read-books.club » Сучасна проза » Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу 📚 - Українською

Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Повість про Ґендзі. Книга 2" автора Мурасакі Сікібу. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 108 109 110 ... 118
Перейти на сторінку:
людьми спальню — дітьми, що спросоння щось белькотіли, і служницями посеред них, — Юґірі мимоволі порівнював її з разюче відмінним від неї домом, з якого щойно повернувся. Він лежав, тихенько награючи на флейті, й згадував принцесу: «Чи засмутилася вона, коли я пішов? Цікаво, чи перенастроюватиме вона кото? Кажуть, її мати також вправно на ньому грає... Як могло статися, що покійний, зовні ставлячись до дружини так, як того вимагало її високе походження, ніколи її не любив? Дивно... Може, й я розчаруюся, коли нарешті побачу принцесу[12]. Адже так буває завжди, коли повіриш у надмірну хвалу чиєїсь краси і душевного благородства...» Протягом багатьох місяців і років подружнього життя Юґірі не давав дружині приводу сумніватися в його вірності, й, напевне, тому вона, цілком закономірно, стала поводитися так владно й норовливо.

З такими думками Юґірі задрімав і раптом уві сні побачив перед собою Касіваґі, одягненого так само, як у день їхньої останньої зустрічі, та з флейтою в руках. «Мабуть, він прийшов почути її звуки, щоб заспокоїти свою душу», — все ще уві сні подумав Юґірі й раптом почув слова Касіваґі:

«Хотів би я,

Щоб флейта ця лунала,

Як вітер у бамбуковім гаю,

В руках моїх нащадків

З покоління в покоління...

І ні в кого іншого...»

«Кого це іншого?» — подумав Юґірі, але раптово прокинувся від голосу дитини, що спросоння заплакала. Дитина голосно кричала, відригнувши молоко, і годувальниця, піднявшись, заметушилася біля неї. Дружина також встала, веліла принести світильник і, заклавши волосся за вуха, стурбовано схилилася над дитиною. Взяла її на руки й приклала до своїх прекрасних повних грудей. Молока вона вже не мала, але все одно тулила до себе її гарненьку білошкіру голівку, щоб заспокоїти. «Що сталося?» — спитав Юґірі й, поки серед загального переполоху слуги розкидали рис, щоб захиститися від злих духів, мимоволі геть-чисто забув про загадковий сон.

«Хіба не бачите, що дитина хвора? А все тому, що ви, немов дженджуристий молодик, поночі кудись вештаєтеся, а повернувшись додому, піднімаєте ґратчасті вікна, щоб, мовляв, помилуватися місяцем, і впускаєте злих духів», — дорікнула дружина з розпашілим від гніву юним чарівним обличчям.

«Дивно, то як же це я привів злих духів? Виходить, що вони не потрапили б у будинок, якби я не підняв ґратчастих вікон? Що ж, чим більше у жінки дітей, тим стає вона розумнішою», — насмішкувато обурився Юґірі. Поглянувши на його гарне обличчя, дружина збентежилася і лише зажадала: «Вийдіть, прошу, звідси! Не дивіться на мене!» — хоча вона могла б і не соромитися свого вигляду. Дитина мучилася і плакала до самого ранку.

А Юґірі, згадуючи недавній сон, усе думав: «А що, як ця флейта накличе на мене біду? Адже покійний, мабуть, збирався передати свій улюблений інструмент комусь іншому, а не мені, тим паче, всупереч звичаю, через жінку. Тож як на це подивиться його душа? Бо часом буває, що звичайна за життя річ у смертну годину може так розбурхати людину, що прирікає її на нескінченні блукання у темряві. Ось чому в цьому світі ні до чого не варто виявляти надмірної прихильності...»

Після таких роздумів Юґірі замовив поминальне читання сутр у храмі на горі Отаґо і відповідні молебні в монастирях, які особливо шанував покійний. «А що робити з флейтою, яку подарувала мені мати принцеси як дорогоцінну річ? — думав він. — Може, я вчинив би спасенну справу, якби віддав її в якийсь монастир, але чи варто з цим поспішати?» І Юґірі подався у садибу на Шостій лінії.

