Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

А французи з свого боку писали:

«Пан де Глистер уперто дотримується своєї системи безглуздої острівної зарозумілості й вульгарного віроломства в ставленні до найбільшої нації світу. Вчора ми чули його легковажні відгуки про її королівську високість герцогиню Беррійську; 175 якось раніше він образливо висловлювався про хороброго герцога Ангулемського 176 і зважився натякнути, буцімто його королівська високість герцог Орлеанський влаштовує змову проти найяснішого трону Лілій. Він щедро розсипає золото там, де не справляють враження його безглузді погрози. Тими чи іншими засобами він переманив на свій бік деяких продажних людців тутешнього двору - одне слово, Пумпернікель не дочекається спокою, Німеччина - миру, Франція - поваги, а Європа - згоди, поки ця отруйна гадюка не буде розчавлена...» і т. д. Коли та чи інша сторона посилала особливо пікантну депешу, чутки про неї просочувалися назовні.

Треба зазначити, що з початком зими Еммі теж вибрала день і заходилася влаштовувати для своїх гостей дуже пристойні й скромні вечори. Вона найняла собі француза-вчителя, який вихваляв її за чисту вимову й здібності до навчання; але ж Еммі колись давно вже вчила французьку мову, а потім переглядала граматику, щоб допомагати Джорджеві. Пані Штрумпф приходила до неї давати уроки співу, і Еммі виконувала свої вправи так гарно й так непомильно, що в майора, який жив навпроти, над помешканням прем’єр-міністра, вікна завжди стояли відчинені, щоб чути було її спів. Кілька німецьких дам, дуже сентиментальних і не надто вибагливих у своїх смаках, полюбили Емілію і відразу почали казати їй «du». 177 Все це буденні подробиці, але вони належать до щасливої пори. Майор узяв на себе виховання Джорджа, читав з ним Ціцерона, вивчав математику, вони мали вчителя німецької мови, а вечорами разом виїздили верхи на прогулянку, супроводжуючи карету Емілії,- сама вона завжди була боягузкою і зойкала від найменшої небезпеки впасти з коня. Тому вона їздила кататися з котроюсь із своїх тутешніх знайомих і з Джозом, що звичайно дрімав, сидячи навпроти них у відкритій колясці.

Джоз почав був упадати за графинею Фанні де Бутерброд, милою, лагідною і скромною дівчиною, що була страшенно родовита, але навряд чи мала хоча б десять фунтів річного прибутку. Зі свого боку Фанні заявила, що стати сестрою Емілії було б для неї найбільшою радістю, яку тільки може послати їй небо. Джоз міг би приєднати герб і корону графині до свого власного герба, зображеного на його кареті й на виделках, але... але сталися деякі події, і почалися бучні свята з приводу шлюбу принца-наступника Пумпернікельського з чарівною принцесою Емілією Гамбург-Шліпеншльопенською.

Весілля відбулося з такою розкішшю, якої в цьому маленькому німецькому князівстві не бачили з часів марнотратного Віктора XIV. Були запрошені всі сусідні князі, принцеси й вельможі. Ціни на ліжко в Пумпернікелі піднялися до півкрони за ніч, а військо знемагало від почесних варт для різних величностей і вельможностей, що прибували з усіх усюд. Принцесу повінчали заочно в резиденції її батька з уповноваженим нареченого, графом де Шлюссельбаком. Роздано безліч табакерок (як ми довідалися потім від придворного ювеліра, що продавав їх, а тоді знов скуповував), придворним вельможам розіслано цілі мішки орденів святого Міхеля Пумпернікельського, а нашим представникам - кошики стрічок і орденів Колеса святої Катерини Шліпеншльопенської. Французь­кий посол отримав обидва ордени.

- Він весь у стрічках, мов ваговоз, що дістає призи на змаганнях,- казав Глистер, якому правила його служби не дозволяли приймати ніяких відзнак.- Хай собі отримує ордени. Зате на чиєму боці перемога?

Справа в тому, що цей шлюб був тріумфом британської дипломатії: французька партія робила все, щоб наступник узяв принцесу з дому Поцтаузенд-Доннерветтер, проти якої, звичайно, виступали ми.

На весілля були запрошені всі. На честь нареченої ву­лиця була оздоблена вінками квіток і тріумфальними ар­ками. Великий фонтан святого Міхеля виливав струмені страшенно кислого вина, а водограй на Арішларійській площі пінився пивом. Були пущені всі головні фонтани, а в парку та в садах закопано стовпи для щасливих селян, на які вони задля втіхи могли видряпуватися, зривати годинники, срібні виделки, призові ковбаси тощо, почеп­лені вгорі на рожевих стрічках. Джорджі також отримав приз, зірвавши його з верхівки стовпа, на який він спритно видряпався під радісні вигуки глядачів, і потім спустив­шись униз швидко, мов водоспад. Але хлопець вилазив на стовп тільки задля слави: свою ковбасу він віддав селяни­нові, який сам був мало не досяг до неї і тепер стояв уни­зу, нарікаючи на свою невдачу.

Французьке посольство було ілюміноване на шість лам­піонів яскравіше за наше; зате наш транспарант, із зобра­женням молодої пари, від якої панічно тікає Розбрат, до смішного схожий на французького посла, затьмарив супротивникові ілюмінацію. Я не маю сумніву, що саме за це Глистера потім підвищили на службі й дали йому ор­ден Лазні.

На святкування прибули цілі юрми чужоземців і серед них, звичайно, англійців. Крім балів у князівському зам­ку, відбувалися громадські бенкети в ратуші і в редуті, до того ж у першому з них заходами однієї великої німецької компанії з Емса чи Ахена була опоряджена зала для trente et quarante та рулетки тільки на тиждень свят. Офі­церам і жителям міста не дозволяли грати в такі ігри, але селян, чужоземців і жінок туди пускали, як і будь-кого, хто мав бажання програти чи виграти гроші.

Малий шибеник Джорджі Осборн, кишені в якого зав­жди були повні грошей, коли мати з дядьком і майором поїхали на великий бенкет до замку, теж прийшов у ра­тушу в товаристві дядькового провідника, містера Кірша; і оскільки в Баден-Бадені йому пощастило лише зазир­нути до гральної зали,- він був там з Доббіном, який, звичайно, не дозволив йому грати,- то тепер він, певна річ, найперше подався до місця тих розваг і почав крутитися навколо столів, де орудували круп’є і понтери. Грали жін­ки. Декотрі з них були в масках - таке дозволялося в ша­лені дні карнавалу.

Біля одного стола з рулеткою сиділа русява жінка в сук­ні з глибоким викотом, уже далеко не новій, і в чорній масці, із якої дивно поблискували її очі; перед нею