Читати книгу - "Таємний агент Микола Гоголь"

досягнув. У 1831–1832 роках він публікує (в двох частинах) збірки повістей з українського життя «Вечори на хуторі біля Диканьки», що приносять йому літературну славу. Ще одна збірка повістей з українського життя — згаданий «Миргород», що подавався як продовження «Вечорів…» — побачила світ 1835 року Далі Гоголь перекидається переважно на російську проблематику — маються на увазі його петербурзькі повісті, комедійні п’єси. Те саме можна сказати про головний твір його життя — роман «Мертві душі», перша частина якого побачила світ 1842 року.

Хоча твори Гоголя були в Україні популярні й багато освічених українців його вважали «своїм», сприймати Гоголя як українського патріота проблематично. Він, як типовий малоросійський дворянин, не мислив України поза межами Російської імперії. У його творах немає антиімперських мотивів. Радше навпаки: приміром, у «Ночі перед Різдвом» добра цариця Катерина ІІ милостиво приймає українських козаків, які, у свою чергу, демонструють їй вірнопіддані почуття, й дарує ковалю Вакулі свої черевички. Герой «Пропалої грамоти» везе цариці у Петербург якусь грамоту і ставиться до цього дуже відповідально: він ладен грати в карти з відьмою, щоб довести діло до кінця. У повісті «Портрет» імператриця проголошує довжелезну промову, в якій говориться, що лише в умовах монархічної влади можуть процвітати мистецтва. Хоча ім’я Катерини ІІ тут не називається, сумнівів немає: письменник писав саме про неї. Зовсім інакше характеризували Катерину ІІ кирило-мефодіївці, зокрема Шевченко. Для них вона була чи не найбільшим ворогом, оскільки зруйнувала Запорізьку Січ.

Ранній період у творчості Гоголя, який тривав від початку до середини 30-х рр. ХІХ ст., можна умовно назвати українським. Це період написання «Вечорів на хуторі біля Диканьки» та збірника «Миргород». Він припав на час, коли в Росії після правління ліберального царя Олександра І почалася смуга реакції. Новий цар Микола І та його оточення були занепокоєні повстанням декабристів 1825 року Але якщо це повстання ще нагадувало придворні перевороти, характерні для Росії XVIII ст., то згадуване широкомасштабне польське Листопадове повстання викликало справжній переляк. Після придушення повстання самодержавство, як уже говорилося, здійснює низку кроків, зокрема ідеологічного характеру, покликаних задушити «польську крамолу». Українські повісті Гоголя, які зверталися до козацького минулого, могли тут придатися. Уже в окремих творах «Вечорів…» зустрічаємо виражені антипольські й антикатолицькі мотиви. Звісно, вони мали внутрішнє підґрунтя. Адже в українському козацькому середовищі в силу відомих історичних обставин сформувалися стійкі негативні стереотипи щодо католиків та поляків. Ці стереотипи культивувалися в різноманітній козацькій літературі, зокрема в козацьких літописах. Знайшли вони своє відображення і в «Історії русів».

Не дивно, що Гоголь мав підтримку з боку царської влади — не лише моральну, а й матеріальну.

У творах письменника можна виділити кілька ідей, які становлять своєрідну «філософію» Гоголя. Передусім це «козацька ідея», або ж козацький міф, що, здавалося б, усіляко героїзувався Гоголем.

Козацька героїка свідомо протиставлялася Гоголем нецікавому й дріб’язковому життю козацьких нащадків. Таке протиставлення маємо в збірці «Миргород», до якої, окрім згадуваного «Тараса Бульби», ввійшли абсолютно «негероїчні» «Старосвітські поміщики» й «Повість про те, як розсварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем».

І все ж Гоголь не такий прямолінійний, як це може видатися на перший погляд. Подекуди він зображує козаків не як героїв, а радше як людей безладних, які не дбають про господарство, не тримаються дому і живуть переважно з розбою. Такими вони постають у повісті «Вечір напередодні Івана Купала», де автор описує козацьке поселення. Тут козаки є людьми далекими від конструктивного «світотворення». Вони не піклуються про своє житло, господарство — та воно їм і не потрібне: адже живуть вони в умовах повсякчасної нестабільності, набігів, а також і самі не гребують розбоєм.

Тут Гоголь зобразив козацьке життя досить точно. Дослідники відзначають, що починаючи 1475 року українські землі стають об’єктом ненастанної експансії з боку кримських татар. Від 1480 до 1530 років татари нападали щорічно, а то й по кілька разів на рік. Підраховано, що на шляхах, якими проходили татари, селянська хата могла простояти не більш ніж десять років. Реально воєнний стан на українських землях тривав десятиліттями. Такі умови життя породжували певний тип особистості.

Часто дослідники творчості Гоголя звертають увагу на те, що в ній показана боротьба людини з чортом, нечистою силою. Особливо це стосується творів раннього періоду. Складається враження, що світогляд Гоголя є дуалістичним, «зороастрійським», «маніхейським». Добро та зло в житті людини — поряд. Її життя — постійний вибір між цими двома началами. Антихрист має владу викликати душу кожної людини, твердить ігумен Братського монастиря з повісті «Страшна помста».

Деякі герої Гоголя укладають угоду з чортом. Це здебільшого закінчується для них плачевно. Трагічною стала така угода для Петра з повісті «Вечір напередодні Івана Купала». Він, щоб одружитися з коханою дівчиною (а для цього потрібно було стати багачем), виконує вказівки диявола і вбиває молодшого брата коханої. За це отримує багато золота, одружується. Але це не приносить йому щастя. Угода з дияволом — то не основа для щасливого життя. Повість закінчується страшною фантасмагоричною сценою, а золото, набуте від диявола, обертається на черепки.

Чорт у творах Гоголя часто обдурює людей. Але це не значить, що його не можна перемогти. Переможцем у двобої з чортом виявився Вакула із «Ночі перед Різдвом», який зумів перехитрити нечистого. Правда, у Вакули був намір укласти з чортом угоду, за що він мусить каятись: бити по п’ятдесят поклонів через увесь рік.

Показовим є закінчення «Ночі перед Різдвом». Автор міг завершити твір «гепі-ендом» — згодою козака Чуба на одруження його дочки Оксани з Вакулою. Проте така кінцівка робила б твір незавершеним: адже повість — не стільки про кохання, скільки про змагання людини з чортом. Тому в кінці твору розповідається, ніби селом Диканькою проїздив архієрей і похвалив Вакулу за те, що його хата гарно розмальована. Але ще більше похвалив преосвященний Вакулу, коли довідався, що той витримав церковне покаяння й задаремно розфарбував увесь лівий крилас церкви зеленою фарбою з червоними квітами, а на стінці збоку намалював гидкого чорта в пеклі.

Певна річ, ідея чорта, присутня у творчості Гоголя, — результат не лише романтичних впливів. Хоча певний наліт романтизму в цих образах можна відчути. Та простежуються тут і впливи давньоруської літератури, зокрема «Києво-Печерського патерика». Ідея змагання людини з нечистим червоною ниткою проходить через цей текст. Обізнаність же Гоголя з цією лектурою особливих сумнівів не викликає. Тим паче, що деякі ідеї сюжетів він запозичував безпосередньо з «Патерика».

Ще один момент, на який варто звернути увагу, аналізуючи українські твори Гоголя, це ставлення до влади. Уже