Читати книгу - "Історія втраченої дитини, Елена Ферранте"

або викрикувала. Згодом попросив мене розповісти про роботу та свої успіхи. Я розказувала йому про дочок, про книжки, про чоловіків, про радощі та невдачі, про потребу в підтримці. Навіть зізналася, що моє прагнення постійно писати, яке перетворилося на звичку та обов’язок, пояснювалося потребою нагадувати про себе, щоб мене не відсунули в забутий закуток, щоб перемогти тих, хто вважав мене нахабною бабою без крихти таланту. Бурмотіла, що єдина мета отих гонителів – відбити в мене читацьку аудиторію, і керуються вони не якимись високими ідеалами, а просто хочуть не дати мені зростати й розвиватися, щоб відгребти для себе чи своїх протеже якусь мізерну частку слави. Він дав мені виговоритися, похвалив моє завзяття та рішучість. «Бачиш, – казав, – як ти все береш близько до серця! Твої енергія і впертість дозволили тобі міцно закріпитися у світі, який ти для себе обрала, подарували тобі глибокі та всеохопні знання, полонили твої почуття. Так, твоє життя летить далі, а Тіна для тебе – це, напевно, тільки жахливий епізод, згадка про який навіває сум, але він лишився давно в минулому. А для Ліли протягом цих років світ розколовся й обвалився просто на неї, а потім – у порожнечу, що залишилася на місці Тіни. Як дощ, що стікає водостічною трубою. Вона так і залишилася прикутою до Тіни. І все, що живе далі, росте й квітне, їй ненависне. Звичайно, вона казиться, злиться на мене, грубіянить тобі, каже нестерпні речі. Але ти не знаєш, скільки разів вона непритомніла, коли зовні здавалася спокійною, мила посуд або дивилася у вікно».

29

У Болоньї ми не знайшли ні сліду Ріно чи моєї доньки, хоча Морено, переляканий похмуро-погрозливим спокоєм Енцо, водив нас вулицями й місцями, де, на його думку, тих двох могли прихистити. Енцо часто телефонував Лілі, а я – Деде. Ми сподівалися почути добрі новини, але даремно. Тоді мене знову охопив відчай, я не знала, що робити. Заявила знову:

– Піду в поліцію.

Енцо заперечно похитав головою:

– Зачекай ще трохи.

– Ріно погубив мені Ельзу.

– Не треба так казати. Поглянь на своїх доньок об’єктивно, подумай, які вони насправді.

– Я тільки це й роблю.

– Так, але виходить у тебе не дуже добре. Ельза ладна на все на світі, аби насолити Деде, і обидві живуть у мирі й злагоді лише заради одного: щоб помучити Імму.

– Не кажи дурниць! Це тобі Ліла втовкмачила в голову, а ти за нею повторюєш!

– Ліла тебе любить, вона тобою захоплюється, і твоїх дочок теж любить. Це моя думка, і я хочу допомогти тобі замислитися як слід. Заспокойся. Ось побачиш, ми їх знайдемо.

Дітей ми так і не знайшли, а тому вирішили повернутися до Неаполя. Та поблизу Флоренції Енцо знову зателефонував Лілі, щоб запитати, чи є якісь новини. Закінчивши розмову, сказав мені розгублено:

– Деде каже, що їй треба з тобою негайно поговорити, і Ліна не знає, про що.

– Вона у вас удома?

– Ні, у тебе.

Я відразу кинулася дзвонити, боялася, що щось сталося з Іммою. Деде не дала мені й слова сказати і відразу випалила:

– Я завтра вирушаю до Сполучених Штатів, буду там навчатися.

Я намагалася стриматися, щоб не гримнути на неї.

– Зараз недоречно про це говорити. За слушної нагоди ми обміркуємо це з татом.

– Мамо, розставмо всі крапки над «і»: Ельза повернеться в цю домівку тільки тоді, коли мене тут не буде.

– Зараз найважливіше дізнатися, де вона.

Деде викрикнула на діалекті:

– Та сучка телефонувала недавно, вона у бабці.

30

Бабцею була, звісно, Аделе, і я зателефонувала свекрам. Відповів Ґвідо, сухо привітався й передав слухавку дружині. Аделе повелася привітніше, сказала, що Ельза в них, і додала: вона не сама.

– Хлопець теж із нею?

– Так.

– Можна мені до вас приїхати?

– Чекаємо.

Я попросила Енцо висадити мене на вокзалі у Флоренції. Поїздка виявилася довгою й нелегкою: пересадки, затримки, очікування, купа клопотів. Я постійно думала про Ельзу і те, як вона з притаманною їй хитрістю примудрилася перетягнути на свій бік Аделе. Якщо Деде ніколи не вдавалося ходити околяса, то її сестра вміла так усе розрахувати наперед, щоб запросто вийти сухою з води і обвести усіх круг пальця. Ясно, що вона продумала все так, щоб нав’язати мені Ріно в присутності бабці, яка – вони з Деде це добре знали! – не дуже любила невістку. Усю дорогу я то полегшено зітхала, знаючи, що доньці нічого не загрожує, то ненавиділа її за те, що поставила мене в таке незручне становище.

Приїхала до Генуї я в повній бойовій готовності. Але Аделе з Ґвідо зустріли мене тепло. Ельза була причепурена, як на свято: яскраво нафарбувалася, одягла браслетик моєї матері й перстень, який колись подарував мені її батько. Поводилася привітно й невимушено, ніби й припустити не могла, що я можу гніватися на неї. Мовчав, потупившись, лише Ріно. Мені навіть стало його шкода, і дійшло до того, що я пройнялася більшою ворожістю до доньки, ніж до нього. Здається, Енцо мав рацію: у цій історії першу скрипку грала Ельза. У ньому не було злості чи жорстокості матері, а Ельза спокусила його тільки для того, щоб зробити боляче Деде. Лише кілька разів Ріно насмілився поглянути мені в очі, і вигляд у нього був як у побитого пса.

Я швидко зрозуміла, що Аделе прийняла Ельзу й Ріно як подружню пару: у них була своя кімната, свої рушники, спали вони разом. Ельза невимушено натякнула мені, що бабця схвалила її інтимні стосунки, можливо, навіть зробила це навмисне, аби мене позлити. Коли після вечері молодь, узявшись за руки, пішла до своєї кімнати, свекруха взялася витягати з мене зізнання, що Ріно мені не подобається. «Ельза ще зовсім дитина, – сказала Аделе, – не знаю навіть, що вона знайшла в цьому юнакові, нам треба допомогти їй вибратися з цієї халепи». Я набралася духу й відповіла якомога спокійніше: «Він добрий хлопчина, та навіть якби це було не так, діватися нікуди: вона закохана в нього по вуха». Подякувала за гостинність, розуміння й широту поглядів та пішла спати.

Цілу ніч я не зімкнула очей, намагаючись знайти вихід із ситуації. Досить було помилитися в слові чи фразі – і я зруйнувала б життя обом донькам. Не можна одним махом розрубати зв’язок між Ельзою та Ріно. Змусити сестер і далі жити під одним дахом теж дурниця, адже те, що сталося між ними – не жарт, і якийсь час дівчата не зможуть жити разом. Переїзд до іншого міста теж тільки погіршить справу, адже Ельза може заявити, що має залишитися з Ріно. Згодом я збагнула: якщо я хочу повернути Ельзу додому