read-books.club » Наука, Освіта » Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії. 📚 - Українською

Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії." автора Анатолій Чабан. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 108 109 110 ... 128
Перейти на сторінку:
жовтень 1943 року, кількість піхотної дивізії становила 10708 воїнів і 2005 «хівіс» (від німецького Hilfswillige — готові допомогти; вільнонайманий допоміжний персонал із числа радянських військовополонених і добровольців цивільного населення, які заміняли німецьких військовослужбовців тилових частин. «Хівіс» досить часто, незважаючи на заборону А. Гітлера, були озброєні німецькою або трофейною радянською зброєю). Як показують розрахунки, на період проведення операції середня чисельність піхотної дивізії була в межах 5-6 тисяч воїнів.

Сухопутними військами групи «Південь» командував фельдмаршал Еріх фон Манштейн. Як відомо, ще у грудні 1943 року він пропонував Ставці прийняти рішення про виведення німецьких військ із районів Нікополя і Корсуня-Шевченківського. Це б дало змогу скоротити лінію фронту на 200 кілометрів і позбавити радянське командування можливості оточити військами велику групу сил Вермахту. Однак Гітлер наполягав утримувати якомога більше території України. Відносно Нікополя, то він був цінним постачальником марганцю, який входив до рецептури виготовлення танкової броні. Утримання корсунського виступу залишало можливим нанесення удару по Києву. Завдяки плацдармам у районі Нікополя і Корсуня-Шевченківського німецькі війська утримували ділянки «Східного оборонного валу», що було важливим для німецького командування.

Обстановка, що склалася на корсунському виступі, не дозволяла радянським військам продовжувати наступ.

Напередодні проведення операції військами Червоної армії, тобто до 24 січня 1944 року, передній край оборони німецьких військ і опорні пункти були такими. На ділянці Баландине-Василівка оборона була побудована за принципом опорних пунктів у населених пунктах і на висотах. Перша лінія опорних пунктів: Коханівка, Бурти, Олянине, Оситняжка, Рейментарівка; друга — Пастирське, Капітанівка, Тишківка, Юзефівка; третя — Журавка, Турія, Листопадове. Опорні пункти мали в своєму складі польову, протитанкову та важку дальнобійну артилерію, міномети, самохідні гармати, а також групи автоматників. Улоговини, гатки, греблі, мости були заміновані протитанковими і протипіхотними мінами.

На північній і північно-східній частині внутрішнього кільця оборонялись частини 112 піхотної дивізії. Передній край оборони проходив по березі річки Росі, північніше Межиріч, північно-західніше Попівки, східніше Беркозівки, П’ятихатки. Основні опорні пункти — Попівка, Поташне, Беркозівка, П’ятихатка.

На східній частині внутрішнього кільця оборонялись 5 танкова дивізія СС «Вікінг», добровільна штурмова мотобригада СС «Валлонія», 72 піхотна дивізія, 331 піхотний полк 167 піхотної дивізії; тилові частини 11 і 42 армійських корпусів — 678 і 410 будівельний батальйони, 41 мостова колона і 655 мостовий батальйон. Передній край смуги оборони лівим флангом впиравсь у Дніпро в районі Хрещатик; далі — на північ і південний схід край оборони проходив лісним масивом до Гути-Межиріцької, потім — по берегах річок Росі і Фосси, по селах Велике Старосілля, Орловець, станція Цвіткове. Найбільш значні опорні пункти — Хрещатик, Сахнівка, Орловець, у глибині оборони — Мліїв.

На півдні і південному заході оточених військ оборонялись частини 57, 82, 168, 198 і 389 піхотних дивізій. Передній край оборони проходив по лінії Цвіткове, Бурти, В’язівок, Петропавлівка, висота східніше Квіток і північніше Таращі. Основні опорні пункти — Цвіткове, Бурти, В’язівок, Хлистунівка.

На заході оточеного угруповання оборонялись частини 88 піхотної і 213 охоронної дивізій. Передній край оборони проходив по березі річки Росі. Основні опорні пункти — Вільховець, Москаленки, Стеблів. У глибині — Янівка, Пішки, Ситники, Виграїв, з вузлом опору — Корсунь.

Оборона німецьких військ у районі корсунського виступу з боку військ 2 Українського фронту складалась із недостатньо розвинутої мережі укріплень польового типу. В основному — це були окопи-ячейки повного профілю. Місцями були вириті траншеї на взвод і роту, для офіцерського складу — бліндажі. Углибину 3-4 кілометри від переднього краю на протилежних схилах висот були побудовані на роту землянки з перекриттям від осколків. Сильною стороною оборони була добре організована система вогню зі всіх видів зброї при взаємодії маневром живою силою із опорних пунктів: Баландине, Бурти, Рейментарівка, Капітанівка. З боку військ 1 Українського фронту німецька оборона не була до кінця обладнана.

24 січня, у понеділок, на початок операції військами Червоної армії всі німецькі частини були в основому в першій лінії. Як резерв, на другу лінію іноді виводились такі окремі частини: 332 піхотна дивізія, зведена в окрему бойову групу, добровільна штурмова мотобригада СС «Валлонія», окремі батальйони 5 танкової дивізії СС «Вікінг» і 389 піхотна дивізія. На ділянці Баландине-Василівка, де здійснювався прорив радянськими військами, оборонявся бойовий загін 39 легкої піхотної дивізії. Цього ж дня радянська піхота захопила пануючі висоти на околиці Баландине, звільнила Коханівку, потіснила німецькі війська на 2-6 кілометрів.

На зовнішньому фронті перед початком операції були створені два сильні німецькі танкові угруповання: перше — на ділянці Костянтинівка, Вахнівка (північніше Вінниці) у складі 1 танкової дивізії СС «Лейбштандарт СС „Адольф Гітлер“», 1, 4, 101 і 254 піхотних дивізій; друге — у районі північно-західніше Монастирища у складі 6, 16, 17 танкових дивізій. Загальна кількість танків і самохідних гармат дорівнювала 450-500 одиниць. На початок операції у 3 танковому корпусі була 21 штурмова гармата StuG III і 105 танків, включаючи 26 «Тигрів».

Наступного дня перед німецькими частинами було поставлено завдання: ударами на Оситняжку ліквідувати прорив і відрізати радянські війська, що висунулись у район Шполи. Для цього за підтримки німецької авіації наносились контрудари по флангах наступаючих частин 2 Українського фронту. З півдня контрудар наносили 3, 11, 14 танкові дивізії, з півночі — частини 5 танкової дивізії СС «Вікінг», 57, 72 і 389 піхотні дивізії. На кінець дня прорив німецької оборони досягав 23 кілометри по фронту і 12 кілометрів углибину.

26 січня німецькі війська вживали всі заходи, щоб ізолювати прорив. Фельдмаршал Манштейн почав створювати дві контракуючі групи: перша — 11 і 14 танкові дивізії, перекинуті із району північно-західніше Кіровограда до Новомиргорода, де знаходилась 3 танкова дивізія; друга — 5 танкова дивізія СС «Вікінг», 57, 72, 389 піхотні дивізії, що зосереджувалась північніше Пастирського.

Перед фронтом 4 гвардійської армії бойові дії вели 282, 389 піхотні дивізії, 14 танкова дивізія, 228 дивізіон штурмових гармат, бойові групи

1 ... 108 109 110 ... 128
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."