Як виявилося, в той час Ґендзі перебував у покоях дочки, ньоґо Акасі. Її трирічним сином Ніоу, Третім принцом, наймиловиднішим серед усіх дітей, найбільше опікувалася Мурасакі. Саме він вибіг назустріч Юґірі й самовпевнено попросив: «Пане Удайсьо[13], принц хоче, щоб ти взяв його із собою». — «Що ж, ходімо... — засміявся Юґірі, беручи хлопчика на руки. — Але чи можу я проходити повз завісу господині дому[14]? Це не зовсім пристойно...» — «Ніхто не побачить. Я затулю тобі обличчя. Ходи...» — сказав принц, рукавом прикриваючи обличчя Юґірі.

Розчулений його поведінкою, Юґірі попрямував до покоїв матері хлопця.

Там він побачив, як Ґендзі грається з Другим принцом, сином дочки, та Каору, сином Третьої принцеси. Другий принц, помітивши, що Юґірі опустив Третього принца на підлогу в кутку кімнати, підбіг до нього. «Удайсьо, підніми і мене», — попросив він. «Ні, Удайсьо мій!» — заперечив Третій принц, вчепившись в його рукав.

«О, як погано ви обидва поводитеся! — дорікнув Ґендзі. — Пан Удайсьо — особистий охоронець Імператора, а ви сперечаєтеся, кому він належить. Але найбільше мені не подобається поведінка Третього принца. Він завжди забуває, що старшим треба поступатися».

«А от Другий принц поводиться розсудливо — так, як належить старшому, — засміявся Юґірі. — Як на свій вік, він справді напрочуд розумний».

Ґендзі всміхнувся, задоволений обома онуками. «Але ходімо звідси, — сказав він синові, — бо тут не годиться перебувати таким високим особам, як ви».

Помітивши, що вони збираються йти, діти невідступно чіплялися за його рукави. Хоча в душі Ґендзі був проти того, щоб ставитися до сина Третьої принцеси від простого підданого так само, як до принців, але, побоюючись, що принцеса через докори сумління може хибно його зрозуміти і не бажаючи заподіювати її чутливій натурі болю, піклувався про нього не менше, ніж про онуків.

Юґірі, який досі не мав нагоди добре розгледіти сина Третьої принцеси, скористався випадком, коли той вигулькнув з-поза завіси, й поманив його до себе помахом сухої вишневої гілки, що лежала на землі. Одягнений лише у темно-синє носі, повнотілий і білолиций, хлопчик перевершував красою навіть синів ньоґо Акасі. Може, через те, що Юґірі приглядався до нього уважно, йому здалося, ніби погляд у хлопчика жвавіший, ніж у покійного Касіваґі, а от розріз у кутиках очей був дуже схожий. А коли хлопчик усміхнуся своїми виразно окресленими губами, Юґірі подумав: «Невже це мені тільки здається? Адже батько мав би помітити схожість хлопчика з покійним» — і ще більше захотів дошукатися правди. Діти ньоґо Акасі справляли приємне враження своїм звичайним дитячим виглядом уже тому, що були синами Імператора, а от син Третьої принцеси вирізнявся не тільки благородним виглядом, але й рідкісною красою. «Якщо, на біду, мої підозри небезпідставні, — міркував Юґірі, порівнюючи хлопчиків між собою, — то хіба не злочин приховувати правду від нещасного батька[15], який досі у великому горі оплакує втрату сина, жалкуючи за тим, що той не залишив йому на згадку про себе онука?» Охоплений такими сумнівами, Юґірі щораз прихильніше ставився до цього доброго, лагідного хлопчика і завжди знаходив час, щоб з ним погратися.

Перейшовши у Східний флігель, Юґірі та Ґендзі довго розмовляли, аж поки не звечоріло. Коли Юґірі розповідав про свої вчорашні відвідини Другої принцеси на Першій лінії, Ґендзі слухав його з усмішкою на устах. А як мова зайшла про події, пов’язані з Касіваґі, він зауважив: «Готовність принцеси заграти

1 ... 108 109 110 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"