Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

Таким чином, на підходи до гібридної війни впливає фактор перспективи, зумовлений як історико-­політичними чинниками, так і конкретною позицією тієї або іншої сторони у гібридному конфлікті або навколо нього. З точки зору об’єкта агресії, можливості змінити умоглядну перспективу в погляді на конфлікт є найменшими, якщо взагалі існують. Ставати на «об’єктивну» точку зору стороннього спостерігача, не кажучи вже про позицію агресора, для Украї­ни неможливо, оскільки це поставить під сумнів можливість жорсткого протистояння політичним вимогам противника, тобто перешкоджатиме досягненню перемоги над противником у когнітивному вимірі, яка для гібридної війни є не менш, а може, більш важливою, ніж військова перемога.

1.4. Два модуси існування гібридної війни — фізична дійсність та дискурсивний конструкт

Війни супроводжують людство протягом усієї історії. Здавна тема війни становить важливий предмет аналізу, і в наш час таких досліджень стає дедалі більше. У ХХ ст., у контексті двох світових війн та усвідомлення можливості глобальних катастроф внаслідок застосування зброї масового знищення, увага до проб­лем осмислення й розуміння війни посилилася. Теоретичні побудови впливають на соціальну й політичну практику, формують певні публічні очікування і здатні впливати на процеси прийняття політичних рішень. Це накладає на дослідників і авторів праць про війну виразну моральну відповідальність.

Сьогодні не тільки військова наука, а практично кожна галузь наукової думки про людину та суспільство — філософія, соціологія, правознавство, історія, когнітивна лінгвістика, дискурс-­аналіз, семіотика, психологія та ін. — виявляються придатними для створення теорій щодо природи війни, причин виникнення війн та можливих механізмів їхнього попередження або стримування. Війна взагалі і нові форми ведення війн зокрема перетворюються на об’єкт міждисциплінарних досліджень. Насамперед це стосується явища та поняття гібридної війни — сучасної військової стратегії, яка поєднує одночасне застосування конвенційних мілітарних сил з використанням іррегулярних утворень, веденням дій у кіберпросторі, а також інформаційних операцій та засобів економічного і дипломатичного тиску на противника[36].

Сучасні війни експерти розглядають як різновид ширшого поняття — «збройний конфлікт» (armed conflict), яке передбачає два обов’язкові складники: наявність організованих озброєних контингентів та залученість до бойових дій певної інтенсивності[37]. З цього визначення випливає, що війну трактують як насамперед фізичний, матеріальний феномен — це зброя (танки, літаки, ракети, кораблі тощо), її застосування, нанесення ударів, захисні дії, руйнування об’єктів. Людські втрати, загибель військових та цивільних у ході конфлікту також належать до фізичної сфери. Саме у фізичному вимірі втрата людського життя є остаточною і незворотною.

Водночас фізичні дії на полях боїв постійно супроводжуються процесами їхнього дискурсивного осмислення, словесного опису та аналізу.

Зв’язок війни та слів, текстів, оповідей є давнім і невипадковим: недарма давньогрецька назва війни pólemos (від якої походить слово полеміка) об’єднувала у своєму значенні і збройні, і словесні баталії. Можна згадати також про розмови, чутки, що виникають перед війною і супроводжують часи війни. У таких розмов-­прикмет, як правило, колективний автор, що посилює їхню значущість: «Щось люде дейкають, що війна буде». (Словник Грінченка).

Зв’язок війни зі словесними подіями, перформативами підтверджує роль, яка надається фактові оголошення війни. Оголошення війни — це мовний і водночас соціальний акт. Недарма у традиційній свідомості і в сучасному публічному дискурсі існує поняття, що справжньою, «правильною» війною є тільки оголошена війна. Водночас неоголошена війна на рівні загальноприйнятих уявлень є такою, що відхиляється від певного ідеалізованого зразка. Хоча за нормами міжнародного права після 1945 р. офіційний факт оголошення війни не є визначальним для визнання того, що війна або збройний конфлікт існують de jure.

У Хартії ООН нічого не сказано про суттєвість факту оголошення війни для міжнародного права. У статті 2-й Женевських конвенцій 1949 р. стверджується, що їхні положення застосовують в усіх випадках збройних конфліктів, а не тільки у випадках війн, які було формально оголошено[38]. Однак для суспільної свідомості зв’язок війни зі словом і дискурсивними формами є важливішим, ніж абстрактні правові норми. Наявність факту оголошення війни на рівні усталених культурних стереотипів є принциповою. Війна і мир як соціальні події пов’язані зі словом, хоча війна асоціюється зі звуком, а мир — із тишею (пор. вислів «режим тиші» на позначення режиму припинення вогню за Мінськими домовленостями). Для того щоб розпочати війну, досить лідеру однієї зі сторін оголосити про це усно. Але для формального закінчення війни, як правило, потрібні письмово оформлені документи. Недарма війну оголошують, а мир — підписують.

Можна твердити, що дискурс про війну і війна у фізичному вимірі з’являються одночасно. Збройне зіткнення будь-­якого рівня починає існувати як війна — тобто історична, соціальна, гуманітарна та ін. подія — тільки в рамках її дискурсивного (насамперед вербального) осмислення. Найбільш кривава сутичка не є війною, доки про неї не створено оповіді.

Фізичний модус існування війни завжди йде у супроводі її дискурсивного модусу. Війни набувають сенсу і статусу війни лише разом із дискурсивними формами.

Міфи, історичні хроніки, романи, репортажі, монографії, праці філософів та істориків, доповіді експертів і аналітиків, присвячені військовому мистецтву, військове право та ін. — перелік текстових і соціальних форм осмислення явища війни та інтерпретацій конкретних воєнних подій можна продовжувати і розширювати майже нескінченно. Об’єднує ці різноманітні види діяльності її знаковий (семіотичний) характер. Рефлексія про війну (так само, як усі інші види рефлексії) розгортається в дискурсивному вимірі. Можемо стверджувати, що війни є невід’ємні від словесних, дискурсивних практик.

Таким чином, доходимо загального висновку, що війна реалізується як у матеріальному (фізичному), так і в дискурсивному вимірах. Відповідно, для визначення сутнісних ознак війни необхідно враховувати два модуси її існування: (1) війна як феномен фізичної реальності; (2) війна як дискурсивний конструкт. Співвідношення між двома модусами може бути описане, зокрема, за допомогою сучасних когнітивно-­семантичних та комунікативних підходів, які дозволяють поставити питання про характер зв’язку між текстами щодо війни (дискурсивними практиками й наративами) та матеріальними (фізичними) параметрами воєнних дій.

Асиметрія дискурсивного та матеріального модусів російської гібридної агресії (глобальний vs. локальний)

Інформаційна й смислова специфіка російсько-­україн­ської гібридної війни 2014—2016 рр., порівняно з попередніми конфліктами, які відносили до війн цього типу, полягає, на наш погляд, у 1) інтенсивності та широті охоплення аудиторії інформаційних впливів, яка набула глобального масштабу, 2) систематичному й комплексному застосуванні медійних та новомедійних засобів і 3) створенні нового дискурсу війни, спрямованого на руйнування існуючих і формування нових інтерпретаційних та смислових механізмів сприйняття дійсності.