Читати книгу - "Історія втечі та повернення, Елена Ферранте"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
113
Ніно виїхав уночі, до Флоренції прибув десь близько дев’ятої ранку. Зателефонував, йому відповів П’єтро, він кинув слухавку. Зателефонував ще раз, я побігла до телефона. Він припаркувався під моїм домом. «Зійди вниз». – «Не можу». – «Зійди негайно, інакше піднімусь я». До мого від’їзду до В’яреджо лишалося всього кілька днів, П’єтро був уже у відпустці. Я залишила на нього дівчаток і сказала, що маю дещо терміново купити на море. Побігла до Ніно.
Не була то добра ідея. Ми виявили, що жага наша, замість того щоб ослабнути, розгорілася ще дужче, висуваючи свої претензії з безсоромною наполегливістю. Якщо на відстані, по телефону, слова дозволяли нам мріяти, вигадувати захопливі можливості, але водночас дисциплінували нас, стримували і лякали, то тепер, коли ми зустрілися, зачинені у мікроскопічному просторі автомобіля, не зважаючи на страшну спеку, безумство наше набуло конкретності, оповилося пеленою неминучості, вписалося у велику добу перемін, пристосувалося до сучасної дійсності, яка вимагала неможливого.
– Не вертайся додому.
– А діти, а П’єтро?
– А ми?
Перед тим, як вирушити до Неаполя, він сказав, що не знає, чи витримає розлуку зі мною на цілий серпень. Ми у відчаї попрощалися. У домі, який ми винаймали у В’яреджо, телефона не було, він дав мені номер телефону будинку на Капрі. Примусив пообіцяти, що телефонуватиму щодня.
– А якщо відповість твоя дружина?
– Покладеш слухавку.
– А якщо ти будеш на морі?
– У мене є робота, я майже не ходитиму на море.
По телефону ми мали також домовитися про зустріч, перед святом Ферраґосто[11] або опісля, знайти спосіб бодай раз побачитися. Він наполягав, щоб я вигадала якийсь привід повернутися до Флоренції. Він зробить те саме й приїде до мене. Ми побачимося в мене вдома, повечеряємо й підемо разом спати. Ще одне безумство. Я поцілувала його, почала пестити, вкусила й вирвалася від нього у стані нещасливого блаженства. Побігла і навмання купила кілька рушників, пару плавок для П’єтро, відерце і лопатку для Ельзи, синій купальничок для Деде. У той період синій колір був її улюбленим.
114
Ми поїхали на море. Уваги дівчаткам я приділяла мало, майже весь час залишала їх на батька. Я постійно бігала в пошуках таксофону, просто для того, аби сказати Ніно, що кохаю його. Тільки кілька разів мені відповіла Елеонора – я повісила слухавку. Але її голосу було досить, щоб роздратувати мене, я вважала несправедливим, що вона може бути поруч з ним вдень і вночі. Що їй до нього, що їй до нас? Це роздратування допомогло мені перемогти страх, і плани знов побачитись у Флоренції здавалися мені дедалі реальнішими. Я сказала П’єтро, і це була правда, що хоч італійське видавництво, при всіх їхніх добрих намірах, не зможе видати книжку раніше січня, однак у Франції вона має вийти в кінці жовтня. Тому мені треба терміново вирішити певні сумніви, а для цього потрібні деякі книжки, тож я мушу повернутися додому.
– Я привезу тобі їх, – запропонував він.
– Побудь трохи з дівчатками, ти їх майже не бачиш.
– Мені подобається водити машину, а тобі ні.
– Дай мені хоч ненадовго спокій, гаразд? Можна мені отримати бодай день свободи? Навіть прислуга має вільний день, чому не можна мені?
Я вирушила машиною рано-вранці, небо було помережане білими хмаринками, з вікна дув свіжий вітер, несучи запахи літа. Коли я ввійшла в порожній дім, у мене закалатало серце. Я роздяглася, помилася, подивилась на себе в дзеркало, мене збентежила бліда пляма живота і грудей, я одягалася, роздягалася і знов одягалася, поки не відчула себе гарною.
Десь близько третьої пополудні приїхав Ніно – не знаю, яку байку він розповів дружині. Ми кохалися аж до вечора. Уперше він мав змогу спокійно насолодитись моїм тілом, він робив це з побожністю, з поклонінням, до яких я була не готова. Я намагалась не відставати від нього, хотіла будь-що бути на висоті. Але коли я побачила, як він лежить, знеможений і щасливий, щось раптом перемкнулося у мене в голові. Для мене то був унікальний досвід, а для нього – повторення вже відомого. Він любив жінок, обожнював їхні тіла, мов фетиші. Я не надто багато думала про інших його жінок, відомих мені – Надю, Сильвію, Маріарозу чи його дружину Елеонору. Думала я натомість про те, що добре знала, – про шаленства, які він чинив заради Ліли, про шал, який мало не довів його до самознищення. Я пам’ятала, як вона повірила в цю пристрасть і прилипла до нього, до складних книжок, які він читав, до його думок, амбіцій, щоб самій набратися сили і отримати шанс на зміни. Я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія втечі та повернення, Елена Ферранте», після закриття браузера.