Читати книгу - "Керрі"

І маючи те, що вона завжди прагнула мати — відчуття свого місця, безпеки, статусу, — вона виявила, що разом з ними приходить і їхня похмура сестра — тривога. Вона не так собі це малювала. За межами освітленого кола тинялися темні силуети. Наприклад, думка про те, що вона дозволила йому виграти її

(невже треба називати це саме так цього разу треба)

просто тому, що він Популярний. Просто через те, як вони гарно виглядають разом, просто щоб вона могла дивитися на їхній відбиток у вітрині й думати: «Яка гарна пара». Вона була майже впевнена

(чи тільки сподівалася)

що не така слабка, що не так легко й покірно вгинається під самовдоволеними очікуваннями батьків, друзів і навіть власними. Але тепер з’явилася ця історія з душової, в якій вона приєдналася до решти й додала до їхніх криків свій дикий і радісний вереск. Слово, якого вона уникала, звалося «Конформізм», з великої букви, і воно викликало в уяві жалюгідні сцени з бігуді у волоссі, довгими полуднями за пральною дошкою під час серіалів по телевізору, поки благовірний десь гарує на якійсь неназваній Роботі; бридкі видіння про те, як вона вступає до батьківського комітету, а тоді до заміського клубу, коли їхній річний дохід зросте до п’ятизначного; про незчисленну кількість таблеток у круглих жовтих коробках, які не дадуть втратити дівочі розміри, доки це не стане неминучим, і діятимуть проти вторгнення огидних малих чужинців, які гидять у штанці й репетують о другій ночі, наче їх ріжуть; про повну відчайдушної пристойності боротьбу за очищення прекрасних вулиць району Чистий Садок від ніґерів, плечем до плеча з Террі Сміт (міс «Картопляний Цвіт-1975») і Вікі Джонс (віце-президентка Жіночої ліги), усі озброєні плакатами, петиціями й милими, трохи розпачливими усмішками.

Це Керрі, це все та клята Керрі винна. Можливо, до цього дня Сью й чула якісь далекі кроки, що ходили навкруг її освітленої галявини, але сьогодні, послухавши власну ганебну, паскудну розповідь, вона ясно побачила обриси всіх тих створінь і їхні жовті очі, що світяться в темряві, як ліхтарики.

Вона вже купила свою випускну сукню. Блакитну. Прекрасну.

— Ти права, — сказав він, коли дівчина договорила. — Це кепсько. Геть на тебе не схоже.

Його обличчя було серйозне. Вона відчула, як її різонуло жахом. А тоді Томмі усміхнувся — він мав дуже веселу усмішку, — і темрява трохи відступила.

— Якось я кóпнув хлопця в ребра, коли він вирубився. Я тобі розказував?

Вона похитала головою.

— От. — Він потер носа, занурившись у спогади, а його щока трохи сіпнулася, як тоді, коли він зізнався про неправильно вдягнений презерватив. — Пацана звали Денні Патрік. Якось у шостому класі він ледь не витовк із мене всю юшку. Я ненавидів його, але й боявся. Вичікував, коли б то з ним поквитатися. Знаєш, як воно буває?

Вона не знала, але кивнула.

— Так от, десь через рік чи скільки він урешті нарвався не на того хлопця. Піт Тейбер. Невисокий, але дуже м’язистий. Денні до нього причепився, не пам’ятаю, через мармурові кульки чи що, і нарешті Пітер у праведному гніві взяв та й вибив із нього лайно. Було це на майданчику нашої старої середньої школи Кеннеді. Денні впав, бахнувся головою і вимкнувся. Усі розбіглися. Ми навіть подумали були, чи він не вбився. Я теж утік, але спершу підбіг і добре всадив йому в ребра. Про що пізніше сильно жалкував. Ти вибачишся перед нею?

Питання захопило Сью зненацька, і вона тільки й спромоглася, що слабенько ухилитися:

— А ти вибачився?

— Га? Самому підставляти голову, щоб мені її намилили? Звісно, що ні! Але тут велика різниця, Сьюзі.

— Хіба?

— Ми вже не в сьомому класі. І я мав яку-не-яку причину, хай і шмаркляву. А що тобі бодай коли-небудь зробила та дурна безталанна корова?

Вона не відповіла, бо не могла. Вона за все життя обмінялася з Керрі не більш як сотнею слів, і з них десятки три додалися сьогодні. Фізра була в них єдиним спільним предметом із часів їхнього переходу з Чемберленської середньої школи. Керрі обрала професійно-технічні предмети, а перед Сью, звісно, стелилася дорога до коледжу.

Вона раптом здалася собі огидною.

Виявилося, що Сью не може цього витримати, тож вона обернула розмову проти нього.

— Відколи це ти почав розбиратися в усіх цих великих моральних проблемах? Відтоді, як почав мене трахати?

Вона побачила, як з його обличчя здуває добрий настрій, і їй стало шкода.

— Мабуть, краще б я промовчав, — сказав він і підтягнув угору штани.

— Це я винна, а не ти. — Вона поклала долоню на його руку. — Мені соромно, розумієш?

— Так, — сказав він. — Але мені не слід було давати порад. У мене не дуже добре виходить.

— Томмі, тобі часом не буває гидко бути таким… ну, Популярним?

— Мені? — Питання відбилося на його обличчі подивом. — Ти маєш на увазі: футбол, президент класу — все таке?

— Так.

— Ні. Це не дуже важливо. Старша школа — не дуже важливе місце. Коли до неї переходиш, то здається, що це крутизна, але коли вона закінчується, ніхто не бачить у ній нічого крутого, хіба що заллє мізки пивом. Принаймні так воно з моїм братом і його друзяками.

Її це не заспокоїло; її страхи навіть погіршали. Мила й прекрасна Сьюзі зі старшої школи Юена, головна ялинка на кожній новорічній виставі. Сукня для випускного хтозна-відколи висить у шафі, захищена пластиковою обгорткою.

Вечірня темрява притислася до трохи запітнілих вікон машини.

— Напевне, все закінчиться тим, що я працюватиму на батьковому авторинку, — сказав він. — У п’ятницю й суботу сидітиму вечорами «У дядька Біллі» чи в «Кавалері», питиму пиво й балакатиму про ту суботу, коли відбив подачу Сандерса і ми засмутили весь Дорчестер. Оженюся з якоюсь гризливою бабою, завжди їздитиму на торішній моделі, голосуватиму за демократів…

— Не треба, — сказала вона, коли її рот раптом наповнився темним і терпким страхом. Вона притягнула його до себе. — Кохай мене. У мене голова сьогодні геть нездорова. Кохай мене. Кохай мене.

Тож він кохав її, і цього разу все було інакше, цього разу йому вистачало місця, не було того набридливого натирання, а натомість — приємне відчуття контакту, що