Читати книгу - "Зима наближається"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Навіть після вторгнення в Україну 2014 року адміністрація Обами дотримувалася, на диво, обережної позиції Європи щодо застосування санкцій проти Росії та союзників Путіна. Незважаючи на величезну підтримку обома партіями Конгресу більш активних дій, — зокрема щодо постачання Україні озброєння та навчання її військових, — Обама продовжував вторити Меркель, Оланду та іншим європейським лідерам, які говорили про «пошук мирного рішення», коли війна вже йшла повним ходом. Вони наполягали на зверненні до Путіна як до доброчесного учасника переговорів навіть після того, як у березні 2015-го він сам із задоволенням визнав, що брехав про роль російських військ у захопленні Криму роком раніше.
Я не вірю, що Меркель та Обама такі забудькуваті, особливо Меркель, яка народилася в комуністичній Німецькій Демократичній Республіці. Тож єдиним поясненням є те, що вони все ще вважають Путіна проблемою такої політичної гостроти, що просто легше її не помічати. І в цьому навіть може бути сенс особисто для них на деякий час. Мабуть, бажають лише відтермінувати повну катастрофу, поки спокійно не підуть із посади й не залишать розбиратися з Путіним своїм наступникам. У будь-якому разі це є моральною капітуляцією, що веде до дуже реальних і серйозних утрат.
1
КІНЕЦЬ ХОЛОДНОЇ ВІЙНИ ТА РОЗПАД СРСР
Усередині літа 1989 року я дав довге інтерв’ю журналу, що просто-таки уособлював загниваючий Захід в уяві радянських людей, — «Плейбою». Але в Радянському Союзі подив викликала не лише назва журналу, у якому вийшло інтерв’ю. Незважаючи на дедалі ширшу атмосферу гласності, відкритості між Америкою й СРСР та поступовий відхід від політичних репресій за часів перебудови Михайла Горбачова, моя щира критика радянського суспільства, а особливо моє захоплення Америкою й американцями стали чимось скандальним. Тоді здавалося ще малоймовірним, що через п’ять місяців, 9 листопада, упаде Берлінська стіна, а вже місяць по тому Горбачов та президент Джордж Буш-старший проголосять, що СРСР та Сполучені Штати більше не вороги. Але навіть за таких швидких змін навколишньої дійсності мої тодішні коментарі здалися декому в Кремлі схожими на зраду.
«ПЛЕЙБОЙ»: «Ви говорите, як американець. Американці завжди прагнуть перемоги».
КАСПАРОВ: «Це типова людська риса, і це доводить, що американці є дуже близькими до істинної природи людини».
Для радянських чиновників, просякнутих міфом про моральну перевагу комунізму й радянської людини, подібні коментарі були доволі серйозними. У нинішньому світі це може здаватися дивним, а то й катастрофічно жорстоким, але соціалістична ідеологія та моральність становили дуже вагому частину арсеналу Холодної війни. Коли радянські спортивні функціонери напустилися на мене за бажання залишити в себе призи за шахові перемоги, вони проклинали не лише мою непокору, але й відсутність у мене соціалістичної солідарності. Слова про те, що сусіди в Баку сприймуть моє бажання володіти виграним у Німеччині «Мерседесом» як нормальне та здорове, уважали тоді радикальними та підривними.
Звісно, моє інтерв’ю не стало аж таким публічним скандалом, як поява оголеною в тому самому журналі російської актриси Наталії Негоди на початку року, після її ролі в стрічці «Маленька Віра», що шокувало ханжеське радянське суспільство. Її фото та моє інтерв’ю у виданні, що було все ще забороненим у СРСР, а також спровоковані ними сконфужені відгуки чітко характеризували період перебудови. Пробні кроки нашої країни до більшої відкритості піддавали танталовим мукам, але ми й раніше знали, що нас можуть покарати, а реформи згорнути. На той час більше не було жодних чітких правил і все більше й більше людей знаходили в собі сміливість перевіряти, де саме проходять межі в цей момент.
1987 року Горбачов сказав, що хоче побудувати «соціалізм із людським обличчям» за методом Олександра Дубчека, на що я відповів, що монстр Франкенштейна також мав людське обличчя. Комунізм іде проти людської природи й може триматися лише на тоталітарних репресіях. Без зовнішньої допомоги або величезної кількості природних ресурсів на кшталт нафти репресії призводять до економічного застою. А тоді — моральний та духовний застій суспільства, де успіх та перевага окремої особистості ледь не під забороною.
Безумовно, сталися конкретні події, що допомогли виявити фатальні вади комуністичної системи та спонукали Горбачова до його відчайдушних спроб реформувати й урятувати країну. Однією з них стала аварія на Чорнобильській атомній електростанції в Україні у квітні 1986 року. Те, як ліквідовували наслідки цієї аварії, виявило страшні рівні некомпетентності, корупції та брехливості влади, немов у якійсь банановій республіці. (Ми з Анатолієм Карповим віддали на допомогу жертвам Чорнобиля призовий фонд нашого матчу за звання чемпіона світу 1986 року.) Окрім того, була ще радянська війна в Афганістані, що до 1989 року тривала вже десятиліття й виявилася так само неефективною, непопулярною та дорогою, як і більш пізня операція США та НАТО.
Завдяки переважно зростанню впливу на радянських людей новин, ідей та думок, особливо із зовнішнього світу, радянський істеблішмент опинився перед дилемою. Якщо чиновники реагуватимуть, як завжди, і суворо каратимуть за незначні проступки, вони втрачатимуть довіру як реформатори та підтверджуватимуть слова критиків, що радянське суспільство є відсталим і застійним. Але вони також розуміли, що якщо дозволятимуть трохи критики, це заохочуватиме говорити інших. Тому реакція чиновників ставала дедалі більш розгубленою та непослідовною. Саме різноманітні прояви цієї дилеми й стали тим, що врешті розвалило Радянський Союз, незважаючи на відчайдушні спроби Горбачова втримати його купи.
Ще задовго до падіння Берлінської стіни багатьом із нас по «неправильний» бік «залізної завіси» стало зрозуміло, що важливі зміни неминучі. Ми не мали жодної гадки, якої форми вони набудуть або з чого можуть початися, але це був цілком новий досвід для більшості радянських людей — серйозно та відкрито обговорювати все, що стосується політичної трансформації або нового напрямку для країни. І ми були невпевнені, чи то є реальні демократичні реформи, чи просто відволікання на кшталт «однопартійної демократії», аби допомогти Горбачову зібратися із силами проти старої радянської гвардії та виграти час для його провальної економіки. Люди на вулиці говорили про етнічне насильство, що вже супроводжувало рухи за незалежність у багатьох республіках. Ми гадали, чи не почнуть мільйони людей помирати з голоду, перш ніж економічні реформи нарешті відбудуться.
26 березня 1989 року в СРСР пройшли перші реальні вибори з часів його утворення в 1922-му. Новостворений З’їзд народних депутатів був покликаний надіти демократичну личину
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зима наближається», після закриття браузера.