Читати книгу - "Чорна Рада. 1663"

Від самого початку своєї політичної кар'єри Суховій здобув підтримку Кримського ханства, уклавши з ним угоду, яка визнавала сюзеренітет кримського хана над Україною. Відзначмо, що Крим, як і Запорожжя, був невдоволений протекцією Османської імперії, яку прийняв гетьман і яка не лише посилювала позицію Петра Дорошенка, але разом з тим значно послаблювала татарський вплив на українські справи. Отож авантюра Суховія та одночасний наступ польського війська на Правобережжя змусили Петра Дорошенка покинути Лівобережну Україну, залишивши її (колишньому чернігівському полковнику), а в той час — наказному гетьману Дем'яну Многогрішному. Але на цьому Суховій не зупинився. Спільно з татарами наприкінці 1668 року він напав на Правобережжя, маючи на меті утвердитись на гетьманстві і тут. Проте військове щастя зрадило безрозсудного кошового: у битві під Ольхівцем його розгромили спільними силами загони Петра Дорошенка із запорожцями на чолі з Іваном Сірком. Тим часом Дем'ян Многогрішний, опинившись унаслідок наступу московських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Московського царства і за його підтримки був обраний гетьманом Лівобережної України. Так Українська держава знову розкололася на два гетьманства.

Довгі роки виснажливої війни перетворили українські землі на правому березі Дніпра на суцільну руїну. Турецькі війська, що підтримували колись Дорошенка, закріпившись у стратегічно важливих містах Правобережжя, поводились як господарі. Султанські сераскири вимагали від місцевого населення сплачувати данину падишахові, руйнували церкви або перетворювали їх на мечеті, грабували і захоплювали в ясир місцеве населення. Жителі цілих сіл були змушені тікати на лівий берег Дніпра, сподіваючись знайти там безпечні умови для життя. З огляду на це авторитет Петра Дорошенка серед українського населення почав падати. У цій ситуації, розчарований політикою Османської імперії, Дорошенко вирішив зректися булави.

Саме так коротко можна описати події, які спонукала в 1663 році Чорна рада, де на противагу законному гетьману було обрано «ставленика черні» Івана Брюховецького. Як бачимо, нічого радісного. Ми не ставили собі за мету прискіпливо дослідити факти панування Російської імперії на території України, але одне можна сказати напевне: Гетьманщині судилося існувати, починаючи від сумнозвісних подій у Ніжині, лише сто один рік. 1764 року указом цариці Катерини II автономію цієї держави було остаточно скасовано, а населення України, вільний козацький народ, перетворилось на покріпачених селян, над якими безроздільно владарювали російські пани та місцеві підпанки. Не набагато, як ми знаємо, пережила Гетьманщину й Запорозька Січ — та сама Січ, яка колись виплекала Хмельницького і за чиєї підтримки Російська імперія здолала Кримське ханство та багаторазово перемагала у війнах Османську імперію. У 1775 році російські війська зруйнували Запорожжя, позбавивши Україну останньої примарної надії поновити старі традиції та пов'язану з ними автономію.

Епілог

Існує думка, як це було вже сказано на початку книги, що історія людства рухається за спіраллю. Усі події, що колись відбувалися, з великою часткою ймовірності можуть відбутися знову, набувши нового, більш сучасного вигляду. І чомусь історія України — чи не найяскравіше підтвердження цієї наукової гіпотези. Переживши роки панування Російської імперії, буревії революцій та світових війн, наша країна нарешті змогла вибороти незалежність і можливість розвиватись як самостійна держава. Найбільша за територією європейська держава. Держава, що має колосальні природні багатства та ключову роль у розвитку Європи. Усі ми були свідками того, що народження молодої незалежної України не було простим, як не буває простим і народження людини. Але наша країна гідно здолала багато труднощів, що випали на й долю, і гордо заявила про себе в Європі та світі. І на тлі тих доленосних подій ще більш незрозумілим і болючим є той факт, що Україна нині, після майже двадцяти років незалежності, вкотре опинилась на межі втрати суверенітету та розколу на сумнозвісні Лівобережжя та Правобережжя.

Так, багато в чому в ситуації, яка склалась, винен амбіційний північний сусід, котрий для посилення свого світового впливу вирішив зробити Україну розмінною монетою в геополітичній грі. Та чи лише він один? Хіба й дехто з нас не підштовхує нашу Батьківщину до розколу і хаосу? Власною байдужістю, власним нерозумінням унікальної можливості стати європейським народом? Варто замислитись… Замислитись про те, чи годиться наступати на ті самі граблі, котрі зруйнували державу Богдана Хмельницького у XVII сторіччі. Чи все ми зробили для того, аби запобігти нашій новій Чорній раді — у сторіччі XXI. А осмисливши все, не накоїти помилок, виправляти які будуть наші нащадки.

Примітки

1 Кварцяне військо — у XVI–XVII сторіччях наймане військо Речі Посполитої, утримуване на чверть доходів від королівських маєтків

2 Підкоморій — у Речі Посполитій XVII сторіччя так називався суддя