Читати книгу - "Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах"

Йому слід було б скористатися нагодою, узяти щось собі: усе, що він бачив навколо, незабаром зникне з лиця землі[25]. Але він не міг зважитися. Утім, дві надібочки він усе ж прихопив з собою: це буде пікантним подарунком його коханій дружині Ользі Альквіст. Перше — халат власниці замку, у жовтих і синіх барвах. Друге — пара її шовкових панчіх[26]. Зовсім стемніло, і Павел фон Геріх поскакав геть.

14

Субота, 26 вересня 1914 року

Ріхард Штумпф готує «Гельґоланд» до бою

Цього осіннього ранку вже о четвертій годині просурмили підйом. Екіпаж корабля схопився і півдня гарячково працював. Головне завдання — якнайшвидше вивантажити 300 тонн вугілля. Офіцери зазвичай нічого не розповідають, але за чутками в морі англійський флот. Одні подейкують, що він прямує до Балтійського моря. Інші стверджують, що він уже в протоці Великий Бельт.

Штумпф бачить, що перша і третя ескадри також зайшли в порт. «Щось-то буде».

Штумпф уважає, що вивантаження вугілля має позбавити судно від зайвої ваги, для того щоб вони змогли швидше пройти Кільським каналом[27].

Він занотовує у своєму щоденнику:

Уся команда гарувала в поті чола першу половину дня. До обіду, коли ми вивантажили 120 тонн вугілля, флагманський корабель ескадри просигналив: «Припинити підготовку». Ще одне жахливе розчарування. Кляті англійці! Схоже, ми чудово інформовані про пересування їх флоту.

Він додає: «Те, що відбувалося в наступні дні й тижні, не варто навіть згадувати».

15

Понеділок, 28 вересня 1914 року

Крестен Андресен навчається перев’язувати вогнепальні рани у Фленсбурзі

Тепер уже швидко. Ще один день, можливо, два або три. Залишилося недовго чекати, коли вони вирушать у дорогу. І справа тут не в звичному казармовому базіканні. Повітря сповнене чутками: натяки сприймають як факти, бажане видають за дійсне, страхи і побоювання збуваються. Невизначеність — така природа війни, і непоінформованість — її медіум.

Утім, все ж є неспростовні ознаки. Усі звільнення скасовані, казарми залишати заборонено. Цього дня було не так багато тренувань і навчання менш корисних речей. Замість цього вони вчилися життєво необхідного — як, наприклад, перев'язувати вогнепальні рани, дізнавалися, які правила діють для недоторканного запасу (так звана залізна порція), як поводитися на залізниці, що буде з дезертирами (смертна кара). Таке життя солдата, укладене в квадрат: битва, потреби, переміщення, примус.

Крестен Андресен стривожений, стурбований і переляканий. Думка про фронт не запалює в ньому жодної іскри радості. Він належить до тієї меншості народів, які раптово і незаслужено виявилися втягнутими у велику війну, що аж ніяк їх не цікавила. І ось вони мовчки запитують, чому вони опинилися віч-на-віч з чорною енергією війни, їм чужа націоналістична риторика, що провокує війну і вселяє невиправдані надії. У ці дні багато хто готові гинути і вбивати заради країни, з якою вони, в сутності, відчували лише умовний зв'язок: ельзасці й поляки, русини і кашуби, словенці й фіни, південні тирольці й трансильванські сакси, прибалти й боснійці, чехи й ірландці[28].

Андресен належить саме до такої меншості: данець за мовою, підданий німецького імператора, проживає на старовинних данських землях на півдні Ютландії, які ось уже понад півстоліття знаходяться в межах німецької держави[29].

У всіх країнах, де проживали значні за чисельністю національні меншини, люди усвідомлювали, які проблеми у них можуть виникнути у воєнний час. Разом з тим ці проблеми вважалися компетенцією здебільшого поліції. Так уважали і в данськомовних областях Німеччини. Ледь на всіх стінах розвісили наказ про мобілізацію, як одразу ж були арештовані сотні данців, які потрапили під підозру. Одним з тих, кого схопили вночі й відвезли в закритому автомобілі, був батько Андресена[30]. Такі настрої панували в перші тижні війни: радість на межі істерії, очікування навпіл зі страхом, переляк, що обернувся агресивністю. І звісно ж чутки, чутки, чутки.

Початок війни і для Андресена став сильним переживанням. Він щойно завершив свій рукопис «Книга про весну та юність». Це був розлогий прозаїчний опус про народне життя, природу і кохання (чи, радше, про юнацьке очікування кохання). І сам рукопис був оформлений у романтичному стилі — у блакитній обкладинці, прикрашений кольоровими віньєтками і рукописними заставками, — все виготовлено ним власноруч. Книга завершувалася словами: «Дзвін замовкає, за ним другий, третій; дзвони відлунали, їх голос дедалі слабкіший, і ось вони зовсім замовкли. Смерте, де твоя здобич? Пекло, де твоя перемога?» Тієї самої миті, коли він дописував останній рядок, до кімнати зайшов батько і повідомив йому про мобілізацію. Крестен поспіхом додав кілька слів у самому низу останньої білосніжної сторінки рукопису: «Господи, помилуй нас, хто знає, коли ми повернемося!»

Тепер Андресен уже сьомий тиждень ходить у німецькій формі. Коли його поселили в переповненій казармі Фленсбурґа, він дізнався, що їх спершу навчатимуть, а за чотири тижні пошлють до Франції. Тієї ж ночі він почув, як марширує озброєний батальйон, співаючи «Варту на Рейні». Потім тривали дні нескінченних тренувань під палючими променями сонця; погода стояла сліпуча. Андресену все вдавалося кращим, ніж він міг припускати. Звісно, в його роті мало данців, але все ж він не почувався вигнанцем. І, зрозуміло, в рядах молодшого командного складу існувала дідівщина, але офіцери суворо припиняли подібні явища. Найважче Андресену було звикнути до того, що навіть у вільний час всі тільки те й робили, що говорили «про війну та про війну», — і він уже почав звикати до думки про те, що попереду на них чекає тільки війна, хоча глибоко в душі йому все ж хотілося б її уникнути. Стріляє він влучно. З першої ж спроби вибив дві десятки і одну сімку.

Тим часом багато частин уже вирушали в похід, з піснями, назустріч невідомій долі. Те, що Андресен досі перебуває в казармі, пояснювалося таким банальним явищем, як брак солдатського спорядження, а