read-books.club » Пригодницькі книги » 20 000 льє під водою 📚 - Українською

Читати книгу - "20 000 льє під водою"

237
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "20 000 льє під водою" автора Жюль Верн. Жанр книги: Пригодницькі книги / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 122
Перейти на сторінку:
Ленд стояли на юті й напружено вдивлялися у нічну пітьму.

— Ви, Неде, часто чули, як кити викидають у повітря воду?

— Так, капітане! Але ще жодного разу я не зустрічав кита, за якого б мені дали премію у дві тисячі доларів, та не за пійманого, а лише за те, що я його побачив!

— Це справді дивина. Ви заслужили премію, Неде! Скажіть, коли кит викидає воду з ніздрів, це супроводжується таким самим свистом?

— Точнісінько таким самим! Тільки цього разу гучніше. Безсумнівно, що це китоподібне, яке водиться в тутешніх водах. З вашого дозволу, капітане, — сказав гарпунер, потираючи руки, — завтра вранці я привітаюся з ним по-своєму.

— Тільки якщо воно виявить бажання вітатися з вами, — з нотками сумніву в голосі відповів капітан Фераґут.

— Коли я підберуся до нього на відстань чотирикратної довжини гарпуна, йому доведеться бути ввічливим!

— А для цього необхідно, щоб я дав вам вельбот?[17] — уточнив капітан.

— Ну звісно!

— Але ж доведеться ризикувати життям веслярів.

— І моїм! — нагадав гарпунер.

Близько другої години ночі, під вітром, за п'ять миль від «Авраама Лінкольна» знову з'явилася світлова пляма. Попри значну відстань, шум вітру і моря, все одно було чути могутній сплеск води і астматичне дихання тварини. Коли цей гігант моря спливав на поверхню і переводив дихання, здавалося, що повітря, неначе в циліндрах машини з силою у дві тисячі кінських сил, вривалося в його могутні легені.

«Оце так кит! — подумав я. — Він може помірятися силою з цілим кавалерійським полком!»

До самого світанку ми були насторожі і готувалися до бою. На борти судна винесли китоловні сіті. Головний помічник капітана наказав підготувати гарпунні гармати, які викидають гарпун на відстань милі, й тримати напоготові рушниці, заряджені розривними кулями, які б'ють наповал навіть наймасивніших тварин. Нед Ленд обмежився лише тим, що як слід нагострив вістря свого гарпуна — ця зброя в його руках ставала смертоносною.

О шостій годині, з першими променями вранішньої зорі, електричне світіння нарвала потьмяніло. О сьомій годині майже цілком розвиднилося, але густий ранішній туман заслав небокрай настільки, що навіть через найкращі підзорні труби було неможливо щось розгледіти. Уявіть собі наше розчарування й лють! Довелося чекати, доки туман розсіється.

Я заліз на бізань-щоглу. Декілька офіцерів подерлися на марси.[18]

Лише о восьмій годині у нас з'явилася надія: густі клуби туману попливли над хвилями і почали поволі здійматися. Лінія обрію розширилася.

Несподівано, як і першого разу, почувся голос Неда Ленда.

— О! Дивіться! Наш друг нікуди не подівся, він за кормою, з лівого борту! — кричав гарпунер.

Там, за півтори милі від фрегата, виднілося довге темне тіло, воно приблизно на метр виступало над поверхнею води. Ударами свого могутнього хвоста нарвал здіймав пінисті хвилі. Я вперше бачив, щоб хвостовий плавець з такою силою розбурхував води навколо себе! Коли тварина рухалася, від неї колами розходився сліпучо білий слід.

Фрегат поволі наблизився до тварини. Я став уважно розглядати її. Одразу стало зрозуміло, що офіцери з «Шанона» і «Гельвеції» дещо перебільшили її розміри. Мабуть, у них просто не було можливості милуватися цим експонатом з такої близької відстані, як оце зараз роблю я. Довжина нарвала не перевищувала двохсот п'ятдесяти футів. Товщину його визначити було складніше, та все ж мені здалося, що тварина відзначається напрочуд пропорційною комплекцією.

