митецький оголосив, що він віддасть команду стояти до останнього: «что хотя все помрут, а города не сдадут». У відповідь на таку заяву король звелів своїм полководцям готуватися до штурму. Дізнавшись про це від перебіжчика, Митецький наказав приготувати 10 бочок пороху в своїй хаті, в підпіллі. Очевидно, він мав намір, покликавши до себе в хату польських рейментарів, нібито для підписання акту капітуляції, запалити порох і висадити їх у повітря.

Окрім цього епізоду, у якому російський історик намагався не так описати поразку війська, як героїзм царських слуг, значних здобутків московське військо у Литві не мало, навпаки — як і було сказано, зазнало ніщивної поразки. Тож цілком логічно, що долучатися до протистояння бунтівного лівобережного полковника з гетьманом Тетерею було зараз зовсім не в інтересах царя. З огляду на це, на полковника Поповича — Ходорковського, який так необдумано виступив проти гетьмана, чекала не надто радісна доля, і він, щоб уникнути помсти Павла Тетері, був змушений услід за Юрієм Хмельницьким постригтися в ченці.

Зауважмо, що духовна кар'єра колишнього полковника виявилася зовсім недовгою — вже напередодні Чорної ради обставини змінились на користь промосковської партії козацької старшини: Москва, попри негаразди у війні з Польщею, не збиралася випускати з рук Україну й ладна була будь — що — будь надавати військову допомогу. Як оповідає літопис, Попович — Ходорковський, пізнаючи, «які кривди чинять ляхи й жиди священикам і взагалі православним», скинув рясу і знову взяв до рук полковницький пернач. Він швидко відновив зв'язки з московським воєводою в Києві та пообіцяв схилити на свій бік козаків, а після того знову привести Правобережну Україну в підлеглість московському цареві. Отримавши від воєводи грамоту, Попович почав готувати повстання проти Павла Тетері. Для цього він насамперед зв'язався з Якимом Сомком і прибув на чолі війська до Паволочі.

Дії Поповича — Ходорковського в районі Паволочі наслідували акції подібних до Максима Кривоноса соратників Богдана Хмельницького: одразу після початку повстання він почав нищити польську шляхту, яка вкотре

1 ... 10 11 12 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна Рада. 1663», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорна Рада. 1663"