Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Привіт! — привітався мумрик. — Кидайте шворку! Чи не знайдеться випадково на вашому судні трохи кави?
— Повна бляшанка! — зрадів Чмих. — І цукор теж. Мене звати Чмихом, я подолав щонайменше сто миль і майже всю дорогу сам стернував, удома в мене залишилася таємниця, що починається на літеру К, а завершується літерою Я! А це — Мумі-троль. Його тато збудував цілий будинок!
— Он як! — мумрик зацікавлено поглянув на гостей. — Я Нюхмумрик.
Нюхмумрик розпалив невелику ватру і поставив кавник.
— Ти тут мешкаєш зовсім сам? — запитав Мумі-троль.
— Я мешкаю то тут, то там… — відказав Нюхмумрик і приніс три горнятка. — Нині, скажімо, я тут, а завтра — деінде. Життя у наметі має свої переваги. А ви куди прямуєте?
— До обсерваторії, — поважно повідомив Мумі-троль. — Треба подивитися на грізні зірки і з’ясувати, чи Всесвіт дійсно чорний.
— То далекий шлях, — мовив Нюхмумрик.
Вони надовго замовкли.
Коли кава зготувалася, Нюхмумрик розлив її по горнятках.
— Комети завжди дуже загадкові, — сказав він. — Прилітають і відлітають, коли їм забагнеться. Може, ніколи й не прилетять.
— Що таке комета? — запитав Чмих, а в очах йому аж потемніло зі страху.
— Не знаєш? — здивувався Нюхмумрик. — Ви ж вибралися у подорож досліджувати грізні зірки! Комета — це самотня зірка з вогненним хвостом, яка стратила глузд і метається Всесвітом. Інші зірки обертаються навколо своїх орбіт, а комета може з’явитися будь-де. Навіть тут…
— І що тоді буде? — прошепотів Чмих.
— Нічого доброго. Земля розлетиться на друзки.
— Звідкіля ти це знаєш? — дивувався Мумі-троль.
Нюхмумрик знизав плечима.
— Кажуть люди… Хочете ще кави?
— Ні, дякую, — відмовився Мумі-троль. — Щось не маю бажання…
— І я! — підтримав його Чмих. — Мені погано… Мене зараз знудить…
Вони знову надовго замовкли, оглядаючи пустельний краєвид. Нюхмумрик вийняв губну гармонію і заграв якусь вечірню пісню.
Тепер у небезпеки з’явилося ім’я — Комета. Мумі-троль глянув на небо, — сіре, спокійне і буденне.
Але тепер він знав, що десь поза хмарами летить вогненна зоря з довгим палахкотливим хвостом, вона все ближче і ближче…
— Коли вона прилетить? — запитав він зненацька.
— Про це напевно відомо у вашій обсерваторії, — відповів Нюхмумрик і підвівся. — Принаймні нині увечері вона не з’явиться. Може, пройдемося трохи, доки не стемніло?
— Куди? — затремтів голос Чмиха.
— Та будь-куди, — пересмикнув плечима Нюхмумрик. — Але якщо тобі конче хочеться кудись, то можемо податися до Ґранатового Урочища.
— Ґранати! — аж підскочив Чмих. — Справжні коштовні гранати?
— Не знаю, чи справжні, — відказав Нюхмумрик, — але дуже гарні.
Вони подалися в гущавину, обережно пробираючись між валунами та колючим чагарником.
— Якби сяяло сонце, ґранати виблискували б іще гарніше, — мовив Нюхмумрик.
Чмих промовчав. Його вусики настовбурчилися від радісного передчуття, а страх минув без сліду.
Тепер вони чапали дикою ущелиною, дно якої помережали глибокі ритвини. Тут панував присмерк, безлюддя і моторошна тиша, мандрівники мимоволі розмовляли пошепки.
— Обережно, — тихо застеріг Нюхмумрик. — Це тут.
Вони нахилилися і зазирнули до тісної розколини, на дні якої в останніх відблисках дня мерехтіли міріади червоних камінців — безліч крихітних комет у чорному всесвіті…
— І все це належить тобі? — затамувавши подих, прошепотів Чмих.
