read-books.club » Сучасна проза » Фальшивомонетники 📚 - Українською

Читати книгу - "Фальшивомонетники"

106
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фальшивомонетники" автора Андре Жід. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 111
Перейти на сторінку:
Він не відповідав на її благання, на її нарікання; і, як потім розповів Бернарові Олів’є, що їх чув, вона залишилася, після того як Венсан зачинив перед нею двері, сидіти на сходах, довго плачучи в темряві.

Після тієї ночі минуло вже понад сорок годин. Учора Венсан не ходив до Робера де Пасавана, чиєму батькові, здавалося, стало краще. Але сьогодні його викликали туди телеграмою. Робер хотів його бачити. Коли Венсан увійшов до тієї кімнати, що правила Роберові за кабінет для праці та куріння, кабінет, у якому він перебував найбільше часу і який наказав обставити та прикрасити на свій смак, Робер, не підводячись, недбало подав йому руку, через плече.

Робер писав. Він сидів за письмовим столом, де були розкладені якісь книжки. Скляні двері перед ним були розчинені в сад, на місячне світло. Робер заговорив, не обертаючись:

— Ви знаєте, що я зараз пишу? Але пообіцяйте, що нікому про це не скажете... Маніфест, у якому я повідомляю про вихід журналу Дюрмера. Звичайно ж, я не підписуюся своїм прізвищем... тим більше, що я не шкодую для нього слів похвали... Звісно, рано чи пізно стане відомо, що цей журнал фінансую я, але я волів би, щоб про мою співпрацю в ньому довідались якомога пізніше. Отже — про це ні слова! До речі: ви, здається, казали мені, що ваш брат пише? Нагадайте, як його звуть.

— Олів’є, — сказав Венсан.

— Атож, Олів’є, я забув... Та не стійте ви отак на ногах. Сідайте в крісло. Вам не холодно? Може, зачинити двері?.. Він пише вірші чи не так? Я хочу, щоб він мені їх приніс. Звісно, я не можу обіцяти, що неодмінно їх надрукую, а проте, я здивувався б, якби вони виявилися поганими. Він здається дуже розумним хлопцем, ваш брат. А крім того, відчувається, він цілком у курсі подій. Я хотів би поговорити з ним. Скажіть йому, щоб прийшов познайомитися зі мною. Згода? Я на вас розраховую. Сигарету? — і він простяг Венсанові свій срібний портсигар.

— Не відмовлюся.

— А зараз послухайте-но, Венсане. Я хочу поговорити з вами дуже серйозно. Ви поводились, як мала дитина, того вечора... І я теж, до речі. Я не кажу, що вчинив помилку, привівши вас до Педро. Але я почуваю себе трохи відповідальним за те, що ви програли стільки грошей. Я кажу собі, що ви програли їх із моєї вини. Не знаю, чи це і є те, що називають докорами сумління, але це починає шкідливо впливати на мій сон і моє травлення, слово честі! А потім я думаю про бідолашну жінку, про яку ви мені розповіли... Але це вже належить до іншої сфери, не чіпаймо цієї теми, вона священна. Я лише кажу вам, що хочу, що прагну, що я вирішив з абсолютною непохитністю надати у ваше розпорядження суму, еквівалентну тій, яку ви втратили — це було п’ять тисяч франків, чи не так? — і яку ви поставите на кін знову. Повторюю, що ви програли її з моєї вини, так мені принаймні здається, і я вам заборгував ці гроші, тож ви не повинні дякувати мені за них. Ви мені їх повернете, якщо виграєте. Якщо ж ні — тим гірше для вас і для мене, але ми будемо квити! Повертайтеся до Педро сьогодні ввечері, так, мовби з вами нічого не сталося. Авто вас туди відвезе, потім воно приїде сюди забрати мене й відвезти до леді Ґрифіт, куди ви потім приїдете, щоб зі мною зустрітися. Я вірю у ваш успіх. Авто повернеться до Педро, щоб вас забрати.

Він висунув шухляду, дістав звідти п’ять банкових білетів і передав їх Венсанові.

— Їдьте негайно.

— Але ваш батько...

— А, я й забув вам сказати. Він помер кілька годин тому... — Він дістав свого годинника й вигукнув: — Чорт забирай, та вже пізно! Атож, він помер чотири години тому.

Усе це було сказано без поспіху, спокійно і навіть із якоюсь недбалістю.

— І ви не залишитеся...

— Сидіти біля небіжчика? — урвав його Робер. — Ні; це зробить мій малий брат; зараз він там нагорі зі своєю старою бонною, що порозуміється з мерцем набагато ліпше, ніж я...

А що Венсан не зворухнувся, то він знову заговорив:

— Знаєте, любий друже, я не хотів би вам здатися циніком, але заздалегідь заготовлені почуття вселяють мені справжній жах. Я плекав у своєму серці трохи синівської Любови до свого батька, але вже на самому початку вона була досить хисткою, а згодом помітно зменшилася. Старий ніколи не вселяв мені інших почуттів, окрім нудьги, роздратування, ніяковости. Якщо в нього й залишалося трохи ніжности в серці, то немає жодних підстав сумніватися, що відчував він її не до мене. Перші пориви моєї любови до нього, в ті часи, коли я ще не вмів стримуватися, наражалися на брутальне несприйняття, яке навчило мене бути мудрішим. Ви ж самі бачили, як він поводився, коли його доглядали... Чи він подякував вам коли-небудь? Чи бодай подивився на вас вдячним поглядом, подарував вам бодай миттєву усмішку? Він завжди вважав, що йому належить усе. О, то був, як то кажуть, характер. Моя мати, либонь, настраждалася від нього, хоча він її любив, якщо взагалі був спроможний любити нехай там кого. Думаю, він примушував страждати всіх, хто його оточував: своїх слуг, своїх собак, своїх коней, своїх коханок. Тільки не своїх друзів, бо не мав жодного. Коли він помер, усі зітхнули з полегкістю. Він був дуже цінною людиною «у своєму роді», як то кажуть. Але я ніколи не міг відкрити, в якому саме. Він був дуже розумний — це правда. У глибині душі я ним захоплювався, та й досі захоплююсь. Але для того, щоб сякатися в носовичок, для того, щоб проливати за ним сльози... ні, для цього я вже не настільки малий, яким колись був. Отже, паняйте і через годину приїздіть до Ліліан, де ми з вами зустрінемося. Що? Вас бентежить, що ви будете не в смокінгу? Який же ви йолоп! Та ми ж будемо там самі-одні. Обіцяю вам поїхати туди в піджаці. Домовилися. Закуріть сиґару, перш ніж піти. І негайно надішліть мені авто — потім воно приїде забрати вас.

Він провів Венсана поглядом, коли той виходив, стенув плечима, потім пішов до своєї спальні, щоб одягти костюм, який чекав його, розкладений на софі.

В одній

1 ... 10 11 12 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фальшивомонетники», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фальшивомонетники"