Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

як в останні дні; я визнаю, що зовсім не така приваблива, як уявляла, і, крім того, дуже багато втрачаєш у присутності жінок, які рум’яняться. Ось, наприклад, пані де Мертей: я бачу, що всі чоловіки вважають її красивішою, ніж мене, але цим я не занадто засмучуюся, позаяк вона любить мене і до того ж запевняє, ніби кавалер Дансені вважає, що я привабливіша за неї. Як благородно було з її боку сказати мені про це! Здавалося навіть, що вона цьому радіє. Мушу сказати, що я цього зрозуміти не можу. Вочевидь, вона мене дуже сильно любить! А він!.. О, яка я рада! Але й мені здається, що досить подивитися на нього, щоб погарнішати. Я без кінця дивилася б на нього, якби не боялася зустрітися з ним поглядом: щоразу, як це трапляється, я абсолютно гублюся; мені мовби боляче, але це нічого.

Прощавай, дорога моя подружко, йду займатися своїм туалетом. Я люблю тебе, як і раніше.

Париж, 14 серпня 17…

Лист 15

Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей

Із вашого боку дуже благородно не залишати мене напризволяще. Життя, яке я тут проваджу, дійсно може натомити надлишком спокою і прісною одноманітністю. Читаючи ваш лист, цей детальний опис вашого чарівного дня, я разів двадцять мав намір під приводом якої-небудь справи примчати до ваших ніг і благати вас зрадити зі мною вашого кавалера, який не заслуговує, по суті, на своє щастя. Чи знаєте ви, що змусили мене ревнувати до нього? Навіщо ви заговорили про вічний розрив? Я зрікаюся цієї клятви, мовленої в маренні: ми виявилися б недостойними її, якби змушені були її дотримати. Ах, коли б я міг якось помститись у ваших обіймах за мимовільну досаду, викликану в мені щастям, якого зазнав кавалер! Признаюся, обурення охоплює мене, коли я думаю про те, що ця людина, ні про що не роздумуючи й нічим не утруднюючи себе, а тільки безглуздим чином ідучи за несвідомим спонуканням свого серця, знаходить блаженство, для мене недосяжне! О, я його порушу! Обіцяйте мені, що я його порушу. Та хіба ж ви не відчуваєте приниження? Ви намагаєтесь обдурити його, а тим часом він щасливіший за вас. Ви гадаєте, що він ваш полонений, але ж це ви у нього в полоні. Він мирно спить, а в цей час ви пильнуєте, піклуючись про його насолоди. І раба його не зробила б більше!

Послухайте, прекрасний друже мій, поки ви ділите себе між багатьма, я анітрохи не ревную: ваші коханці для мене – лише спадкоємці Олександра Великого, нездатні зберегти спільно те царство, де володарював я один. Але щоб ви віддавали себе цілком одному з них, щоб існував інший такий же щасливий, як я, – цього я не потерплю! І не сподівайтеся, що я терпітиму. Або прийміть мене знову, або хоча б візьміть другого коханця і заради чудасії мати одного коханого не зраджуйте непорушної дружби, в якій ми присягнулись одне одному.

У мене й без того доволі причин скаржитися на долю. Як бачите, я погоджуюся з вашою думкою і визнаю свою провину. І справді, якщо не мати сил жити, не маючи того, чого бажаєш, якщо жертвувати заради любові своїм часом, своїми насолодами, своїм життям – якщо це й є бути закоханим, – тоді я дійсно закоханий. Але це не наближає мене до моєї мети. Мені б зовсім нічого було повідомити вам із цього приводу, коли б не одна подія, що змусила мене дуже замислитись; і поки що неясно, має вона викликати в мені побоювання чи зародити сподівання.

Ви знаєте мого єгеря: це скарб щодо інтриг, справжній слуга з комедії. Ви розумієте, що йому доручено залицятися до покоївки та споювати інших слуг. Нероба щасливіший за мене; він уже домігся успіху. Він щойно дізнався, буцімто пані де Турвель доручила одному зі своєї челяді збирати відомості про мою поведінку й навіть стежити за кожним моїм кроком під час уранішніх прогулянок, наскільки це можна буде робити, залишаючись непоміченим. Чого треба цій жінці? Отже, навіть найбільша скромниця наважується на такі речі, які ми з вами навряд чи наважилися б дозволити собі! Присягаюсь… Але перш ніж помислити про помсту за цю жіночу хитрість, потурбуймося про способи обернути її нам на користь. Досі ці прогулянки, що викликали підозри, не мали ніякої мети; тепер потрібно буде її знайти. Це вимагає всієї моєї уваги, і я полишаю вас, аби гарненько розміркувати. Прощавайте, мій чарівний друже.

Як і раніше, із замку ***, 15 серпня 17…

Лист 16

Від Сесілі Воланж до Софі Карне

Ах, Софі, ну й новини ж у мене! Можливо, мені й не слід би повідомляти їх тобі, але треба ж із ким-небудь поділитися: це сильніше за мене. Кавалер Дансені… Я в такому занепокоєнні, що не можу писати; не знаю, з чого почати. Після того, як я розповіла тобі про чарівний вечір,[20] який я провела у мами з ним і пані де Мертей, я більше нічого тобі про нього не говорила: річ у тім, що я ні з ким узагалі не хотіла про нього говорити, одначе він увесь час займав мої думки. Відтоді він став такий сумний, такий страшенно сумний, що мені робилося боляче. А коли я запитувала про причину його суму, він казав, що причини ніякої немає. Але я ж бачила, що щось є. Так от, учора він був іще сумніший, аніж зазвичай. Усе ж таки це не завадило йому зробити мені ласку і співати зі мною, як завжди. Але щоразу, як він дивився на мене, серце моє стискалося. Після того, як ми доспівали, він пішов сховати мою арфу в футляр і, повертаючи мені ключ, попросив мене пограти ще ввечері, коли я буду сама. Я нічого не підозрювала. Я навіть зовсім не збиралася грати, але він так просив мене, що я сказала: «Добре». А в нього були на те свої причини. І ось, коли я пішла до себе, і моя покоївка вийшла, я вирушила за арфою. Між струнами я виявила лист, не запечатаний, а тільки складений; він був од нього. Ах, якби ти знала,