Читати книгу - "Коли час лише починався"

кабіни увійшла Марсі і теж уважно подивилася на небо. Цього разу ні вона, ні Скіп не

продемонстрували жодних ознак переляку.

- Ми знову стрибнемо назад, в минуле, містере Карпентер? - скинула Марсі.

- Подивимося, крихітко, - відповів він. Тепер птеранодонів вже було добре видно. Не

було сумніву, що їх цікавить саме Сем. Інша справа - чи зважаться вони знову на нього

напасти. Не дивлячись на те, що трицератанк був укритий захисним полем, Карпентер все ж

таки вирішивпро всяк випадок попрямувати до найближчого гаю. Це була пальмова хаща

приблизно в кілометрі від них.

Він додав швидкості і узявся за ручки управління. - Вперед, Семе! - сказав він, щоб

підбадьорити дітей.- Покажемо Марсі і Скіпу, на що ти здатний! Сем зірвався з місця немов

старовинний паротяг двадцятого століття. Його пружні сталеві ноги ритмічно рухалися,

копита з твердого сплаву відбивали такт, з громом вдаряючись об землю. Проте в швидкості

Сему було не зрівнятися з птеранодонами, і вони легко його наздогнали. Передній круто

11

спікірував в сотні метрів попереду, скинув щось подібне до великого металевого яйця і

злетів увись. Металеве яйце виявилося не чим іншим, як бомбою. Вибух залишив таку

величезну воронку, що Карпентер ледве зумів її об'їхати, не перекинувши ящурохід. Він тут

же додав обертів і перейшов на другу швидкість. - Ну, цим вони нас не візьмуть, вірно,

друже? - сказав він. - Рррррр! - забурчав у відповідь Сем.

Карпентер поглянув на небо. Тепер всі птеранодони кружляли прямо в них над

головою. Одін, два, три - порахував він. Три? Вчора їх було тільки два!

- Марсі! - збуджено сказав він.- Скільки всього, ви говорили, там викрадачів?

- Троє, містере Карпентер. Роул, Фрітад і Холмер. - Тоді вони всі тут. Значить, корабель

ніким не охороняється. Якщо тільки на ньому немає екіпажа. - Ні, містере Карпентер,

екіпажа немає. Вони сами його вели. Він відірвав погляд від кружляючих вгорі птеранодонів.

- А як ви вважаєте, хлоп'ята, змогли б ви проникнути всередину? - Запросто, - відповів

Скіп.- Це списаний військовий авіаносець зі стандартними шлюзовими камерами - всякому,

хто хоч трохи знається на техніці, нічого не варто відкрити їх. Тому ми з Марсі і змогли тоді

втекти. Будьте упевнені, містере Карпентер, я це зроблю. - Добре, - сказав Карпентер.- Ми

зустрінемо їх там, коли вони повернуться.

За допомогою Марсі розрахувати координати для стрибка в часі було простіше

простого. Вже через декілька секунд Сем був готовий. Коли вони опинилися в пальмовому

гаю, Карпентер ввімкнув перемикач. Знову щось замерехтіло у них перед очима. Сема злегка

труснуло, і денне світло перетворилося на передсвітанкову пітьму. Десь позаду, в печері біля

підніжжя скель, стояв ще один трицератанк, а на підстилці з гілок міцно спали ще один

Карпентер, ще один Скіп і ще одна Марсі. - А далеко назад ми зараз перестрибнули, містере

Карпентер? - поцікавився Скіп.

Карпентер вівмкнув фари і почав виводити Сема з гаю. - На чотири години. Тепер у нас

має вистачити часу, щоб дістатися до корабля і влаштуватися там до повернення наших

приятелів. Можливо, ми потрапимо туди ще до того, як вони відправляться на пошуки, якщо

тільки вони не розшукують нас цілу добу. - А що коли вони знайдуть нас і в цьому часі? -

заперечила Марсі.- Адже тоді ми знову потрапимо в таку ж пастку? - Не виключено,

крихітко. Але всі шанси за те, що вони нас не знайшли. Інакше вони б не почали шукати нас

потім, вірно? Вона із захопленням подивилася на нього. - Знаєте що, містере Карпентер? Ви

жахливо розумний. У вустах дівчинки, яка могла в думці помножити 4.692.438.921 на

828.464.280, цей комплімент таки дечого коштував. Проте Карпентер і виду не показав, що

він вдоволений. - Сподіваюся, хлоп'ята, що ви тепер знайдете корабель? - сказав він. - Ми

вже на правильному курсі, -відповів Скіп.- Я знаю, у мене природжене відчуття напряму. Він

замаскований під велике дерево. Зійшло сонце - вже вдруге за цей ранок. Як і вчора,

розміри і зовнішній вигляд Сема наганяли страх на різноманітних тварин крейдяного

періоду, що траплялися їм назустріч. Правда, якби їм зустрівся тиранозавр, ще не відомо, хто

на кого нагнав би страху. Але тиранозавра вони не зустріли. До восьми годин вони вже були

в тих місцях куди напередодні потрапив Карпентер, покинувши лісисті пагорби.

- Дивіться! - раптом вигукнула Марсі.- Ось дерево, на яке ми залізли, коли тікали від

того горбатого чудовиська! - Точно, - відгукнувся Скіп.- Ну і злякалися ж ми! Карпентер

усміхнувся. - Воно, напевно, прийняло вас за якусь нову рослину, якої ще жодного разу не

куштувало. Добре, що я вчасно підвернувся, а то воно, мабуть, розладнало б собі шлунок.

Спочатку вони втупилися на нього нерозуміючими очима, і