Читати книгу - "Пентаграма"

– Авжеж. – Вібекке Кнутсен кивнула і знову заусміхалась. – А знаєте що?

– Що?

– Насправді нічого страшного.

Кілька секунд Харрі міркував, що вона має на увазі. Потім засміявся і зайшовся страшенним кашлем.

– Дивно, я вас раніше в цьому магазині не бачив, – сказав він, відсапавшись.

Вібекке знизала плечима:

– Хто знає? Може, ми скоро знову зустрінемося?

Вона нагородила його променистою усмішкою й пішла додому. Пластикові пакети та її пишні форми погойдувалися туди-сюди.

«Ти, я і африканський звір» – ця думка видалася Харрі такою гучною, що він злякався, чи не висловив її вголос.

Біля вхідних дверей будинку на Софієсгате сидів чоловік. Піджак він перекинув через плече. Сорочка темніла плямами поту на грудях і під пахвами. Однією рукою чоловік тримався за живіт. Побачивши Харрі, він підвівся.

Харрі затримав подих і зібрався з силами. Це був Б’ярне Мьоллер.

– О Господи, Харрі!

– О Господи, шефе!

– Знаєш, який у тебе вигляд?

Харрі дістав ключі й відповів питанням на питання:

– Ви вважаєте, я не в кращій формі?

– Тебе ж попросили допомогти нам із розслідуванням на вихідних! А від тебе ні слуху ні духу. І на роботу сьогодні не вийшов.

– Проспав, шефе. Це, до речі, не так далеко від істини, як ви думаєте.

– Може, і попередні чотири тижні ти теж проспав? До того, як я тебе видзвонив минулої п’ятниці?

– Ну, вже наступного тижня туман розсіявся. Я подзвонив на роботу, але мені сказали, що я значусь у відпустці. Гадаю, це ваших рук справа.

Харрі почав підніматися по сходах, за ним по п’ятах ішов начальник.

– Мені довелося, – простогнав Мьоллер, знову хапаючись за живіт. – Чотири тижні, Харрі!

– Гм… Наносекунда за вселенськими масштабами.

– І ні єдиного слова про те, де ти пропадаєш!

Харрі не без зусиль уставив ключ у замок:

– Зараз почуєте.

– Що саме?

– Єдине слово про те, де я пропадаю. Тут. – Харрі розкрив двері квартири, і їх обдало кислувато-солодкуватим смородом старого сміття, пива та сигаретних недокурків. – Вам було б легше, якби ви це знали?

Він увійшов всередину. Мьоллер і тут рушив за ним, хоча і не без вагань.

– Можете не роззуватися, шефе! – крикнув Харрі з кухні.

Мьоллер важко зітхнув і постарався пройти через кімнату так, аби не наступити на розкидані по підлозі порожні пляшки, переповнені попільнички та вінілові платівки.

– Ти що ж, Харрі, хочеш сказати, що всі ці чотири тижні ти сидів тут і пив?

– Я робив перерви, шеф. Довгі перерви. Я ж у відпустці, вірно? Минулого тижня я практично краплі в рот не взяв.

– У мене погані новини, Харрі! – крикнув Мьоллер, беручись за віконну клямку. Йому довелося тричі навалитись усім тілом на раму, перш ніж вікно відчинилося. Він знову охнув і розстебнув ремінь та верхній ґудзик на брюках. Обернувшись, він побачив у дверях Харрі з відкоркованою пляшкою віскі в руці.

– Що за новини? – Харрі подивився на розстебнутий ремінь. – Шмагати мене прийшли? Чи ґвалтувати?

– Живіт болить, – поскаржився Мьоллер. – Нетравлення шлунка.

– Гмм… – Харрі понюхав шийку пляшки. – Нетравлення шлунка – це кумедно. Я і сам мучився животом, тому почитав деяку літературку з цього питання. Перетравлення їжі триває від дванадцяти до двадцяти чотирьох годин. В усіх. І їжа проходить через ваші нутрощі не довше, а просто болючіше.

