Читати книгу - "Галка"

— Тайда тут ні до чого, що ти ледве губами ворушиш, — не зрозумів Коропа командир.

— Його обкрутило навколо стовбура і стукнуло. Губи розквасив, — пояснив Юхан. — І тепер нікому буде кричати на нас за порушення правил конспірації. За оті дев'ять днів, поки прийдуть сюди наші, чи й заживе!

— А де Тайда? Латиш?.. — запитав Кудрявий. — Ми вже думали, що вона злякалася і не вистрибнула з літака…

— Тайда? Та що ти! — здивувався Юхан. — Вона ще мені й повітряний поцілунок послала.

— Вгомонись, залицяльнику! — не стримався Короп і заговорив, сварячись кулаком на Юхана, бо говорити не міг — губи кровили.

— Тоді де ж вона? — з острахом запитав Кудрявий.

— Там, де й Латиш. Тут десь… — відповів збентеженим голосом Орел.

Вони відшукали місце на багнистому острівці і, встановивши чергування, полягали спати.

Перша з дев'яти обіцяних командуванням ніч у «котлі». Галка чергуватиме до ранку, бо спати не хоче.

— Бути по-твоєму! — відповів Кудрявий, притискуючись до Галчиної спини. — А казав — не хвилюєшся… — завважив, натягуючи на себе згорнений кілька разів парашут, що заміняв у них завжди ковдру.

— Але ж мозок не приймач і передавач, його не увімкнеш і не вимкнеш. Та ви спіть! Завтра тяжкий день.

Галка уявив себе на місці Тайди. Мабуть, дуже страшно дівчині бути одній серед ночі в лісі, біля хутора якогось, захопленого німцями, айзсаргами чи командою межа кеті. Як не повезло їй у десантуванні! Та й Латишеві не легше одному, коли навкруг, як мурахи, ворожі солдати і покидьки типу Кротова. Мабуть, чорти занесли сюди і Кротова, у «котел», бо ж іншого маршруту із східної Латвії, від Риги не було для військ противника — тільки в Курземе. Як для військ, так і для запроданців — тут їхня остання «фортеця». Тяжко думати, що справжні люди, такі, як старший лейтенант Іван, лейтенанти Петро і Сокіл, загинули, а кротови живуть, пиячать і служать фашистам, ще й можуть вижити у війні, щоб потім утекти кудись у Швецію, про що марять айзсарги, чи в Аргентіну. Для переконаних ворогів комунізму і Радянського Союзу місце знайдеться і після війни десь у Європі чи за океаном. З комунізмом ніяка буржуазна держава не стане миритися надовго і всерйоз. А коли так, то монополіям завжди будуть потрібні покручі, безбатченки, пристосуванці й сволота. в — Сволота!.. — повторив уголос Галка.

— Ти чого лаєшся? — тихо поспитав командир. — Чого ти розмітингувався?

— Про Кротова думаю… Десь спить собі на ліжку, під головою пухова подушка, а може, поклав голову на плече якоїсь Матільди чи Анни, яка ото оголосила влітку у власовській газеті, що шукає знайомства для одруження…

— Таке життя… — ствердив командир.

З раннього ранку рух на шосе посилився. Часом двигтіла навіть земля і ніби тремтіли стовбури високих сосен, ялин, осокорів. На хуторах лунали постріли з автоматів і кулеметів. Усі ці звуки наскрізь пронизували ліс, у якому перебували парашутисти Кудрявого.

Однак гуркіт на дорогах і стрілянина не лише вселяли тривогу у серця десантників, а й свідчили про хаос, що панував навкруг, про ситуацію украй напружену у ворожому стані.

Взявши з-під кореневища великої сосни мішки з харчами, парашути, четвірка Кудрявого вирушила на пошуки Тайди і Латиша. Короп вирізав собі палицю — таки шкутильгав. І він, і всі шкодували, що медикаменти, задушилися у Тайди. Як би знадобилася стрептоцидова мазь для губів Коропа, які кровили і дивовижно набрякли.

Ходили-бродили вони по лісі увесь день, раз по раз виходячи до галявин, на яких розташовані хутори, захоплені німецькими солдатами.

Десь за годину до смерку Короп, який шкутильгав позаду і пильніше за всіх придивлявся до всього, раптом гукнув:

— Це слід Тайди! Дивись. Кирзові чобітки 37-го розміру! З цяточками на підошві.

Він став на коліна й заміряв відбиток ноги на зволоженій землі.

— А може, це якась латишка з хутора? — засумнівався Орел.

— Ні! Чоботи наші! — стояв на своєму Короп і полегшено зітхнув. — А я вже думав, що її парашут не розкрився…

— Я теж, — в унісон відповів Галка. — Тільки боявся про це вголос говорити…

— Де ж вона зараз, бідолашна? — запитав, немов сам себе, Короп.

Йому стало неймовірно жаль дівчини. Та й на себе образливо. Це ж він першим сказав: «Баба у групі ні до чого, бо — все одно що на кораблі». Це почула й Тайда. Латиш спробував був заспокоїти Коропа, що ця дівчина варта кількох бувалих вояків і що, дякуючи їй, група Латиша виконала завдання командування у районі Даугавпілса.

Зараз Коропу соромно за ті слова і як солдатові, і як комуністові. А ще рекомендацію в партію давав Галці. Що Галка і хлопці подумають про такого комуніста, котрий вірить у забобони. Сказав би таке Юхан… Учився лиши три роки, ходив до церкви, богомільна у нього мати, віруючий батько! В одній сім'ї два боги — лютеранський і православний. Коропу незручно розпитувати у Юхана, бо той уникає подібних розмов, хоча всі знали, що потай Орелі хрестився, коли гахкав грім у небесах і блискавка шугала з хмар, щоб розколоти якесь високе дерево чи увігнатися у телефонний стовп. Юхан — одне діло, людина народилася і виросла у буржуазній країні, прожила за Радянської влади лише один рік. А Коропу не до лиця отак говорити про жінку.

Ось чому він зрадів, коли побачив відбитки малесеньких чобіт. Його велика рука