Читати книгу - "Переможець завжди самотнiй"

Він таки й справді не прийшов до жодного конкретного висновку. Й, либонь, не прийде, поки не з’являться нові жертви.

Якась подружня пара проминає його з усмішкою й каже, що йому пощастило: дві такі красуні зовсім поруч!

Ігор машинально дякує й думає, що йому й справді треба трохи розвіятись. Скоро відбудеться така довгосподівана зустріч, і хоч він вважає себе чоловіком, спроможним витримувати будь-який тиск, він пригадує патрулювання поблизу від Кабула: перед кожною небезпечною операцією його товариші напивалися, базікали про жінок та спорт, розмовляли з такою безтурботністю, ніби були не тут, а у своїх рідних містах, за столом із родиною та друзями. У такий спосіб вони долали свою нервозність, віднаходили свої справжні «я» й виразніше усвідомлювали та більш осмислено готувалися до тієї небезпеки, що на них чатувала.

Як добрий солдат Ігор знає, що битва пов’язана не зі сваркою чи конфліктом, а з метою, якої треба досягти. Як добрий стратег — зрештою, почавши з нуля, він зумів перетворити своє маленьке підприємство на одну з найпотужніших та найуспішніших компаній Росії — він розуміє, що ця мета має залишатися тією самою, хоч нерідко причина, з якої він її перед собою ставить, змінюється з плином часу. Ось так сталося й сьогодні: він прилетів до Канна з однієї причини, але тільки тоді, коли почав діяти, зрозумів справжні резони, які ним рухали. Він був сліпий протягом усіх цих років, а тепер побачив світло; істина відкрилася йому нарешті. І саме тому він повинен дійти до кінця. Він ухвалював свої рішення з якоюсь відчайдушною, невтримною відвагою, навіть із певним безумом, але не тим, який руйнує людину, а тим, що допомагає їй вийти за власні межі. Він завжди так діяв у своєму житті; а перемагав тому, що вмів узяти свій безум під контроль у ту мить, коли треба було приймати рішення. Його друзі спочатку остерігали його: «Ти ризикуєш надто», але через неймовірно короткий час уже казали: «Я був переконаний, що ти робиш правильний крок». Він завжди був спроможний здивувати, утнути щось нове й несподіване, а передусім умів визначити межу прийнятного ризику.

Але тут, у Канні, можливо, тому, що середовище було йому цілком незнайоме, а може, тому, що майже не спав і свідомість йому туманилася, він ризикував занадто й без потреби й усе могло закінчитися для нього набагато раніше, ніж він планував. І якби справді так сталося, він би ніколи не дійшов до того розуміння, яке тепер примушує його дивитися зовсім іншими очима на ту жінку, яку він раніше палко кохав і за яку міг піти на страждання й муки. Він пам’ятає, як підійшов до поліціянта, щоб зізнатися у своєму злочині. Й саме в ті хвилини почалося його перетворення. Саме тоді дівчина з густими бровами захистила його й пояснила йому, що він діє правильно, хоч і з хибних міркувань. Концентрація любові приносить удачу, концентрація ненависті — нещастя. Той, хто не помічає, що за дверима причаїлися проблеми, часто залишає їх відчиненими, і трагедії можуть увійти крізь них. Він прийняв любов дівчини. Він був інструментом Бога, посланим, щоб урятувати її від гіркого майбутнього; а тепер вона допомагає йому йти вперед.

Він усвідомлює, що, попри всі вжиті ним заходи остороги, міг чогось не передбачити і його місія може урватися ще до того, як він доведе її до кінця. Але йому нема на що нарікати й немає чого боятися: він зробив усе, що міг, і якщо Бог не хоче, щоб він завершив свою роботу, то він має прийняти Його рішення.

Розслабся. Побазікай з дівчатами. Дозволь своїм м’язам відпочити перед останнім ударом, тоді вони зможуть завдати його з більшою точністю. Габріела — дівчина, яка сиділа сама-одна в барі, коли він сюди прийшов, — здається надзвичайно збудженою, і щоразу, коли офіціант приходить із келихом шампанського, повертає йому свій, навіть якщо він наполовину недопитий, і бере новий.

— Охолоджене, мені охолоджене!

Її веселість трохи заражає і його. З її слів він зрозумів, що з нею уклали контракт на участь у фільмі, хоч вона й не знає ані назви фільму, ані яку роль в ньому гратиме, але каже:

«Я буду головною актрисою». Режисер того фільму відомий своїм умінням добирати добрих акторів та добрі сценарії. Головний актор, якого Ігор знає і яким захоплюється, вселяє глибоку повагу. Коли вона згадує ім’я продюсера, він киває, бажаючи сказати: «Так, я знаю, хто він», але знає, що вона витлумачить його кивок інакше: «Я не знаю, хто він, але не хочу показати себе невігласом». Вона базікає, не змовкаючи, про кімнати, завалені подарунками, про червоний килим, про зустріч на яхті, про дуже строгі проби, які вона успішно відбула, про свої плани на майбутнє.

— Тисячі дівчат, які з’їхалися до цього міста, й мільйони в усьому світі хотіли б перебувати тут, розмовляючи з вами та розповідаючи вам те, що розповідаю я. Мої молитви були почуті. Мої зусилля винагороджені.

Друга дівчина здається стриманішою й сумнішою — можливо, з огляду на свій юний вік і на брак досвіду. Ігор стояв за фотографами, коли вона проходила, чув, як вони вигукують її ім’я, як репортери чіплялися до неї зі своїми розпитуваннями в кінці коридору. Але, схоже, інші люди, присутні на цій вечірці, не знали, хто вона така; спочатку її взяли у справжню облогу, а тепер покинули саму-одну.

Звичайно ж, саме балакуча дівчина першою підійшла до нього й запитала, щó він тут робить. Ігор спочатку не був налаштований розмовляти, але розумів, що якби не вони, то згодом хтось інший неодмінно підійшов би до нього, кому не захотілося б і далі залишатися самому, показувати, що він усіма покинутий, не знає, що йому