Читати книгу - "Учта для гайвороння"

Жерцеві побудували курінь одразу над межею прибою. Аерон радо і вдячно заповз до нього, щойно потопив своїх найновіших послідовників. «Господи Боже мій, — молився він, — проречи до мене у гуркоті хвиль, розкажи мені, що робити. Керманичі та князі чекають на Твоє слово. Кому бути королем у Балонове місце? Заспівай до мене мовою китів, щоб я втямив його ім’я. Повідай, о підводний володарю, хто має силу побороти шторм, який буяє на Пайку?»

Поїздка до Молоторогу виснажила Аерона Мокрочуба, та все ж він совався і перекидався у своєму курені з плавнику, вкритому чорними морськими водоростями. На місяць та зорі наповзли хмари, геть сховавши їх чорним покровом, і на море лягла така ж темна тінь, як на його душу. «Балон надавав перевагу Аші, дитині свого лона, але ж над залізянами не може правити жінка. Королем має бути Віктаріон.» Дев’ять синів уродилося від Квелона Грейджоя, і Віктаріон був серед них найдужішим — бугаєм поміж людей, безстрашним і вірним обов’язкові. «У тому-то й полягає небезпека.» Молодший брат мусить коритися старшому, а Віктаріон не з тих, хто йде проти звичаю. «Хоча до Еурона він любові не плекає — принаймні відтоді, як померла жінка.»

Ззовні між хропінням його потопельників та виттям вітру він чув биття хвиль на березі — стукіт бияка його Бога, що закликав до битви. Аерон виповз із крихітного куреня у холодок ночі, став на ноги — голий, блідий, високий та кощавий — і рушив так у чорне солоне море. Вода була холодна, як лід, але жрець не щулився і не ховався від пестощів свого Бога. Хвиля розбилася на його грудях, змусила хитнутися. Наступна укрила з головою; він відчув смак солі на вустах і присутність Бога навколо себе. У вухах загриміла слава і пісня. «Дев’ятеро синів народилося від лона Квелона Грейджоя, з котрих я був найменший — слабкий та зляканий, наче дівчина. Та все змінилося. Той чоловік потонув, і Бог зробив мене сильним.» Холодне солоне море огорнуло його, взяло в обійми, просякло крізь слабку людську плоть і торкнулося кісток. «Аж кісток, — подумав він. — Кісток душі. Балонових і Урігонових. Правда — вона завжди у наших кістках, бо плоть гниє, а кістка жиє. А на пагорбі Нагги — кістки палат короля Герея…»

Кощавий та змучений, блідий та тремтливий, Аерон Мокрочуб вибрався назад на берег, збагатившись мудрістю після тієї миті, коли ступив у море — знайшов-бо відповіді у власних кістках, і шлях тепер лежав перед ним гладкий і ясний. Ніч була така холодна, що тіло його парувало, коли він ліз назад до куреня. Але тепер у серці його палав вогонь, і сон прийшов швидко та легко, не урваний рипінням залізних завіс.

Коли Аерон прокинувся, день стояв безхмарний та вітристий. Аерон поснідав юшкою з мушель та морської капусти, звареною на плавниковому вогнищі. Щойно він закінчив трапезу, як зі своєї вежі з’явився Марлин з півдесятком стражників — шукати новин та порад.

— Король помер, — сказав йому Мокрочуб.

— Та знаю. Птах прилітав. А потім ще один. — Марлин був лисий огрядний черевань, що полюбляв величатися «вельможним паном князем» за звичаєм зелених земель, а вдягався у хутра та оксамити. — Один крук викликає мене до Пайку, інший — до Десятивеж’я. Ви, кракени, маєте забагато мацаків — ось порвете чесного добродія навпіл. То що, жерцю? Куди мені наставити носи моїх лодій?

Аерон насупився.

— Кажеш, Десятивеж’я? Це ж котрий кракен кличе тебе туди?

Десятивеж’я не було столом Грейджоїв — там правила воля князя Харло.

— Принцеса Аша. Вона підняла вітрила і пливе додому. Читайло вислав круків, закликаючи її прихильників до острова Харло. Твердить, що Балон саме її хотів бачити після себе на Морекамінному Престолі.

— Хто сидітиме на Морекамінному Престолі — про те вирішить Потоплий Бог, — мовив священник. — Стань на коліна, прийми благословіння.

Марлин важко гепнувся на коліна. Аерон відкоркував міха і пролив цівочку морської води на лису макітру.

— Господи Боже, що потонув за нас, дозволь Твоєму слузі Мелдредові відродитися з моря. Благослови його сіллю, благослови його каменем, благослови його крицею.

Вода потекла Марлиновими товстими щоками, всоталася у бороду та комір лисячого хутра.

— Що мертве, те вже не помре, — закінчив Аерон, — ба постане знов, тверде і непохитне.

Та коли Марлин зіп’явся на ноги, Аерон додав:

— Лишайся і слухай, щоб міг усюди переказати Божі слова.

За три стопи від краю води хвилі розбивалися на чималому гранітовому кругляку. Саме на нього видерся Аерон Мокрочуб, щоб учні могли його бачити і чути кожне слово.

— З моря ми народилися, і у море повернемося, — почав він, як починав уже сто разів. — Буребог у гніві своєму виманив Балона з замку та скинув на скелі; тепер король наш бенкетує у палатах глибоко під хвилями.

І здійняв руки догори.

— Залізний король помер! Але король постане знов! Бо що мертве — те вже не помре, ба постане знов, тверде і непохитне!

— Постане король! — заволали учні-потопельники.

— Постане воістину, бо не можна інакше. Але хто він буде? — Мокрочуб хвилину слухав, але відповідь дали тільки хвилі. — Хто буде нашим королем?

Потопельники почали гатити кийками з плавнику один об інший.

— Мокрочуб! — волали вони. — Король Мокрочуб! Король Аерон! Хай бог дарує нам Мокрочуба!

Аерон захитав головою.

— Якщо батько має двох синів, і одному дає сокиру, а іншому — тенета, то котрого він хоче зробити воїном?

— Сокира для воїна! — закричав Рус у відповідь. — Тенета — для рибалки у морі!

— Воістину так, — мовив Аерон. — Господь Бог забрав мене в глибини вод і потопив те негідне створіння, яким я був. Коли ж Він викинув мене з глибин, то дав очі бачити, вуха — чути, і голос — нести Його слово, щоб став я пророком Його і вчив Божої правди всіх тих, хто забув і зневажив. Мені не судилося сидіти на Морекамінному Престолі — так само, як Еуронові Воронячому Оку. Бо чув я слово Боже, і тако лунало воно: «Не сидіти безбожникові на моєму Морекамінному Престолі!»

Марлин схрестив руки на грудях.

— Тоді Аша, абохто? Чи Віктаріон? Кажи нам, жерцю!

— Вам