— Так, доки я тут мешкаю, — голос Нюхмумрика звучав безтурботно. — Мені належить усе, що я бачу і що тішить моє око. Усенька Земля, якщо хочеш…
— А собі можна щось узяти, як гадаєш? — очиці Чмиха мрійно блищали. — За них можна купити собі вітрильник або самокат…
— Бери, скільки хочеш! — засміявся Нюхмумрик. Чмих почав обережно спускатися у розколину. Він подряпав носа і кілька разів ледь не зірвався вниз, але вперто прокладав собі шлях.
Опинившись урешті на дні, важко перевів дух і заходився тремтячими лапами згрібати ґранати. Що там перли Мумі-троля у порівнянні з цією розкішшю! Мерехтлива купка невпинно росла.
Чмих, онімілий від щастя, відходив усе далі вглиб ущелини, підбираючи коштовності.
— Агов! — долинув згори голос Нюхмумрика. — Ти довго там будеш порпатися?
— Ще трішки! — закричав у відповідь Чмих. — Їх тут ще так багато…
— Впала роса і стає холодно, — кликав Нюхмумрик.
— Так-так. Вже йду… зараз… — відзивався Чмих, заходячи тим часом ще глибше в ущелину, де мерехтіли два великі червоні ґранати.
І тут сталося щось жахливе: ґранати ворухнулися, кліпнули, підступилися ближче, а за ними з’явилося лускате тіло, що з шерехом, від якого холонула душа, пересувалося по камінні. Чмих верескнув лише раз, вмить розвернувся і кинувся навтьоки. Він побіг підстрибом, сторчголов, риссю, галопом до прямовисної стіни ущелини, а тоді подряпався вгору, чіпляючись змокрілими від страху лапками.
Створіння під ним унизу тихо й погрозливо сичало.
— Що на тебе найшло? — чудувався Мумі-троль. — Куди так поспішаєш?
Чмих не відповідав, безтямно дерся угору, і, лише опинившись у безпеці, упав знесилений до ніг друзів.
Мумі-троль з Нюхмумриком зазирнули вниз, у розпадину, і побачили велетенську ящірку, яка чипіла над купою гранатів.
— Клянуся своїм хвостом! — прошепотів Мумі-троль.
Чмих сидів поряд і ридав.
— Усе вже минулося, — заспокоював його Нюхмумрик. — Не плач, маленький друже!
— Ґранати, — хлипав Чмих. — Жодного мені не дісталося!
Нюхмумрик сів коло нього і приязно мовив:
— Я знаю. Нелегко доводиться тому, хто прагне володіти речами, мати їх, носити за собою. Я лише милуюся ними, а коли подаюся в мандри, вони залишаються у моїй пам’яті. Замість тягати важкі тлумаки з маєтками, я насолоджуюся мандрівкою.
— Я міг нести їх у наплічнику, — понуро бубонів Чмих. — Однак дивитися на коштовності — це одне, а відчувати їх на дотик і знати, що вони твої, — зовсім інше.
Чмих звівся на ноги і голосно висякав носа. Над ущелиною западала темрява, мовчазні й трохи засмучені, друзі поверталися назад.
З Нюхмумриком подорож стала набагато веселішою. Він виводив на губній гармонії пісеньки, яких вони ніколи раніше не чули, навчив їх грати у покер і рибалити вудкою. Розповідав неймовірні, шалені історії. Навіть річка звеселіла, поплинула собі прудкіше, час від часу кружляючи в круговертях. Русло її звузилося, а Самотні Гори підступили ближче. Вершини тонули у хмарах, що й далі важкою ковдрою нависали над землею. Та жодної обсерваторії на видноколі.
— Розкажи щось, — попросив Чмих. — Але ні слова про комети. Про щось гарне…
Нюхмумрик сидів при стерні.
— Хочете почути про гору, яка вивергає вогонь?
Мумі-троль і Нюхмумрик поважно кивнули на знак згоди.
Нюхмумрик натоптав свою люльку, припалив і почав розповідь:
— Ось як воно було. Якось потрапив я в одну місцевість, де замість ґрунту усе навколо вкривала суцільна лава. Під лавою день і ніч щось ворушилося. То земля спала під
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна Мумі-тролів. Книга перша», після закриття браузера.