read-books.club » Детективи » Репортер 📚 - Українською

Читати книгу - "Репортер"

143
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Репортер" автора Юліан Семенов. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 76
Перейти на сторінку:
і Розенгольц, — усміхнувся Віктор Микитович. — Мене це не дивує… Однак я не позбавляю його права на каяття, яке завжди щире… Але ми тепер позбавлені цього привілею, надто багато людців розплодилося, особливо чужих, далеких нам порід, ось що тривожно… Курортник, який заплив у море на маленькому човнику, теж самотній, але в його душі живуть усі ті, кого він любить… А от коли настає душевна самотність, коли тебе — злими чарами — відторгнуто від того, хто створив нас, тоді починається трагедія… Це особливо властиве нам, художникам: талант розвивається в пустельній самотності, тільки характер — у сутичці з подібними до тебе…

Слухаючи його, я ще більше проймався вірою в те, що роблю. Я мріяв намалювати самотність і вітер, але часом висновки Русанова бентежили мене своєю обмеженою жорстокістю.

Не можу сказати, що я був зовсім спокійний, поки працював у команді Русанова, всередині щось давило, але я одержав право на ту роботу, про яку мріяв, проте все закінчилося, коли до мене прийшов Іван Варравін…

VI

«Головне управління карного розшуку полковникові Костенку В. М.

Рапорт

Вийшовши з квартири, Завер подався до бібліотеки Леніна, де замовив книжку про ювелірів Європи. Зробив кілька виписок і спустився в буфет. Подзвонив по телефону, розмовляв з якоюсь Глафірою Анатоліївною протягом п’яти хвилин, розповідаючи, зокрема, про ювелірні аукціони в Швейцарії, де «Фаберже» ціниться дуже високо. Пообіцяв скласти список найунікальшших діамантів і провести порівняльну експертизу з нашими ювелірними виробами і запевнив: «Ах, про що ви, Глафіро Анатоліївно, я це роблю без будь-якої користі, і не принижуйте мене, будь ласка! Дозвольте старому ветеранові відчути свою потрібність перебудові, я живу нею, як і вся країна!»

Після цього купив вінегрет і чашку кави з молоком, поснідав і поїхав на Київський вокзал. Біля приміських кас, коли купував квиток, до нього підійшов невідомий чоловік, огрядний, у сірому костюмі, блондин з голубими очима, ніс прямий, підборіддя вольове, трохи випнуте, особливих прикмет на обличчі немає. Оскільки біля кас було багато людей, нам не вдалося сфотографувати предмети, якими обмінялися Завер і невідомий. Але безперечно те, що Завер передав предмет у формі конверта. Невідомий віддав йому предмет значно більший за розміром, що нагадував книжку, його Завер швидко поклав у свій портфель.

Невідомий із Завером ні про що не розмовляв і, вийшовши з натовпу, поспішив на стоянку таксі, сів у автомобіль ММТ 42–19 і поїхав на Фрунзенську набережну, будинок 42. Попросивши таксиста почекати його, ввійшов до під’їзду. Наші співробітники зразу ж зайшли у двір, встановивши, що чорний вхід з цього під’їзду забитий. Годину ми чекали невідомого, але він так і не з’явився. Тоді я вирішив перевірити під’їзд. Виявилося, що двері на горище легко відчиняються і по горищу можна пройти до інших під’їздів, де є чорний хід у двір.

Після дванадцяти годин спостереження за під’їздом ми дійшли висновку, що невідомого упустили.

Капітан Коров’яков».

VII

Я, Іван Варравін

— Здрастуйте, це з редакції… Можете мене з’єднати з товаришем Чуріним?

— У товариша Чуріна нарада.

— Коли подзвонити?

— Приблизно через годину.

— Це як зрозуміти — «приблизно»? Без десяти? О першій десять?

— Близько першої.

Голос у секретаря був трохи роздратований, хоч я відчував, як жінка бореться з характером; мені здавалося, вона ось-ось зірветься на звичний крик у комунальній кухні, Смішно, у нас комуналок стає менше, а в Нью-Йорку навпаки: на летючці наш власкор розповідав, що зараз багато мешканців Манхеттена, де невеличка двокімнатна квартирка коштує не менш як шістсот доларів на місяць, пускають квартирантів — все ж не так багато платити.

Близько першої секретар відповіла («секретарка» — негарно, продовження одностороннього «ти», панська неповага до професії), що товариш Чурін поїхав у Держплан, та коли в мене невідкладна справа, можна подзвонити його помічникові, товаришу Кузінцову, він не відмовиться допомогти, любить пресу.

Дуже добре, що він любить пресу, подумав я, але перед тим як просити Кузінцова допомогти мені організувати зустріч з його босом, треба поїхати в «Економічку» і поговорити зі старим Маркаряном.

Коли я був зовсім молодим (по-моєму, молодість закінчується в двадцять шість років, вік загибелі Лермонтова), у мене була дурна звичка йти напролом; я був упевнений, що система запитань, підготовлена напередодні розмови з людиною, яка мене цікавила, дає мені змогу прийняти абсолютно точне рішення. Разів зо два я добряче провалився, — розписав пройдисвіта, як борця за справедливість, а чесну жінку, але, мабуть, закомплексовану (коли пила чай, лікті держала майже коло пупка, це свідчило про її замкнутість, не руки, а якісь роботи) висміяв, як ретроградку; відтоді я на все життя зробив висновок: тільки надмірна інформація, зібрана по крихтах, а не породжена власними емоціями, може стати основою для хоч якоюсь мірою серйозного аналізу.

На жаль, у нас немає довідників типу американських «Ху із ху»[4], тому доводиться шукати знайомих тієї людини, яка тебе цікавить. Підкрадатися, мацати з усіх боків, задовольнятися натяками; а проте ми вміємо читати поміж рядками і розуміти мовчання співрозмовника — прикрий привілей, традиція, будь вона неладна! Коли я готував матеріал про те, як місцева влада душить приватника (звідки у нас це дике слово? Без приватного немає загального; приватне — це особисте), хтось порадив піти в «Економічку» до Маркаряна: людина, яка має феноменальну пам’ять, аналітик, невдаха пера, але як ніхто інший знає хитросплетіння зв’язків у нашому чиновницькому світі.

І цього разу він зустрів мене похмуро, повторив, що без хабара не розмовлятиме, набридло донкіхотствувати; я запросив його в кафе — він бере тільки «арабіку» з вершками — і розповів дещо про Горенкова, заступника міністра Чуріна та його помічника Кузінцова.

— Підожди, синку, — зупинив мене Маркарян, коли я почав заглиблюватися в суть справи. — Підожди… Як цього Чуріна звуть?

— Арсеній Кирилович… А що?

— Спочатку тобі треба зрозуміти: як Чурін переїхав до Москви? Ми ж діти Візантії, Ваню… Нас не можна вичислити, виходячи із західноєвропейського прагматизму… Переміщення у нас таємничі… В основі їх може бути ворожнеча або ж, навпаки, симпатія… Уяви собі, що Чурін стояв поперек дороги своєму колишньому начальству… Молодий, сорок сім, у розквіті сил, інженер, грамотний будівельник, має власну думку… Нові часи — не приведи господи ще трахне на партконференції по босу, не відмиєшся, звалить. Що робити? Підвищувати, просувати до Москви, натискувати на всі кнопки, вводити в дію зв’язки, хвалити ворога на кожному розі, боротися за просування обдарованого кадра в центр… Це — один шлях. Другий:

1 ... 10 11 12 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Репортер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Репортер"