Читати книгу - "Невідоме Розстріляне Відродження"

Рондель
Вони пішли від нас, крилаті кораблі, Вони пішли від нас в далеке море Сходу, Так само промені вогнем фарбують воду І хвиля горнеться до чорної землі. Також пливуть хмарки, як і колись пливли, І на зрадливий мент міняють срібну вроду… Вони пішли від нас, крилаті кораблі, Вони пішли від нас в далеке море Сходу. Так знову ми сами… Самотні, як були… Хай стрінуть на шляху і бурю, і негоду, — Ніщо не зупинить їх радісного льоту! Вперед же, світла і надії кораблі! Вони пішли від нас, крилаті кораблі. «Коли умирали, то бачили очи рушниць…»
Коли умирали, то бачили очи рушниць, Мов черепа мертві очи… А потім лежали… лежали в траві горілиць, І вітер рвав струни холодної ночі… Коли вони вмерли – нечутно і тихо пройшли, Невинні молитви шептали поблідлі вуста, А ранкове сонце осяяло купу землі, І чорную тінь Вартового – німого хреста… А поруч сміялись волошки в траві на межі, І ранок справляв своє буйнеє свято… Розп’ятий! Ти бачиш? Ти чуєш? Прийди! Поможи! Розп’ятий! На коні вороному
Він проїхав повз мене на коні вороному… Гинув вечір нечутний в обіймах зелених, В буйних травах губилася стежка додому… На коні вороному повз мене… На коні вороному… повз мене… Без думок до плетня притулилась грудями… Під стальовим копитом шляхи не курились. Спали верби приспані сутінків піснями… Без думок до плетня прихилилась… Коло обрію вежі не знали спочинку… Чи то сонце в очах запалило пожежу? Чи то бог молодий, чи просто людина? Коло обрію мури і вежі…