read-books.club » Фентезі » Чарівні створіння 📚 - Українською

Читати книгу - "Чарівні створіння"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Чарівні створіння" автора Камі Гарсія. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 108 109 110 ... 124
Перейти на сторінку:
не опираючись бажанню.

— Вони грають нашу пісню, — мовила Ліна, беручи мене за руку.

— Я саме про це подумав.

— Знаю, — вона переплела свої пальці з моїми, посилаючи в моє тіло міріади тремтливих зарядів. — І грають добре! — вигукнула вона поверх юрби.

— Добре? Та вони круті! Це ж найкращий день у Лінковому житті!

Насправді все було круто — «Дриґачі», Лінк, вечірка. Танці Ридлі на краю сцени з Ридлі-чупсом у роті. Звісно, не найдивовижніше видовище за сьогодні, але щось у ньому було.

Невдовзі ми з Ліною теж почали танцювати, і так минуло п’ять хвилин, потім ще двадцять п’ять і п’ятдесят п’ять, але ми на це не зважали. Ми зупинили час, принаймні так нам здавалося в танці. Якщо цей танець був єдиним, то ми хотіли взяти від нього все. І Ларкін не квапився. Він терся біля Емілі неподалік одного з вогнищ, що облаштували у старому сміттєвому баці. На Емілі була Ларкінова куртка, і час від часу він відкидав її в неї з плеча, щоб лизнути Емілі у шию чи куди-інде. Він насправді був змією.

— Ларкіне, їй тільки шістнадцять, — крикнула до нього Ліна через вогонь. Ларкін показав їй язика — довжелезного, як у жодного зі смертних.

Але Емілі нічого не побачила. Вона звільнилася з його обіймів і махнула Саванні, що танцювала з Шарлоттою та Іден позаду їхньої пари.

— Агов, дівчата, час вручити Ліні подарунок.

Саванна полізла у свою маленьку сріблясту сумочку і дістала з неї трішки менший за розміром сріблястий пакунок, перемотаний сріблястою стрічкою.

— Маленька дрібничка. Тримай.

— Дівчатам без цього ну ніяк, — проплямкала Емілі.

— Колір «металік» личить до всього, — Іден ледь стримувалася, щоб власноруч не розмотати пакунок.

— Якраз для телефону і блиску для губ, — Шарлотта впхнула подарунок Ліні в руки. — Ну ж бо, розгортай.

Ліна взяла пакунок і всміхнулася до дівчат:

— Саванно, Емілі, Іден, Шарлотто! Ви навіть не уявляєте, що це для мене означає.

Вони не відчули сарказму, проте я зрозумів за чотирьох.

«Дурний дурного веде».

Ліна не підводила до мене очей, бо ми б луснули від сміху. Повертаючись до танцюристів, вона кинула срібний пакунок у вогонь. Жовтогаряче полум’я зжирало обгортку, аж доки крихітна сумочка кольору «металік» не перетворилася на попіл і пил.

«Святі дриґачі» вирішили перепочити, а Лінк спустився купатися в перших променях слави.

— Я ж казав тобі, що ми круті. Ще трохи — і підпишемо контракт, — штурхнув він мене під ребра, як у старі добрі часи.

— Так, ти мав рацію, чувак. Вийшло кльово.

Я мав віддати йому належне, навіть якщо на його боці була дівчина-льодяник.

До нас підтягнулася Саванна Сноу, і я чекав, що вона зіпсує Лінків піднесений настрій.

— Лінку, — вона кинула недвозначний погляд.

— Саванно?

— А ти не проти зі мною потанцювати?

Неймовірно! Вона не зводила з нього очей, ніби він був справжньою рок-зіркою.

— Я просто не знаю, що робитиму, якщо ти мені відмовиш, — Саванна обдарувала його усмішкою Снігової королеви, а я не міг позбутися відчуття, що опинився у чиємусь сні — чи то в Лінковому, чи то у видінні Ридлі.

