Читати книгу - "Симпатик"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Розділ 22
Ну звісно ж, тобі не спиться. Революціонери хворі на безсоння, вони надто бояться кошмарів історії, щоб спати, їх надто турбують біди світу, щоб нетямитися, чи принаймні так казав комендант. Він говорив, поки я лежав на своєму матраці, зразок на скельці під мікроскопом, і з легким клацанням замка я усвідомив, що експеримент лікаря вдався. Я був розділений навпіл, змучене тіло внизу, безтурботний дух високо над ним, під ілюмінованою стелею, відкинутий від агонії через невидимий гіроскопічний механізм. З цієї висоти та вівісекція, що проводили зі мною, була насправді дуже цікава, і мій хиткий тілесний жовток тремтів під в’язким білком розуму. Так я, одночасно принижений і піднесений, був недоступний навіть для Сонні та огрядного майора, що лишалися на плані мого хронічного безсоння, визирали з-за плеча лікаря, коменданта та комісара, коли ті стояли наді мною, вже не в халатах, медичній формі та захисних окулярах з іржотривкої сталі, а в жовтих формах з червоними позначками рангу, з пістолетами біля стегна. Вони внизу були людьми і привидами, я ж над ними був надприродним святим духом, ясновидющим і ясночуйним. У цьому розділеному стані я бачив, як комендант опустився на коліна й простягнув руку до мого недолюдського Я, повільно витягуючи вказівного пальця, аж поки він легенько не натиснув на моє розплющене око — і моє бідолашне тіло струсонуло від цього доторку.
Я. Прошу, дайте мені поспати.
КОМЕНДАНТ. Поспиш, коли я буду задоволений твоїм зізнанням.
Я. Але я нічого не зробив!
КОМЕНДАНТ. Саме так.
Я. Світло надто яскраве, якщо можна…
КОМЕНДАНТ. Світ спостерігав за тим, що відбувалося з нашою країною, і більшість світу нічого не робила. І не тільки — вони діставали від цього велику втіху. Ти не виняток.
Я. Я говорив, правда ж? Чи я винен, що ніхто не послухав?
КОМЕНДАНТ. Не виправдовуйся! Ми не скиглимо. Ми всі прагнули стати мучениками. Нам пощастило, що лікар, комісар та я вижили. Ти просто не прагнув пожертвувати собою задля порятунку агентки, хоча вона була готова віддати життя, аби врятувати комісара.
Я. Ні, я…
КОМЕНДАНТ і КОМІСАР і ЛІКАР (в унісон). Визнай це!
Тоді я бачив, як визнав це. Чув, як я визнаю, що мене карали і перевиховували не за те, що я зробив, а за те, чого не зробив. Я плакав і ридав безсоромно, бо саме сором огорнув мене. Я був винний у злочинній бездіяльності. Я був тим, з ким коїли всі ці речі, бо він нічого не зробив! І я не просто плакав і ридав — я завивав, бо торнадо почуттів змусило вікна моєї душі здригнутися й тріснути. Моє приниження виглядало і звучало так бентежно, що всі відвернулися від того прикрого хаосу, на який я перетворився, крім коменданта, комісара і мене.
КОМІСАР. Задоволені?
КОМЕНДАНТ. Тож він визнав, що нічого не зробив. А як щодо товариша Бру та Годинникаря?
КОМІСАР. Він нічого не міг зробити для порятунку товариша Бру та Годинникаря Говорячи про агентку, вона вижила.
КОМЕНДАНТ. Вона навіть ходити не могла, коли ми звільнили її.
КОМІСАР. Можливо, вона була зламана тілесно, та не духовно.
ЛІКАР. Що сталося з тими поліцаями?
КОМІСАР. Я їх знайшов.
КОМЕНДАНТ. Вони заплатили свою ціну. Хіба він не мусить?
КОМІСАР. Так, але йому варто віддати належне за забрані ним життя.
КОМЕНДАНТ. Сонні та майора? Ці жалюгідні життя не зрівняються з ранами агентки.
КОМІСАР. А життя його батька зрівняється?
Мого батька? Що? Навіть Сонні з огрядним майором, розгнівані такою оцінкою свого життя та смерті, зупинилися, щоб послухати.
КОМЕНДАНТ. Що він зробив зі своїм батьком?
КОМІСАР. Спитайте його самі.
КОМЕНДАНТ. Гей ти! Глянь на мене! Що ти зробив зі своїм батьком?
Я. Я нічого не зробив зі своїм батьком!
КОМЕНДАНТ і КОМІСАР і ЛІКАР (в унісон). Визнай це!
Дивлячись вниз на себе, на цей заплаканий жовток, я не знав, сміятися мені чи плакати від спочуття. Хіба ж я не пам’ятав, що писав Манові про батька? «Як я хочу, щоб він помер!»
Я. Але я не хотів цього!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Симпатик», після закриття браузера.