Читати книгу - "Лукавий принц, або Брат короля"

у суглобах та спині, а також стиск у грудях, часті напади якого лишали його червоновидим та задиханим. Правління державою — справа неосяжна і подеколи лячна; король потребував сильного та здібного Правиці, на чиї плечі він міг би перекласти частину свого тягаря. Якийсь час він зважував, чи не послати по принцесу Раеніру. Хто краще допоможе йому в справах державних, ніж донька, яку він бачив своєю наступницею на Залізному Престолі? Але ж тоді доведеться повернути принцесу разом із синами до Король-Берега, де неминуче виникнуть нові сварки між нею та королевою з її дітьми. Король розглядав також і свого брата як вірогідного Правицю, поки не згадав попередні перебування принца Даемона у складі малої ради. Великий маестер Мелос запропонував запросити на посаду когось молодшого і навіть подав королю список імен, але його милість віддав перевагу звичці та звичності… і знову покликав до двору пана Отто Вишестража, батька королеви, котрий вже раніше служив Правицею і самому Візерисові, і Старому Королю.

Ледве пан Отто встиг прибути до Червоного Дитинця і поновитися на посаді Правиці, як двору досягла звістка, що принцеса Раеніра знову вийшла заміж, побравшись із власним дядьком Даемоном Таргарієном. Принцесі виповнилося двадцять три роки, принцові Даемону — тридцять дев’ять.

Король, двір та поспільство однаково обурилися, почувши новину. Даемонової дружини та Раеніриного чоловіка не було серед живих ледве півроку — одружитися так скоро означало спаплюжити згадку про них. Так заявив у гніві його милість король. Шлюб уклали на Дракон-Камені зненацька і потай. Септон Євстахій стверджує, що Раеніра знала: її батько ніколи не схвалить такого шлюбу, і саме тому побралася з дядьком поспіхом, щоб їм ніхто не зміг завадити. Грибочок наводить іншу причину: принцеса знову чекала дитину і не хотіла народити байстрюка.

Отже, нелегкий і страшний рік 120 по А.З. закінчився так само, як почався — з жіночих пологів. Проте пологи принцеси Раеніри скінчилися щасливіше, ніж пані Лаени. Наприкінці року вона породила на світ невеличкого, але міцненького синочка з темно-ліловими очима та блідо-сріблястим волоссям. Мати назвала сина Аегоном. Нарешті принц Даемон мав живого сина власної крові… і цей новий принц, на відміну від трьох своїх зведених братів, виглядав найсправжнісіньким Таргарієном.

У Король-Березі королеву Алісенту охопила лють, коли вона дізналася, що дитину назвали Аегоном — такий вчинок здався їй навмисною образою, завданою її власному Аегонові… якою він, без сумніву, і був. (Надалі ми згадуватимемо сина королеви Алісенти як Аегона Старшого, а сина принцеси Раеніри — як Аегона Молодшого.)

Рік 122 по А.З. очікувався радісним для дому Таргарієн. Принцеса Раеніра знову злягла на породільське ложе і подарувала своєму дядьку Даемонові другого сина, котрого назвали Візерисом на честь його рідного діда. Дитина була менша і трохи кволіша за свого братика Аегона, а надто за зведених братів Веларіонів, але швидко пішла рости… хоча покладене їй до колиски яйце не вилупилося, і це всі вважали за недобре знамення — а надто «зелені», які не соромилися пускати двором найлихіші плітки.

Пізніше того ж року в Король-Березі святкували ще й весілля. Дотримуючись одвічного звичаю дому Таргарієн, король Візерис одружив свого сина Аегона Старшого зі своєю ж донькою Гелаеною. Наречений, п’ятнадцяти років од народження, був трохи лінькуватий та не надто меткий на розум — так нам каже септон Євстахій — зате мав добрячу хіть до всякого роду задоволень: щедро пригощався за столом, охоче цмулив пиво та міцні наливки, щипав та мацав кожну молоду служницю, якої сягали руки. Нареченій, його сестрі, було лише тринадцять. Пухкіша тілом і не така вишукано вродлива, як більшість Таргарієнів, Гелаена все ж була приязна, лагідна та весела дівчинка, і всі погоджувалися, що вона стане чудовою матір’ю.

Саме нею вона і стала вельми скоро — менше ніж за рік. Року 123 по А.З. чотирнадцятирічна принцеса народила близнюків: хлопчика, котрого назвала Джаяхаерисом, і дівчинку Джаяхаеру. Тепер принц Аегон мав собі власних спадкоємців — так заявляли при дворі задоволені «зелені». Кожній дитині до колиски поклали драконяче яйце, і скоро з яєць вилупилися дракончики. Але з близнюками не все повелося добре. Джаяхаера була крихітна, росла дуже поволі, не плакала, не посміхалася… не робила майже нічого, що роблять у її віці немовлята. Її братик, хоча більший та міцніший, теж народився не таким досконалим, як очікувалося від принца дому Таргарієн: він мав шість пальців на лівиці, а також на обох ніжках.

Наявність дружини та дітей не змогла вгамувати плотську жадобу принца Аегона Старшого, який того самого року, коли у шлюбі народилися його близнюки, став ще й батьком двох байстрюків: хлопчика від дівчини, чию цноту він купив на Шовковій вулиці, та дівчинки від покоївки власної матері. Року 127 по А.З. принцеса Гелаена дала життя його другому синові, котрому подарували драконяче яйце і нарекли Маелором.

Інші сини королеви Алісенти також підростали та дорослішали. Принц Аемонд, незважаючи на втрату ока, під наглядом пана Крістона Колія став майстерним та небезпечним мечником, але при тому лишився гарячою та нестримною дитиною, яка швидко спалахувала і нічого не пробачала. Його молодший брат Даерон найбільше з-поміж синів королеви подобався дворові та поспільству, мав швидкий розум, знав шляхетний звичай, ще й на вроду був гожий неабияк. Коли Даеронові року 126 по А.З. виповнилося дванадцять, його відіслали до Старограду служити зброєносцем та чашником при князі Вишестражі.

Того самого року на Морського Змія у його дідицтві на Чорноводій затоці зненацька напала пропасниця. Коли він зліг хворий, при його дворі почалися суперечки, хто має стати наступним Володарем Припливів і господарем на Плавні, якщо нинішнього забере хвороба. Законні діти князя були мертві, тому землі й титули мали перейти онукові Джакаерису… та оскільки Джакові належало посісти Залізний Престол після своєї матері, принцеса Раеніра умовила свекра назвати своїм спадкоємцем другого її сина Люцериса. Проте князь Корліс мав іще з півдесятка небожів, один із яких, і то найстарший — пан Ваемонд Веларіон — стверджував, що спадок має дістатися йому за всіма правами… бо, мовляв, сини Раеніри є байстрюками від Гарвіна Моца. Принцеса не забарилася відповісти на звинувачення: відправила принца Даемона схопити пана Ваемонда, відрубати йому голову, а тіло згодувати її драконові.

Але навіть це не скінчило справу. Молодший брат пана Ваемонда утік до Король-Берега з дружиною та синами, а там почав вимагати правого суду в короля і королеви. Король Візерис, до того часу вже надзвичайно опасистий та червоновидий, дуже рідко знаходив у собі