read-books.club » Детективи » Спаситель 📚 - Українською

Читати книгу - "Спаситель"

268
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спаситель" автора Ю. Несбе. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 109
Перейти на сторінку:
вигулькувала думка, чи не обрав собі комісар просто надексцентричну зачіску. Кострубаті мефістофелівські брови принаймні свідчили, що волосся на його тілі росте буйно.

– Напрямки з армії, – мовив Харрі. – Може, влаштує у нас ранкову перевірку.

– Він ніби був гарним поліцейським, перш ніж вирішив змінити шлях.

– Чи ти про те, що він сам про себе написав у бюлетені?

– Втішливо чути, Харрі, що ти маєш позитивний настрій.

– Я? Певна річ. Я завжди ладен надати заслужений шанс новачкам.

– Один шанс. – До них підійшла Беата Льонн. Відкинула набік коротке біляве волосся. – Ти ніби накульгуєш, Харрі.

– Учора ввечері на контейнерному складі наскочив на зубатого вартового собаку.

– Що ти там робив?

Перш ніж відповісти, Харрі поглянув на Беату. Керівна посада пішла їй на користь. Та й криміналістичному відділові загалом. Беата завжди вирізнялася тямущістю та професійністю, утім, він не бачив безперечних лідерських якостей у старанній, але сором’язливій дівчині, коли вона після закінчення Поліцейської академії прийшла у відділ крадіжок.

– Лише хотів глянути на контейнер, у якому знайшли Пера Голмена. Скажи-но, як він утрапив на склад?

– Обценьками перекусив замок. Вони поряд з ним лежали. А ти як втрапив?

– Що ще ви знайшли, окрім обценьків?

– Харрі, немає нічого, що б свідчило…

– Я так і не кажу. Але що ще?

– А яка твоя думка? Усілякі дрібниці: доза героїну, пластиковий пакунок з тютюном. Знаєш, вони збирають тютюн з недопалків. Й, певна річ, майже крону грошей.

– А «Беретта»?

– Серійний номер спиляно, але сліди спиляння знайомі. Зброя контрабандна, часів Принца.

Харрі зауважив, що Беата уникає називати Тома Волера на ім’я.

– Гм. А аналіз крові вже готовий?

– Так, – кивнула Беата. – Хлопчина був чистий, принаймні не під кайфом. Себто був при тямі, здатний на самогубство. Чому ти питаєш?

– Мені випала втіха повідомити цю новину батькам.

– О-о-х! – одноголосно вигукнули Льонн та Халворсен. Таке з ними траплялося чимраз частіше, хоча роман їхній тривав усього півтора року.

Начальник Головного управління поліції кахикнув, й усі озирнулися у бік столу з подарунками, позамовкавши.

– Б’ярне просить слова, – мовив начальник, гойднувся на підборах й, потримавши паузу, додав: – І ми охоче його надамо.

Товариство в нарадчій загигикало. Б’ярне Мьоллер ледь посміхнувся начальникові.

– Дякую, Турлейфе. Й дякую тобі за подарунок на прощання. Й окрема подяка всім за розкішну картину. – Він кивнув у бік столу з подарунками.

– Це від усіх? – перепитав Харрі Беату.

– Так. Скарре з кимось збирали кошти.

– А я й не чув.

– Мабуть, вони про тебе забули.

– А тепер я від себе роздам подарунки, – мовив Мьоллер. – Як то кажуть, зі спадку. По-перше, оцю лупу. – Він приставив її до обличчя, й всі засміялися, побачивши перекручені риси обличчя колишнього комісара. – Її отримає дівчина, яка стала так само гарним слідчим та поліцейським, як і її батько. Нагород за свою працю вона не отримує, але саме завдяки цій дівчині наш відділ працює швидко й оперативно. Як ви всі знаєте, її вивчали фахівці, позаяк вона є рідкісним, так званим fusiform gyrus, тобто запам’ятовує будь-яке обличчя, яке колись бачила.

Харрі зауважив, що Беата зашарілася. Вона не любила привертати до себе увагу, а надто через таку свою рідкісну здатність, через яку її повсякчас звали на упізнання рецидивістів на гидких відеоплівках з місця пограбування.

