Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

63. Огляд бойових дій 2 повітряної армії за лютий 1944 р. // ЦАМО РФ. — Ф. 302. — Оп. 4496. — Спр. 69.

64. Оперативні зведення штабу артилерії з’єднань і частин 5 гвардійської танкової армії // ЦАМО РФ. — Ф. 332. — Оп. 4948. — Спр. 96.

65. Оперативні зведення штабу 1 Українського фронту // Фонди Заповідника. — Мікрофільми.

66. Сборник материалов по изучению опыта войны. — М., 1945. — № 14.

67. Спогади Бородіна І.Д. // Фонди Заповідника.

68. Спогади Воробей (Крамаренко) І.Д. // Фонди Заповідника.

69. Стратегические решения и Вооруженные Силы: В 2-х т. — М.: АРБИЗО. — 1995. — Т. 1.

Корсунь-Шевченківська наступальна операція, як одна із значних операцій з оточення і знищення великого угруповання німецьких військ у роки II Світової війни, була проведена військами 1 і 2 Українських фронтів під командуванням генералів армії М. Ф. Ватутіна та І. С. Конєва з 24 січня по 17 лютого 1944 року.

Так складались обставини, що впродовж десятиліть науковці музею історії Корсунь-Шевченківської битви досліджували участь тільки військ Червоної армії, залишаючи поза увагою бойові дії військ Вермахту і СС у Корсунь-Шевченківській битві.

У радянській історіографії Корсунь-Шевченківська операція, за винятком окремих книг, виданих після закінчення війни («Сборник материалов по изучению опыта войны». — М., 1944. — №14; «История военного искусства». — М.: Воениздат, 1967; Грылев А.Н. Днепр. Карпаты. Крым. — М.,1970), розглядалась лише з радянської точки зору.

Про участь військ Вермахту і СС у Корсунь-Шевченківській битві є дослідження і спогади А. Бухнера (Ostfront 1944), А. Майсера (Die Holle von Tscherkassy. — Verlag S. Bublies), П. Xayccepa (Войска СС в действии. — Плессе-Ферлаг К.В. Шютц, Геттінген, 1953), Е. Роріхта (Probleme der Kesselschlacht. — Badendruck GmbH, 1958), В. Форманна (Der Kessel von Tscherkassy); Л. Дегрелля (Veldtocht in Rusland. — Uitgeverij Walter Soethoudt Antwerpen, 1987); Л. Дегрелля (La Gampagne de Russie. — Art et Histoire d’Europe, 1987), П. Штраснера (European Volunteers. 5 SS Panzer Division. — J.J. Fedorowicz Publishing, 1988), Ф. Грубера (Nous n’irons pas a Touapse. — 1991) та ін. Незважаючи на те, що книги видані в минулому сторіччі, вони є вагомими для дослідників історії війни.

В останні десятиліття спостерігається посилений інтерес до висвітлення подій Корсунь-Шевченківської операції в контексті II Світової війни. Так під новим кутом зору вона розглядається в російській історіографії, зокрема, у книгах «Гриф секретности снят. Потери Вооруженных Сил СССР в войнах, боевых действиях и военных конфликтах» (М., 1993), «Стратегические решения и Вооруженные Силы: В 2 т.» (М.: АРБИЗО, 1995), «Военной энциклопедии» (М.: Военное издательство, 1999), у книзі В. Карпова «Маршал Жуков. Его соратники и противники в дни войны и мира» (М.: Вече, 2002).

Зарубіжна історіографія також поповнилась виданнями про участь військ Вермахту та СС у Корсунь-Шевченківській битві: Руперт Батлер. «SS-Wiking. История пятой дивизии СС „Викинг“». 1941-1945 (М.: Хранитель, 2006); Г. Фогель «Потерпевшие победу. Немцы в Корсуньском „котле“» (М.: Яуза-Пресс, 2010).

Значний інтерес для дослідників участі німецьких військ у Корсунь-Шевченківській операції має книга Дугласа Неша «Ворота пекла. Битва в Черкаському котлі, січень — лютий 1944» (Douglas Е. Nash. Hell’s Gate. The Battle Of The Cherkassy Pocket. January-February 1944. — 2002). Книга написана з використанням значної джерельної бази, в основному — це документи, що зберігаються в Інституті військової історії США (Вашингтон), Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації (місто Подольськ), неопубліковані рукописи, спогади учасників битви.

На підставі відомих архівних джерел встановлено, що в Корсунь-Шевченківській операції проти радянських військ воювали німецькі війська 8 польової армії (командуючий — генерал-полковник піхоти Отто Веллер, начальник штабу — генерал-лейтенант доктор Ганс Шпейдель) у складі 11 (командир — генерал-лейтенант артилерії Вільгельм Штеммерман, начальник штабу — полковник Гайнц (Генріх) Гедке), 42 (командир — генерал-лейтенант Теобальд Ліб, начальник штабу — полковник Франц, командуючий артилерією — полковник Фукке) та 7 (командир — генерал-лейтенант піхоти Е.-Е. Гелл) армійських корпусів і 1 танкової армії (командуючий — генерал-полковник танкових військ Ганс-Валентін Хубе, начальник штабу — генерал-майор Вальтер Венк) у складі 47 і 3 танкових корпусів (командири — генерал-лейтенант Ніколас фон Форманн і генерал танкових військ Герман Брайт). В операції брав участь 8 авіаційний корпус (командир — генерал авіації Ганс Зейдеман, начальник штабу — генерал-майор Карл-Генріх Шульц) 4 повітряного флоту. До його складу, вірогідно, входили авіаз’єднання й об’єднання, частини і з’єднання зенітної артилерії, війська зв’язку, парашутні війська, з’єднання наземних військ «Герман Геринг» і польові війська, т.з. «авіапольові дивізії». Авіаційний корпус під час операції підтримував групу Штеммермана, 8 польову і 1 танкову армії.

За німецькими даними, станом на 24 січня 1944 року в 7 армійському корпусі було 25 тисяч воїнів, у 42 — 30 тисяч, в 11 — 35 тисяч, у 47 танковому корпусі — 50 тисяч осіб. Тобто, до участі в операції залучалось 140 тисяч воїнів, однак тут не названа кількість військ 3 танкового корпусу. Виходячи із загальної кількості воїнів у корпусах, цілком очевидно, що частини не були вкомплектовані особовим складом, відповідно до штатної потреби. Так, зокрема, за даними на