— Руки геть, шкільна примадонно! Це мій мачо.

Про вовка промовка! Ридлі притулилася до Лінка, доводячи свої слова чи не всім тілом.

— Вибач, Саванно, можливо, іншим разом, — Лінк запхав барабанні палички у задню кишеню і повернувся на танцювальний майданчик. Поряд з ним дефілювала Ридлі, викаблучуючи свої улюблені танцювальні па. Без сумніву, сьогодні був найкращий день у житті Лінка. Можна було подумати, що це йому сьогодні шістнадцять.

Пісня закінчилася, і фронтмен скочив на сцену.

— У нас є ще одна композиція, написана моєю кльовою подругою для деяких особливих людей у школі Джексона. Ви їх упізнаєте.

Світло згасло. Лінк розстібнув куртку, і за першого ж акорду гітари сцена спалахнула знов. На Лінкові була футболка «Янголів-охоронців» з відірваними рукавами, що надавало йому саме такого дурнуватого вигляду, якого він так прагнув. Не бачила його зараз власна мати.

Він нахилився до мікрофона і почав по-своєму зачаровувати натовп:

Грішні янголи навколо,

Біль і смуток йдуть по колу,

Твої стріли ранять гостро.

Ти не бачиш? Все так просто.

Що ненавидиш, те й маєш.

Грішний янгол, це твій рок.

Пісня Ліни — та, яку вона написала для Лінка.

Музика лунала дедалі голосніше, і члени ордену «Янголів-охоронців» кружляли під свій же викривальний гімн. Чи це їх так причарувала Ридлі, чи, можливо, справа була не в ній, але на той момент, коли Лінк закинув свою крилату футболку у вогнище, склалося враження, що полум’я охопило не тільки одяг. Усе, що так довго здавалося складним і непосильним, стало хмаркою згару.

Навіть після того, як «Святі дриґачі» закінчили свій виступ, а Ридлі й Лінк зникли у невідомому напрямку, Саванна й Емілі ставилися до Ліни поважно, а хлопці з команди раптом знову прийняли мене у свій гурт. Я шукав причину, виглядав знайомий льодяник, будь-який знак, що допоміг би розгадати секрет цього дива.

Але нічого. Тільки місяць, зорі, музика, вогні та юрма. Ми з Ліною вже навіть більше не танцювали, але й не відпускали рук. Ми гойдалися, обійнявшись, пропускаючи крізь себе потоки холоду й тепла, заряди хвилювання й страху. Доки грала бодай якась музика, ми кружляли у мильній бульбашці щастя — не у затишній печері під ковдрою, але однак у нашому ідеальному світі.

Ліна відхилилася, як вона зазвичай робила, коли щось спадало їй на думку, і зустрілася зі мною очима. Так ніби бачила мене вперше.

— Що трапилося?

— Нічого. Я… — вона нервово прикусила губу і глибоко вдихнула. — Просто я хочу дещо тобі сказати.

Я намагався прочитати її думки, міміку, жести, бо у мене склалося враження, що ми знову, як за тиждень до різдвяних канікул, стоїмо у коридорі, а не в полі неподалік Ґрінбраєру. Я досі обіймав її за талію і волів би притулитися ближче, але стримував це бажання. Хоч насправді воно лишень означало, що я хочу бути з нею завжди.

— Що саме? Ти можеш розповісти мені все, що завгодно.

Вона притулила руки мені до грудей.

— Раптом щось сьогодні станеться — я хочу, щоб ти знав.

Ліна зазирнула мені у вічі, і я чітко почув її слова. Вона нібито прошепотіла їх мені у самісіньке вухо, хоча вимовляти їх уголос було навіть необов’язково. Вони б і так не втратили своєї значущості. Вона промовила їх у той єдиний спосіб, який насправді був для нас важливим. За яким ми знаходили одне

1 ... 108 109 110 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівні створіння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чарівні створіння"