– Сподіваюсь, – вів далі Мьоллер, – це обличчя ти не забудеш, хоч певний час не бачитимеш його. А якщо завагаєшся, скористайся ось цією штукенцією.

Халворсен легенько штовхнув дівчину в спину. А коли Мьоллер, подарувавши лупу, ще й обійняв її, загриміли оплески, й у Беати навіть чоло почервоніло.

– Далі, крісло з мого робочого місця. Адже як я знаю, мій наступник, Гуннар Хаген, вимагав нове, з чорної шкіри, з високою спинкою й рештою витребеньок. – Мьоллер посміхнувся Гуннару Хагену, але той у відповідь лише кивнув не посміхнувшись. – Крісло успадковує поліцейський із Стейнк’єра, котрого посадили в один кабінет з нашим найголовнішим бешкетником. На зламаний стілець. Гадаю, Молодший, він тобі стане у пригоді.

– Ура! – мовив Халворсен.

Всі засміялись, повернувшись до нього, Халворсен теж засміявся.

– Й нарешті, на допомогу тому, до кого маю надзвичайне ставлення. Моєму кращому слідчому й найстрашнішому жахіттю. Людині, яка завжди керується власним чуттям, власним планом і – на превеликий жаль для нас, що намагаються зібрати усіх вас на ранкову нараду в точно визначений час, – власним годинником. – Мьоллер добув з кишені наручного годинника. – Сподіваюсь, він допоможе тобі жити у тому самому часі, що й решта. Принаймні я більш-менш накрутив його на годинник відділу вбивств. І, Харрі, чимало у цьому лежить поміж рядків.

Ріденькі оплески. Харрі вийшов уперед, взяв подарунок – годинник невідомої марки на простому шкіряному ремінці.

– Дякую, – мовив він.

Вони обійнялися.

– Я підкрутив його на дві хвилини наперед, щоб ти не запізнювався, – прошепотів Мьоллер. – Далі – жодних застережень, чини, як вважаєш за потрібне.

– Спасибі, – подякував Харрі. Йому здалося, що Мьоллер обіймав його надто міцно й довго. Він нагадав собі покласти на стіл власний подарунок, що прихопив з дому. На щастя, він не розкривав пластиковий пакунок з диском «Все про Єву».

Розділ 5

Понеділок, 14 грудня. «Сторожова Вежа»

Юн знайшов Роберта на Кіркевейєн, на задвірку «Фретексу». Обіпершись на одвірок й схрестивши руки на грудях, Роберт спостерігав за вантажниками, які тягали з авто до складу чорні пластикові чували. Вантажники випускали з рота хмаринки білої пари та лаялися різними мовами та діалектами.

– Гарний вилов? – спитав Юн.

Роберт знизав плечима:

– Люди радо віддають свій літній гардероб, щоб наступного року купити новий. Але ж нам зараз потрібні зимові речі.

– Колоритна мова у твоїх хлопців. Що, параграф дванадцятий? Відробляють соціальною працею замість ув’язнення у в’язниці?

– Я вчора підрахував. Тих, хто відбуває тут покарання, вдвічі більше за тих, що прийняли Ісуса.

Юн усміхнувся:

– Неоране поле для місіонера. Треба б зорати.

Роберт покликав одного з вантажників, той приніс йому пачку цигарок. Роберт встромив у зуби цигарку без фільтру.

– Кинь цигарку, – мовив Юн. – Солдатська обітниця. Прочуханка ж буде тобі.

– А я, брате, палити не збирався. А ти чому прийшов?

Юн знизав плечима:

– Та просто потеревенити.

– Про що?

Юн ледь гигикнув:

– Як на мене, для братів звична справа – часом погомоніти.

Роберт, кивнувши, сплюнув з язика тютюнові крихти.

– Твоє «гомоніння» зазвичай зводиться до напучування мене, як мені жити.

– Припини.

– Що ж тоді?

– Нічого, просто знати хотів, як ся маєш.

Роберт, викинувши цигарку з рота, сплюнув у сніг. Потім підвів голову, примружившись, глянув на хмарову запону, білу та високу.

– Мені до смерті остогидла ця праця. До смерті набридла квартира. До смерті остогидла ця суха лицемірна капралиха,

1 ... 10 11 12 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спаситель», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спаситель"