– Харрі…

– По скляночці, шефе? Пахне, ніби як справжнє.

– Я прийшов, щоб сказати: «Усе, Харрі! Стоп!»

– Зав’язали? – з цікавістю запитав Харрі.

– Заткнися! – Мьоллер ударив по столу так, що порожні пляшки підстрибнули. Потім він осів у зелене крісло і провів рукою по обличчю. – Багато разів, Харрі, я ризикував своєю посадою, щоб урятувати твою. Але ж є люди, які для мене ближчі, ніж ти. Це про них я маю піклуватись. Усе, Харрі. Більше я тобі допомагати не зможу.

– А-а… – Харрі плюхнувся на канапу і налив віскі в найближчу склянку. – Про допомогу я вас не просив, шефе, але однаково спасибі. За все хороше. Ваше здоров’я!

Мьоллер глибоко зітхнув і заплющив очі.

– Знаєш що, Харрі? Іноді ти поводишся, як найзухваліший, найегоїстичніший і найтупіший у світі мішок з лайном, – з образою сказав він.

Харрі знизав плечима і залпом осушив склянку.

– Я написав наказ про твою відставку.

Харрі налив собі ще.

– Він лежить на столі начальника кримінальної поліції. Бракує тільки його підпису. Ти розумієш, що це означає, Харрі?

Харрі кивнув і поцікавився:

– Вам точно не налити перед відходом, шефе?

Мьоллер підвівся. У дверях він обернувся:

– Ти не уявляєш, як мені боляче бачити тебе таким, Харрі. Ракель і ця робота – от і все, що у тебе було. Спочатку ти не зумів утримати Ракель. А тепер – роботу.

«Я втратив і те й інше чотири тижні тому, – подумав Харрі, й ця думка набатом відлунила у його голові.

– Мені дійсно боляче, Харрі. – Й двері за Мьоллером зачинилися.

Через сорок п’ять хвилин Харрі вже спав у кріслі. Так, гості до нього прийшли. Але не три дами, а начкрим.

Чотири тижні та три дні тому начальник кримінальної поліції сам запропонував влаштувати зустріч у «Боксерові», притулку блаженних бражників. Під самісіньким носом Головного управління і за два кроки від брудних задніх дворів зі стічними канавами. Тільки він сам, Харрі й Рой Квінсвік. Пояснивши це тим, що, доки не прийнято ніякого рішення, діяти краще по можливості неофіційно, щоб у нього завжди був шлях до відступу.

Про такий шлях для Харрі він не говорив.

Харрі запізнився в «Боксер» на чверть години. Начкрим сидів за одним із далеких столиків із келихом пива. Коли Харрі підсів до нього, він шкірою відчув його важкий погляд. Глибоко посаджені блакитні очі виблискували обабіч вузького аристократичного перенісся. У начальника було густе сиве волосся, пряма постава і сухорлява фігура, наскільки дозволяв вік. Загалом, він був із особливої породи шістдесятирічних людей похилого віку – складно повірити в те, що вони коли-небудь матимуть вигляд по-справжньому старих. У кримінальному відділі його називали Президентом: не лише через овальний кабінет, але й тому, що розмовляв він, як глава держави, особливо в офіційній обстановці. Але зараз обстановка була по можливості неофіційною. Начальник кримінальної поліції розкрив безгубий рот і запитав:

– Ви сам?

Харрі замовив офіціантові мінеральну воду «Фарріс», узяв зі столу меню, вивчив першу сторінку і якомога безтурботніше кинув:

– Він передумав.

– Ваш свідок передумав?

– Так.

Начкрим повільно тягнув пиво з келиха.

– Він був готовий виступати свідком протягом п’яти місяців, – додав Харрі. – Ми з ним говорили ще позавчора. Як