Читати книгу - "Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк"

Облога Львова тривала до початку листопада[690]. У той час у тилу козацької армії з’явилися татари. Гетьман, взявши з міщан контрибуцію, пішов воювати з ординцями. Відбулося кілька боїв. У цій ситуації хан Махмед-Гірей, який реально втратив свого союзника, польського короля, вирішив, що не варто випробовувати долю й ліпше порозумітися з Хмельницьким. Під час переговорів Хмельницький давав зрозуміти хану, що готовий відступитися від Москви й сприяти поверненню до влади короля Яна Казимира.

Хмельницький, як бачимо, й далі вів свої ігри, вступаючи в перемовини з різними правителями, часто граючи на протиріччях між ними[691]. Інше питання, чи давали такі ігри результат? Адже, щоб цим займатися, треба було мати за спиною чималу потугу. Гетьман цього не мав. Його Військо Запорізьке часто було не суб’єктом міжнародних відносин, а об’єктом. Це чудово продемонстрували мирні переговори між Московією й Річчю Посполитою, що відбувалися в 1656 році.

Московський цар, спостерігаючи за успіхами Швеції, був дуже занепокоєний. Адже ця країна стала господарем на Балтійському морі, у той час як Московія хотіла мати під своїм контролем частину балтійських земель. У травні 1656 р. вона оголосила війну Швеції й стала союзником Речі Посполитої. Між цими новими союзниками починаються переговори у Вільні, на які навіть не була допущена українська делегація. Хмельницькому московіти чітко дали зрозуміти, чого він для них вартує[692].

Після цього гетьман розвиває дипломатичну активність. Налагоджує контакти зі шведським і навіть польським королями, імператором Священної Римської імперії, турецьким султаном та його васалами — кримським ханом, володарями Волощини й Молдавії. З князем Семиграддя Юрієм ІІ Ракоці в 1656 р. укладає угоду, спрямовану проти Речі Посполитої[693]. Ракоці в той час захопив Краків, Варшаву і мав надію стати польським королем. На допомогу йому Хмельницький послав 20-тисячний козацький корпус на чолі із Антоном Ждановичем (? — після 1660)[694]. Проте успіх Ракоці виявився тимчасовим. Він так і не заволодів польським престолом. Тодішній король Ян Казимир зумів зберегти трон, а з часом відновити контроль над своїми володіннями.

Одним із успіхів Хмельницького в останні місяці його життя був похід козацьких військ разом зі шведами на Берестейщину, що входила до складу Великого князівства Литовського. Результатом цього стало звернення до гетьмана в червні 1657 р. шляхти Пінського повіту (як православних, так і католиків) про прилучення їхньої землі до теренів Війська Запорізького[695].

Гетьман Юрій Хмельницький

Т. Шевченко. «Смерть Богдана Хмельницького»

У квітні 1657 р. Хмельницький, розуміючи, що йому лишилося жити недовго, зібрав старшинську раду і за її згодою передав владу своєму 16-річному синові Юрію (1641–1685?)[696]. Насправді реальна влада все більше концентрувалася в руках генерального писаря Івана Виговського (1608–1664)[697]. Юрію ж під час свого першого гетьманування довелося відіграти хіба що роль символу «батьківської слави».

Хмельницький помер вранці 6 серпня (27 липня за с. ст.) 1657 р. у Чигирині. Можливо, однією з причин смерті гетьмана було те, що йому повідомили про невдачі Ракоці, на якого він покладав чималі надії в своїх політичних комбінаціях. Він дуже перехвилювався, довідавшись про це. Хмельницького поховали в Суботові, в Іллінській церкві, поряд із похованням його сина Тимоша. Цей храм мав стати родовою усипальницею Хмельницьких.

Проте з часом поховане тіло гетьмана зникло. Яка його доля — не відомо.

Існує дві версії зникнення праху гетьмана. За однією з них, руський воєвода Стефан Чарнецький у 1664 р. напав на Суботів, викопав домовину з тілом Хмельницького, спалив її й попіл вистрілив з гармати[698]. Друга версія гласить, що тіло Богдана було перепоховано його старим другом Лавріном Капустою. Аби не допустити наруги над його прахом, нове місце поховання знало обмежене коло осіб, які з часом загинули, а таємницю забрали з собою в могилу.

Є щось у цих історіях містичне...

Іллінська церква в Суботові, в якій було поховано Хмельницького

Спадок Богдана.

Замість післямови

То хто такий Хмельницький — герой чи злочинець? А може, як часто це буває, два в одному.

Безперечно, був він людиною талановитою. Зумів піднятися із «низин», зі стану покозаченого шляхтича, до «вершин», коли із ним мусили рахуватися найбільші можновладці Європи. Є сенс говорити про його хитрість, чи навіть «подвійність», уміння приховувати свої справжні наміри, вводити противника в оману. Цим він не раз користався і на війні, і коли доводилося шукати консенсус серед схильної до анархії козацької старшини (а це було ой як нелегко!), й коли провадив переговори із супротивниками. Іноді гетьман вдавався до своєрідного акторства, коли «ставав п’яним» (а справді — що з п’яного візьмеш?). Хоча його вчинки свідчать: свої кроки гетьман добре продумував. Не міг таке робити безпробудний п’яничка. Можливо, акторством були і його пориви гніву. Хотів він тим самим справити відповідне враження на своїх партнерів чи супротивників.

Хмельницький вмів вигравати, але і програвати умів. Навіть у критичних ситуаціях (наприклад, після Берестецької катастрофи) зумів знову піднятися.

Був це «досконалий політик» — людина, яка вміла здобути владу й утримати її. Йому вдавалося майже десять років утримувати в своїх руках гетьманський уряд, який не мав чіткого статусу. Діялося це в надзвичайно складних умовах постійних воєн, внутрішніх протиборств серед козацької старшини, станових протистоянь в українському суспільстві. Безперечно, для цього треба було володіти великим талантом.

Правда, це був талант тактика — не стратега. Хмельницькому вдавалося непогано вирішувати сьогоденні справи, але він нечасто працював на далеку перспективу.

Як Хмельницький скористався своїм талантом? На добро чи зло?

Хоча що таке добро, а що зло?

Чи, може, поставити питання дещо інакше? Наскільки дії Хмельницького були конструктивними? До яких змін привели вони