read-books.club » Фентезі » Крістіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Крістіна"

169
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Крістіна" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 108 109 110 ... 177
Перейти на сторінку:
в порядку, — мовив Майкл. — Щойно викинув твою вечерю в смітник, твоя мати знову плаче нагорі, а ти піцу їси. Я в порядку. То як, Арні, насолоджуєшся поїздкою на машині?

Арні напружив горло, але звідти не вирвалося ні звуку.

— Тату, — зрештою вичавив із себе він. — По-моєму, це не дуже справедливо.

— По-моєму, мене більше не цікавить, що по-твоєму справедливо, а що по-твоєму несправедливо, — сказав Майкл. — Спочатку твою поведінку ще так-сяк можна було виправдати. Але за останній місяць чи десь так ти перетворився на людину, якої я зовсім не розумію, і відбувається щось таке, що я ще менше розумію. Твоя мати теж цього не розуміє, але відчуває, і їй це завдає величезного болю. Я знаю, що частково вона сама накликала на себе цей біль, але я сумніваюся, що від цього легше.

— Тату, я просто не помітив, як проминув час! — закричав Арні. — Перестань робити з мухи слона!

— Ти безцільно катався на машині?

— Так, але…

— Я помітив, що це зазвичай стається саме тоді, — сказав Майкл. — Ти ночувати прийдеш?

— Так, рано, — сказав Арні й облизнув губи. — Я просто хочу заскочити в гараж, треба взяти деяку інформацію, про яку мене просив Вілл, поки я був у Філадельфії.

— Це мене теж не надто цікавить, даруй, — озвався Майкл. Голос у нього досі був увічливий, від нього віяло холодом і відстороненістю.

— А, — дуже тихо мовив Арні. Йому стало дуже страшно, він ледве не тремтів.

— Арні?

— Що? — майже прошепотів Арні.

— Що все-таки відбувається?

— Я не розумію, про що ти.

— Я тебе прошу. Той детектив приходив до мене в офіс. До Реджини теж навідувався. Дуже її засмутив. Думаю, він ненавмисне, але…

— І що йому цього разу? — розлючено спитав Арні. — Цьому уйобку, що він знов хоче? Та я…

— Ти що?

— Нічого, — він проковтнув, здавалося, кавалок пилу. — Що йому було треба цього разу?

— Реппертон, — відповів батько. — Реппертон і ті двоє інших хлопців. А ти думав, що? Геополітична ситуація в Бразилії?

— Реппертон потрапив в аварію, — сказав Арні. — Заради Бога, чому він приходив розпитувати вас із мамою про аварію?

— Не знаю, — Майкл Каннінґем помовчав. — А ти знаєш?

— Звідки? — прокричав Арні. — Я був у Філадельфії, як я міг щось про це знати? Я грав у шахи, а не в… не в… не в щось інше, — насилу закінчив він.

— Ще раз питаю. Арні, щось відбувається?

Він згадав той запах: густий гнилий сморід. Лі задихалася, вгороджуючи пальці собі в горло, синіючи. Він намагався постукати її по спині, бо так робили, коли хтось вдавиться, прийом Гаймліха ще не було винайдено, і крім того, так усе мало закінчитися, тільки не в його машині… на узбіччі… в його обіймах…

Він заплющив очі, і весь світ неначе похилився й нудотно закружляв.

— Арні?

— Нічого не відбувається, — процідив він крізь щільно зімкнуті зуби, не розплющуючи очей. — Нічого, крім того, що купа народу хоче витрусити з мене душу, бо я нарешті знайшов щось для себе і все сам зробив.

— Гаразд, — мовив його батько, і той його безбарвний голос знову налякав Арні, бо нагадав містера Слоусона. — Якщо ти схочеш про це поговорити, знай, що я поряд. Я завжди був поряд, хоча, може, я не завжди давав це чітко зрозуміти. Арні, обов’язково поцілуй маму, коли прийдеш.

— Ага, добре. Слухай, Май…

Клац.

Він стояв у будці, тупо слухаючи звук повної порожнечі. Батька від’єднало. У трубці навіть гудка не було, бо то була дурнувата срана… телефонна будка.

Він засунув руку в кишеню й розклав свій дріб’язок на металевій поличці, де його легко було роздивитися. Узяв десятицентовик, мало не впустив, та нарешті зумів проштовхнути в проріз. Його нудило, було жарко. Він почувався так, ніби від нього відмовилися.

З пам’яті він набрав номер Лі.

Місіс Кебот, узявши трубку, одразу ж упізнала його голос. Її приємний й доволі сексуальний по телефону голос («підійди-до-мене-зачарований-незнайомцю») одразу ж пожорсткішав. «Ти, Арні, мав свій останній шанс, — наче промовляв той голос, — і проциндрив його».

— Вона не хоче з тобою говорити й не хоче тебе бачити, — сказала мати.

— Місіс Кебот, будь ласка, можна мені просто…

— Я думаю, ти й без того достатньо зробив, — холодно відказала місіс Кебот. — Вона того вечора прийшла додому в сльозах, і відтоді плаче. У неї були якісь… проблеми, пов’язані з тобою, останнього разу, коли ви ходили на побачення, і я молюся тільки, щоб це не було те, про що я думаю. Я…

Арні відчув, як у нього всередині пухиряться бульбашки істеричного сміху. Лі мало не вдавилася на смерть гамбургером, а її мати переживає, що Арні намагався її зґвалтувати.

— Місіс Кебот, мені потрібно з нею поговорити.

— Навряд.

Він намагався придумати щось інше, якийсь інакший спосіб обійти дракона біля воріт. Сам собі він трохи нагадував комівояжера, який продає щітки «Фуллер» і всіляко намагається проникнути в дім, щоб поговорити з хазяйкою. Але язик не слухався. Хріновий би з нього вийшов продавець. Зараз знову мало пролунати те жорстке клацання, а після нього — рівна тиша.

А тоді він почув, як трубка телефону переходить з рук у руки. Місіс Кебот палко запротестувала, Лі сказала щось у відповідь, він не розібрав, що саме, бо слова долинали приглушено. А тоді голос Лі промовив:

— Арні?

— Привіт, — сказав він. — Лі, я просто хотів подзвонити й сказати, як я шкодую про те, що…

— Так, — перебила Лі, — я знаю, що ти шкодуєш, і приймаю твої вибачення, Арні. Але я не буду… я не можу більше з тобою зустрічатися. Якщо все не зміниться.

— Попроси про щось легше, — прошепотів він.

— Це все, що я… — її голос порізкішав, трохи віддалився від телефону. — Мам, будь ласка, перестань наді мною нависати! — Її мати проказала щось роздратовано, повисла пауза, а потім знову озвався тихий голос Лі. — Це все, що я можу сказати, Арні. Я знаю, що це звучить як маячня, але я досі вважаю, що тієї ночі твоя машина намагалася мене вбити. Я не знаю, як таке взагалі могло бути, але хоч як я намагаюся це все осмислити розумом, однаково бачу, що саме так усе й було. Я знаю, що так і було. Вона тебе полонила, так?

— Лі, вибач, але це, блядь, просто тупо. Це машина! По буквах назвати зможеш? М-А-Ш-И-Н-А, машина! Нема нічого…

— Так, — сказала вона, вже голосом, у якому бриніли сльози. — Вона тебе полонила, тримає, і я думаю, що ніхто не зможе

1 ... 108 109 110 ... 177
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крістіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крістіна"