Тварина не була байдужа до своїх глядачів, вона вирішила влаштувати показовий виступ. Спершу хвицання хвостом, а потім — водне шоу: зі своїх носових ходів вона випустила два водяних стовпи, які розсипалися срібними бризками на висоті щонайменше сорока метрів! Тепер я вже міг дещо сказати про систему дихання цієї тварини. Отже, на той час мій висновок зводився до того, що тварина належить до підтипу хребетних, класу ссавців, ряду китоподібних, родини… На цьому все. Детальніше класифікувати її я ще не міг. До ряду китоподібних належать кити, кашалоти і дельфіни; до останніх зачисляють і нарвалів. Кожна родина поділяється на роди, роди — на види… Ну не міг я ще тоді визначити, до якого роду і виду належить ця тварина, але твердо вірив, що заповню прогалини у цій класифікації за допомогою небес, Неда Ленда і капітана Фераґута.

Команда з нетерпінням очікувала наказів свого капітана. А він, деякий час уважно поспостерігавши за твариною, наказав покликати головного механіка. Той не змусив на себе чекати.

— Фрегат під парами? — запитав капітан.

— Під парами, капітане! — відповів механік.

— Підвищити тиск! Дати повний хід!

Гучне «ура» пролунало після наказу. Це означало початок бою. Через лічені секунди з двох труб фрегата повалили клуби чорного диму, палуба здригалася від клекотіння пари у котлах, які працювали під високим тиском.

Запрацював могутній гвинт, і «Авраам Лінкольн» на всіх парах помчав у напрямку до тварини. Вона підпустила до себе корабель приблизно на відстань півкабельтова, а потім поволі попливла, тримаючись на безпечній відстані. Погоня тривала годину, але фрегат анітрохи не скоротив відстані, яку тримала тварина. Стало зрозуміло, що рухаючись з такою швидкістю, нам не вдасться наздогнати її.

Капітан Фераґут нервово посмикував свою густу чорну бороду.

— Неде Ленде! — покликав він.

Гарпунер підійшов до нього.

— То як, пане Ленд, чи не час спустити шлюпки?

— Доведеться почекати, капітане.

— Чого чекати?

— Поки ця тварюка не прийме виклик і не побажає битися, ми її не візьмемо!

— То що, просто чекати? — нервував капітан, який дуже не любив бездіяльності.

— Підвищити тиск, наскільки можливо, капітане. А я з вашого дозволу вмощуся на бугшприті[19] і ґав не ловитиму: тільки-но ми наблизимося до цієї тварюки, я привітаю її ударом гарпуна.

— Ідіть, Неде, — відповів капітан, а механікам скомандував максимально підвищити тиск.

Нед Ленд зайняв свій пост. Пара клубами виривалася через клапани з топки, гвинт почав давати сорок три оберти за хвилину, лаг,[20] закинутий у воду, показав, що «Авраам Лінкольн» долає вісімнадцять з половиною миль за годину. Але це нам не допомогло, бо й клята тварина пливла з такою ж швидкістю!

Цілу годину фрегат гнав з такою швидкістю, але не виграв ані туаза! Як же це було принизливо для такого швидкісного судна американського флоту! Команда біснувалася, матроси проклинали морське чудовисько, а йому було на ці всі пристрасті начхати! Капітан Фераґут вже не просто смикав свою борідку, він кусав її, і знову покликав головного механіка.

— Тиск максимальний?

— Максимальний, капітане, — відповів спеціаліст.

— Скільки атмосфер?

— Шість з половиною.

— Довести до десяти, — наказав капітан Фераґут.

Оце по-американськи! Гадаю, це було б найкраще рішення для капітана пароплава якоїсь приватної

1 ... 10 11 12 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "20 000 льє під водою"