Читати книгу - "Так казав Заратустра. Жадання влади"

Ви потворні? Що ж, брати мої! Закутайтесь у велич, цю мантію потворного!

Коли ваша душа стає великою, вона робиться зухвалою, а у вашій величі — злість. Я вас знаю.

Прийшовши до злості, зустрічаються зухвалий і недолугий. Та вони не розуміють один одного. Я вас знаю.

Вороги ваші мають бути гідні ненависті, а не самої зневаги. Своїм ворогом ви повинні пишатися — тоді успіхи вашого ворога будуть і вашими успіхами.

Непослух — це доблесть раба. Вашою доблестю хай буде послух! Навіть ваші веління нехай будуть послухом!

Доброму воїнові «ти повинен» звучить приємніше, ніж «я хочу». І все, що ви любите, ви повинні спершу повеліти собі.

Ваша любов до життя хай буде любов'ю до вашої найвищої надії — а цією найвищою надією хай буде найвища думка життя!

Але вашу найвищу думку нехай звелю вам я — і вона прозвучить: людина — це те, що слід подолати!

Отже, живіть своїм життям послуху і війни! Яка користь у довгому житті! Який воїн схоче, щоб його пощадили!

Я не щаджу вас, я люблю вас всією душею, брати мої у війні!

Так казав Заратустра.

ПРО НОВИХ ІДОЛІВ

Десь іще є народи й отари, та не у нас, брати мої,— в нас держава.

Держава? Що це таке? Ну гаразд! Наставляйте ж вуха, бо тепер я скажу вам своє слово про смерть народів.

Державою називають найхолоднішу з усіх холодних потвор. Холодно бреше вона, і ця брехня виповзає з вуст її:

— Я, держава, і є народ.

Брехня це! Творці, ось хто сотворив народи і наділив їх вірою і любов'ю: так вони життю слугували.

То руйнівники багатьом наставляють пастки, називаючи їх державою,— вони почепили на людей меча і накинули їм сотні бажань.

Де ще існує народ, там він не розуміє держави і ненавидить її як лихе око і зневагу прав та звичаїв.

Ось вам моє знамення: кожен народ говорить своєю мовою про добро і зло — мови цієї сусід не тямить. Він мову свою знаходить у звичаях і правах.

Одначе держава бреше всіма мовами про добро і зло — і що не слово, то брехня, і що не майно, то крадене.

Все в ній — обман, краденими зубами кусає вона, ця єхидна. Навіть нутро її — це обман.

Словоблудство в добрі і злі — ось вам знамення, що таке держава. Воістину, в цьому знаменні — жадання смерті! Воістину, воно підморгує тим, хто проповідує смерть!

Забагато люду народжується — для зайвих придумана держава!

Дивіться, як вона вабить до себе оту зайвину! Як вона її душить, жує і ремиґає!

«Немає на світі нічого за мене більшого — я перст вказівний Господній»,— гарчить потвора. І не лише довговухі та короткозорі стають навколішки!

О, навіть вам, душі високі, вона нашіптує свої похмурі брехні! О, вона вгадує щедрі серця, що охоче марнують себе!

Так, навіть вас, переможці старого Бога, держава розгадує! Стомились ви у борні, і ось ваша втома служить новому ідолові!

Героями і праведниками хотів би себе оточити новий ідол! Охоче ніжиться він у сонячному сяйві сумління — холодна потвора!

Все ладен він дати вам, новий ідол, якщо ви прийдете до нього з поклоном; так він купує собі блиск ваших чеснот і погляд ваших гордих очей.

Ваблячи вас, він забирає собі оту зайвину! І для того вигадав те пекельне поріддя, коня смерті, що брязкає збруєю божественної шани!

Так було вигадано смерть для багатьох, смерть, що славить себе як життя,— воістину щира послуга всім, хто проповідує смерть!

Державою я називаю те, де всі, добрі й лихі, п'ють отруту, державою, де всі, добрі й лихі, гублять самі себе, державою, де повільне самогубство зветься «життям».

Погляньте ж на тих зайвих! Вони крадуть твори винахідників і скарби мудрих,— освітою називають вони крадіжку свою,— і все обертається в них на хворобу і неміч!

Погляньте ж на тих зайвих! Вічно вони хворіють, вибльовують свою жовч і називають це газетою. Вони ковтають один одного, та не можуть перетравити.

Погляньте ж на тих зайвих! Багатства збивають вони і з ними стають дедалі злиденніші. Влади хочуть вони, неспроможні, і передусім важеля влади — багато грошей!

Погляньте, як лізуть ті прудкі мавпи! Вони деруться один по одному, а потім зариваються в нечисть — усе глибше й глибше.

Всі вони хочуть допастися до трону — вони схибнулися на цьому, ніби на троні щастя сидить! Нерідко на троні нечисть сидить, а часто й сам трон стоїть у нечисті.

Як на мене, всі вони божевільні, мавпи, що кудись деруться, надто гарячі голови. Як на мене, смородом несе від їхнього ідола, холодної потвори; смородом несе від усіх цих прислужників ідола.

Брати мої, чи хочеться вам задихнутися в чаду їхніх пащ і в їхній зажерливості? Краще вже бийте вікна й стрибайте на свіже повітря!

Уникайте ж поганого запаху! Відступіться від ідолопоклонства зайвих!

Уникайте ж поганого запаху! Відійдіть від диму людських жертв!

Для великих душ світ ще й досі вільний. Для самітників і для тих, хто усамітнюється вдвох, ще багато вільного місця, де повівають пахощі тихих морів.

Ще доступне вільне життя для великих душ. Воістину, хто мало має, той не такий одержимий,— хвала ж невеликій бідності!

Тільки там, де немає держави, постає людина, яка не зайва,— там починається пісня потрібних і мудрість єдина й незамінна.

Там, де нема держави,— дивіться туди, брати мої' Хіба ви не бачите веселки і мостів, що ведуть до надлюдини?

Так казав Заратустра.

ПРО МУХ НА ТОРГОВИЩІ

Втікай, друже мій, у самотність! Я бачу, тебе приголомшив галас великих мужів і покололи жала малих.

Гідно уміють гори і ліс помовчати разом з тобою. Знову стань схожим на своє улюблене дерево з розлогою кроною,— наслухаючи, тихо схилилось воно над морем.

Де закінчується самотність, там починається торговище, а де торговище, там галас великих лицедіїв і дзижчання отруйних мух.

У світі навіть найкраще буде негодящим, якщо про нього ніхто не оповістить; великими мужами називає народ оповісників.

Мало тямить народ у великому, себто у