Читати книгу - "Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні"

Серце радісно забилося, коли я побачила на його обличчі полегшення, радість, щастя. Значить, він справді чекав на мене? Руки тремтіли, і здавалося, що букет став таким важким… Заграла музика і мені слід було йти повільніше, але ноги самі мене несли до нього. Багато хто почав перешіптуватися, розпізнавши за білою вуаллю мене. Авжеж…, за мною слідом мала йти Алія.

Тейрен простягнув мені руку, і я вклала в неї свою долоню, обтягнуту в білу рукавичку. Чоловік заглянув мені в очі і прошепотів:

— Все гаразд, Еріеле?

— Так, - намагаючись приховати своє хвилювання, несміливо відповіла я.

Ми стали на коліна перед вівтарем і церемонія нашого одруження розпочалася. Я намагалася дивитися вперед, але відчувала на собі Тейренові погляди і кілька разів докірливо відповідала йому. Незважаючи на правила, він узяв мою руку в свою і міцно тримав. І я була вдячна. Не думала, що мене так збентежить ця подія.

Я згадала своє перше бачення: весілля Алії та Тейрена. Цей же храм і гостей стільки ж, і навіть Ерлоу стоїть тут, тільки Деніеля не було. Я все змінила. Змінила наше майбутнє. Залишилося тепер змінити долю Тейрена, не дозволити поранити його. А потім ще...

— Ви згодні, Еріеле?

Я відчула як стиснули мою руку сильніше і тільки зараз я зрозуміла, що питання адресоване мені і вже повторно. Ой, як ніяково…

— Так, я згодна! - твердо і впевнено, голосно заявила я.

— Так, я згоден, - почула я не менш впевнену заяву від чоловіка.

Чоловік надів мені на палець каблучку, таку саму, як носив сам. Така важка... треба звикати. За сценарієм слідував поцілунок. Ми встали, обернулися один до одного обличчями, і Тейрен повільно підняв фату. Дякую тобі, мій любий, за ту впевненість, що ти передав мені у своєму поцілунку. Тому що… я змогла б зіпсувати такий великий наш день! Я відчула, що ми все зробили правильно. Відчула його кохання та підтримку. І тепер треба було всі страхи з душі вигнати геть. Просто насолоджуватися моментом.

Тільки... мало хто готовий був нас щиро привітати. І тут знадобилися всі наші сили та витримка, щоб одразу ж після шлюбної церемонії вислухати шквал обурень та претензій на адресу імператора.

Якщо сам народ був просто… дещо спантеличений вибором свого імператора, але за великим рахунком їм свято було важливіше, ніж щось ще, то члени Ради були обурені. Відразу після церемонії, було скликано Раду, запрошено Його Величність, Її Високість, а ось мене – попросили не приходити.

Тейрен дав мені вибір, але, на жаль, шановні міністри і члени Ради, я за законом імператриця, і не вам вказувати тепер на моє місце. Тому я пішла на засіданні разом із своїм чоловіком.

Тейрен дав час усім висловитись до останнього слова. З досить спокійним і байдужим виглядом він вислуховував усі докори та обурення. Але першою вирішила виступити Її Високість, і здається, навіть із великим невдоволенням та засудженням.

— Хто ви такі, що наказувати мені, принцесі, зовсім чужій державі, грати за вашими правилами?

Її зарозумілості і гордості треба було б повчитися мені, імператриці.

— Це я перша відмовилася від шлюбу. Це я, перша, запропонувала інший перебіг подій. Це моє право надавати вам військову допомогу чи ні. Так само, як і ваше право охороняти мої землі, щоб ворог не ступив на ваші землі.

— У нас було б закрито бодай один тил, — виступив зі свого місця міністр оборони. - У нас немає таких військ, щоб утримувати тиск з вашого боку, і захищати свої кордони!

— У вас є та зброя, проти якої жодне військо світу не зможе протистояти, — пирхнула йому у відповідь Алія і в залі настала тиша. Всі перевели погляди на Тейрена.

— У нас є дир'єс. Він зможе захистити нас, – спокійним тоном промовив імператор.

— Тоді розпочнеться справжня війна! - вигукнув Осіус. – Ми не можемо… воювати не за правилами! Проти нас озброїться весь світ!

— І що він зробить? - не витримала я, і запитала червонощокого чоловіка. — Що зробить увесь світ, лорде Осіусе?

Я встала зі свого місця і повільно пройшла по залі. Тут зараз стояла така тиша… хвилююча, напружена, з домішкою страху та зневіри.

— І хто написав правила для війни? Чи є правило, за яким чужа держава має право вторгатися в чужі землі? Знищувати те, що належить не їй, вбивати тих, кого вона боїться через свої безглузді вигадки? Якщо всі інші землі були згодні знищити дир'єсів - що ж, це їхній вибір. Але не наш. Не ми маємо боятися, а нас повинні боятися. Тільки не через примарну небезпеку, а треба показати всю небезпеку, яка їм загрожуватиме у разі «озброєння» проти нас. Ми маємо таку силу, яку, так, треба побоюватися всьому світу. Але в жодному разі ми не повинні принижуватися, просити допомоги у чужих, стояти на колінах.

У залі піднявся шум обурення, але я продовжила:

— А тепер уявіть, що дир'єсу в наших землях немає. А північ нападає на нас…

— Вони напали на нас лише через демона! – вигукнув хтось із зали.

Я посміхнулася.

— Гарна відмовка. А потім нападуть, бо... бояться Тейрена, а може... і зовсім напасти без пояснення причин. Адже правил війни немає. Існують залишки пристойності і міфічних умовностей. У війні немає совісті, немає серця та душі. Бажаєте, щоб ваші діти сиділи через роки на ваших місцях і приймали рішення, як захиститися? Як захистити власні життя, не кажучи вже про якийсь там народ?