Читати книгу - "Код да Вінчі"

— Мені шкода, — сказав він, уважно дивлячись на Ленґдона. — Може б, ви присіли?

Він рушив до однієї з лавок у галереї. Ленґдон неуважно кивнув, зробив кілька кроків до лавки, а потім зупинився.

— Взагалі-то, я хотів би скористатися туалетом.

Фаш був внутрішньо незадоволений, що допит уривався.

— Туалет. Звичайно ж. Давайте зробимо перерву на кілька хвилин, — він рушив назад довгим коридором у тому напрямку, звідки вони прийшли. — Є туалети біля кабінету куратора.

Ленґдон, вагаючись, вказав в іншому напрямку, в бік протилежного кінця Великої галереї.

— Мені здається, цей набагато ближче.

Фаш зрозумів, що Ленґдон мав рацію. Вони вже подолали дві третини довжини Великої галереї, а в кінці її було два туалети.

— Мені піти з вами?

Ленґдон похитав головою, вже йдучи галереєю.

— Немає потреби. І… я хотів би… я маю кілька хвилин побути сам.

Фаш був не в захваті від ідеї Ленґдона йти до туалету самому цим коридором, але він знав, що з Великої галереї був лише один вихід, а саме ґрати, під якими вони пролізли, і на першому поверсі біля кожного виходу вартувала охорона. Ленґдон не зміг би вийти так, щоб Фаш не взнав про це.

— Я маю на хвилинку повернутися до офісу мсьє Соньєра, — сказав він. — Прошу вас, підходьте туди, коли звільнитесь. Нам іще багато про що треба поговорити.

Сердитий, він рушив у протилежний бік, а Ленґдон зник у темряві. Підійшовши до ґрат, Фаш проліз під ними й увірвався в кабінет Соньєра.

— Хто дав дозвіл Софі Неве увійти в цю будівлю? — заревів він на агентів.

Першим відповів Колле.

— Вона сказала охороні внизу, що розшифрувала код.

Фаш озирнувся навкруги.

— Вона пішла?

— А хіба вона не з вами?

— Пішла, — Фаш визирнув у темряву коридору. Спочатку він хотів зв’язатися з охоронцями внизу й наказати затримати її та привести сюди, перш ніж вона піде з будівлі, а потім передумав.

Викинувши її з голови, він почав дивитися на мініатюру лицаря на столі Соньєра. А тоді обернувся до Колле:

— Ви стежите за ним?

Колле коротко кивнув, а потім повернув екран ноутбука до Фаша. Червона цятка чітко блимала на плані поверху біля приміщення, позначеного як туалети для відвідувачів.

— Гаразд, — сказав Фаш, виходячи в коридор, — я маю зателефонувати в одне місце. Пильнуйте, щоб підозрюваний не покинув приміщення.

Розділ 12

Роберт Ленґдон відчував легке запаморочення, поплентавшись до кінця Великої галереї. Телефонне повідомлення від Софі весь час програвалося в його голові.

Зайшовши до чоловічого туалету, Ленґдон клацнув вимикачем.

Приміщення було порожнє.

Він підійшов до умивальника й умив обличчя холодною водою. Різке світло залило голі кахляні стіни, які пахли дезінфекцією. Коли він витер обличчя, двері за його спиною рипнули. Він різко обернувся.

Увійшла Софі Неве, і в її зелених очах горів переляк.

— Слава Богу, ви тут. У нас небагато часу.

Ленґдон стояв біля умивальника, спантеличено дивлячись на поліцейську дешифрувальницю. Якусь хвилину тому він прослухав її телефонне повідомлення, і що більше він прокручував його в пам’яті, то більше переконувався, що вона говорила серйозно. Не реагуйте на це повідомлення. Просто спокійно прослухайте його. Ви зараз у небезпеці. Тримайтеся до мене… Ленґдон вирішив робити саме так, як радила Софі.

— Я хотіла попередити вас, мсьє Ленґдон, — почала вона, переводячи подих, — що ви sous surveillance cachée. За вами ведеться приховане стеження, — поки вона говорила, її англійська з акцентом відбивалася луною від кахляних стін, надаючи її голосу особливого звучання.

— Але… чому? — спитав Ленґдон. Софі вже пояснила це йому по телефону, але він хотів ще раз почути з її вуст.

— Тому що, — сказала вона, роблячи крок до нього, — Фаш підозрює у скоєнні вбивства саме вас. Гляньте, що у вас у лівій кишені піджака. Там доказ того, що вони стежать за вами.

Ленґдон відчув, що починає розуміти більше. Глянути у власну кишеню? Звучить, як дешевий фокус.

— Зараз.

Приголомшений Ленґдон засунув руку до лівої кишені свого твідового піджака — до тієї, якою ніколи не користувався. Спочатку він там нічого не знайшов, але ось пальці намацали щось незнайоме. Невеличке й тверде. Схопивши крихітний предмет, Ленґдон витяг його і здивовано втупився в нього очима. Це був металевий диск, схожий на кнопку або на батарейку для годинника. Раніше він ніколи не бачив такого.

— Що це?

— Це такий навігатор стеження, — сказала Софі, — який безперервно повідомляє про своє місцезнаходження центральній установці через супутниковий зв’язок. Його розташування можна визначити з точністю до двох футів на всій земній кулі. Вони тримають вас на електронному ланцюгу. Той агент, який забирав вас з готелю, підкинув вам його в кишеню ще до того, як ви вийшли з номера.

Ленґдон згадав, як усе відбувалося в номері готелю… швидкий душ, як він одягався, а лейтенант поліції чемно тримав його твідовий піджак, поки вони не пішли.

Погляд Софі був переконливий.

— Фаш не знає, що ви знайшли його, — вона зробила паузу, — вони підкинули це вам, бо подумали, що ви можете втекти. Власне, вони очікували, що ви тікатимете; і це посилить їхнє припущення.

— Навіщо мені тікати? — спитав Ленґдон. — Я нічого не робив!

І він сердито рушив до сміттєвого бака, щоб викинути туди «жучок».

— Ні! — зупинила його Софі, схопивши за руку. — Хай він так і буде у вашій кишені. Якщо ви викинете це, то сигнал перестане рухатись і вони знатимуть, що ви його знайшли. Якщо Фаш подумає, що ви це виявили, то він…

Вона не закінчила своєї думки. Замість того вихопила металевий предмет із руки Ленґдона і поклала йому назад у кишеню піджака.

— «Жучок» залишиться у вас. Принаймні зараз.

Ленґдону стало зле.

— З якого дива Фаш вирішив, ніби я вбив Жака Соньєра?

— Був ще один доказ, якого ви не бачили, — обличчя Софі спохмурніло, — ви пригадуєте ті три рядки тексту, які Соньєр написав на підлозі?

Ленґдон кивнув. Слова і числа закарбувалися в його пам’яті.

Софі перейшла на шепіт.

— Був і четвертий, який Фаш сфотографував і стер перед тим, як прибули ви.

Ленґдон знав, що чорнило для маркера, яке проявляється, легко можна витерти, але навіщо Фаш нищив докази?

— В останньому рядку послання, — сказала Софі, — є те, чого Фаш не хотів, щоб ви знали. Принаймні, поки він не розбереться з вами. — Вона витягла з кишені свого светра аркуш із комп’ютерною роздруківкою фотографії та почала розпрямляти його. — Це повне послання, — і вона простягла аркуш Ленґдону.

Приголомшений, Ленґдон глянув на знімок. Останній рядок був для нього наче удар у живіт.

13—3–2—21—1–1—8—5

O, Draconian devil!

Oh, lame