Читати книгу - "Відірвана від коренів"

зубів. Шість важких м'язистих ніг з пазурами, як у лева, відходили від її набряклого тіла, броньованого лускою у збільшеному масштабі, як у змії. Він заревів і кинувся до нас так швидко, що я майже не встигла подумати, що треба втікати. Кася схопила мене і потягла назад, вгору по сходах, а звір, у два рази вищий, засунув голову у прохід сходів, хапаючи і кусаючи повітря і вив, з зеленою піною, яка кипіла і капала з його рота. Я крикнула,

— Polzhyt! — відштовхуючи його голову геть, і звір скрикнув і відскочив в коридор, коли струмінь вогню полетів зі сходів і опалив його морду.

Два важких болти поцілили в бік звіра з твердим, м'ясистим буханням: його скрутило з риком. За ним стояв Марек, який відкинув арбалет; переляканий молодий солдат біля нього тримав спис, який вхопив зі стіни і тепер стискав його, дивлячись на монстра; він ледь опам'ятався, щоб відпустити його, коли Марек вхопив спис у свої руки. — Біжи піднімай охорону! — крикнув він до хлопчиська, який здригнувся і побіг. Марек встромив списа у монстра.

Двері у кімнату напроти висіли, вибиті шаленим ударом, білі і чорні плити були залиті пролитою кров'ю і троє чоловіків з дворян лежали мертвими, з подертим на шмаття одягом. Біле, перелякане обличчя старого дивилося з-під столу в кімнаті: секретар палацу. Два палацові стражники лежали мертві далі по коридору, чудовисько ніби передумало іти в ту сторону замку і повернуло назад.

Або, можливо, звір націлився на одну окрему людину: тепер він гарчав, проткнутий списом, але потім відвернувся від Марека і повернув свою важку голову до Соля, ніби навмисне оголивши зуби. Соля ще дивився на стелю, очі його були приголомшені, а руки повільно дряпали по кам'яній підлозі, ніби намагаючись знайти опору.

Коли монстр почав підводитися, Кася кинулася повз мене в одному величезному стрибку вниз по сходах, оперлася на стіну і встояла на ногах. Вона схопила ще один спис зі стіни і штовхнула ним в обличчя звіра. Собача паща огризнулася на спис, а потім загарчала: Марек знову ударив списом. Далі був стукіт чобіт, крики, багатьох охоронців, у соборі сполохано задзвенів дзвін; нарешті підняли тривогу.

Я бачила це все, і могла розказати потім, як все відбулося, але я не відчувала, як все відбувається в даний момент. Було тільки гаряче смердюче дихання монстра, повзучого по сходах, кров, і серце, що стрибало; я знала, що повинна була щось зробити. Звір завив і повернувся до Касі і Соля, і я встала на сходах. Дзвони дзвонили і дзвонили. Я почула їх над головою, де у високе відкрите вікно заглядав вузький шматочок неба, яскравий перлинно-сірий серпанок похмурого літнього дня.

Я простягнула руку і позвала,

— Kalmoz! — У хмарах з'явилася темна пляма, як губка, з якої бризнуло світло, і блискавка пробилася через вікно і стрибнула в мої руки, як яскрава шипляча змія. Я стискала її, засліплена білим світлом і сильним шипінням навколо мене; Я не могла дихати. І кинула її вниз по сходах у звіра. Грім вибухнув навколо, і я відлетіла назад, болісно забивши задню частину тіла, з димом і гірким гострим запахом потріскування вогню.

Я лежала вичавлена, мене трясло, з очей текли сльози. Мої руки поколювали і боліли, від них йшов дим, як ранковий туман. Я нічого не чула. Коли мої очі очистилися, дві служниці нагнулись до мене в жаху, і їхні роти беззвучно рухалися. Їхні руки говорили за них, ніжно допомагаючи мені. Я похитнулася на ногах. Біля підніжжя сходів Марек і троє охоронців вже стояли біля обвугленої голови монстра, і штовхали її з побоюванням. Монстр лежав нерухомо і ледь курився, а на стіні з'явився обвуглений чорний контур його тіла. — Потикайте списом в око, щоб впевнитися, — сказав Марек, і один з охоронців засунув спис глибоко в кругле око монстра, вже молочне. Тіло не смикнулося.

Я зашкутильгала вниз по сходах, опираючись однією рукою на стіну. Кася допомогла Соля встати на ноги; він поклав тильну сторону долоні до обличчя і витер доріжки крові з рота, важко дихаючи, і тепер дивився на звіра.

— Що це таке, чорт візьми? — зажадав відповіді Марек. Мертвий монстр виглядав ще більш неприродно: кінцівки, які не відповідали одна одній, криво виходили з його тіла, як ніби якась божевільна швачка зшила разом шматки з різних ляльок.

Я дивилася на нього зверху, на собачу морду, на розкинуті вільні ноги, на тіло товстої змії, і пам'ять повільно підказала картинку, яку я бачила вчора, мигцем, намагаючись не читати,

— Псоглав, — сказала я. Я знову встала, занадто швидко, і мені знову довелося опертися на стіну. — Це псоглав.

— Що? — запитав Соля, дивлячись на мене. — Звідки ви знаєте?

— Це з бестіарію! — Сказала я. — Ми повинні знайти отця Балло, він… — Я зупинился і подивилася на звіра, на мертве око, і раптом зрозуміла, що нам вже не треба його шукати. — Ми повинні знайти книгу, — прошепотіла я.

Все загойдалося перед очима і я ледь не впала. Я відштовхнулася від стіни і ледь не впала знову, прямуючи в зал. Марек піхопив мене за руку і підтримав мене, і з охоронцями, які тримали списи напоготові, ми пішли до вежі Чарівників. Великі дерев'яні двері криво висіли на петлях, розколоті і закривавлені. Марек відвів мене до стіни, а потім хитнув головою до одного з охоронців: разом вони схопили половинку важких зламаних дверей і відвели її убік.

У бібліотеці панував безлад, полиці були побиті, столи перекинуті і потрощені, світилися тільки кілька приглушених світильників. Книжкові шафи лежали, перекинуті, на купах фоліантів, які у них були, і які тепер лежали подерті. У центрі кімнати масивний кам'яний стіл розколовся посередині і обидві половинки впали всередину. Фоліант Бестіарію був відкритий в самому центрі на вершині кам'яного пилу і щебеню, і