Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— Навіщо ви це зробили? — спитала вона, потираючи коліно.

— Замовкніть! Ви їдете зі мною у Лондон, і я покажу вам, на кого можна бути схожою, якщо захотіти. Мені набридло бачити вас обшарпаною.

— О! — тільки й спромоглася Мейган.

Увійшов кондуктор, і я купив їй квитка. Вона принишкла у кутку й побожно дивилася на мене.

— Я бачу, ви запальний, — сказала вона, коли кондуктор вийшов.

— Навіть дуже. Це в нас родове.

Я не міг пояснити їй душевного поруху, що спонукав мене вчинити саме так. Коли вона стояла під вікнами вагона, у неї був вигляд цуценяти, яке господар залишив дома. Тепер на лиці в неї малювався нестямний захват цуценяти, що його господар узяв на прогулянку.

— Ви, мабуть, не дуже добре знаєте Лондон? — спитав я.

— Та ні, знаю. До школи я їздила через місто, була у зубного лікаря і в дитячому театрі.

— Я покажу вам інший Лондон.

Ми прибули в Лондон за півгодини до часу, призначеного для візиту до мого лікаря. Я зупинив таксі, і ми поїхали до «Міратін», Джоанниного ательє. Мері Грей, що тримала ательє, у свої сорок п'ять років була незвичайною жінкою, енергійною, розумною, з нею приємно спілкуватися. Мені вона завжди подобалася. Коли ми увійшли, я попередив Мейган:

— Ви моя кузина, пам'ятайте.

— А то чому?

— Так треба.

Мері Грей саме поралася біля повної, жінки, що приміряла тісну вечірню сукню. Я підійшов до неї і відвів убік.

— Послухайте, я привів до вас свою маленьку кузину. Джоанна теж збиралася з нами, але останньої миті їй подзвонили. Та вона запевнила, що я цілком можу покластися на вас. Подивіться лишень, на що схожа ця дівчина!

— Та бачу! — з почуттям мовила Мері Грей.

— Так ось, я хочу, щоб ви одягли її з ніг до голови. У вас повна свобода дій. Панчохи, туфлі, білизна — все! До речі, чоловік, що робить Джоанні зачіску, десь поблизу?

— Антуан? За рогом. Я сама коло цього заходжусь.

— Ви просто знахідка, — похвалив я Мері.

— О, я з радістю все зроблю. І не тому, що за це платять гроші, хоч із цим тепер і доводиться рахуватись. До речі, половина моїх клієнток не платить за рахунками. Але, як я сказала, з радістю все зроблю.

Мері Грей професійним поглядом окинула Мейган, що стояла біля входу, і сказала:

— У неї приємна фігура.

— У вас не очі, а рентген, — похвалив я її. — Як на мене, то вона безформна.

Мері Грей посміхнулась і пояснила:

— Ось вам теперішні школи з їх вихованням. Схоже, вони хизуються тим, що відбили у дівчаток охоту чепуритися і перетворили їх на казна-що. У них це називається: бути милою і незіпсутою. Бог знає скільки часу збіжить, поки дівчина знову стане схожою на людину. Звіртеся на мене і можете бути цілком спокійним.

— Гаразд, — погодився я. — Близько шостої я приїду по неї.

Маркус Кент був дуже задоволений моїм здоров'ям і сказав, що я перевершив усі його сподівання.

— У вас воляче здоров'я, коли ви так швидко зуміли вичухатися. Подумати тільки, що робить з людиною свіже повітря, режим і спокій.

— Шановний лікарю, я згоден з першими двома твердженнями, але там, де я живу, не все так спокійно, як вам здається. У провінції теж повно всяких хвильних подій.

— Яких це? — здивувався Маркус Кент.

— Убивства.

Маркус Кент віддув губи і аж присвиснув.

— Маленька провінційна трагедія? Фермерський хлопчина вбиває свою кохану?

— А от і ні. Підступний, хитрий і фанатичний вбивця.

— Я нічого не читав про це в газетах. Коли його схопили?

— Ще не схопили. До того ж це не він, а вона!

— Овва! Боюсь, друже, Лімсток не зовсім підходяще місце для вас!

— Навпаки. І я сподіваюсь, ви не заберете мене звідти.

Маркус Кент був кмітливий і одразу ж збагнув, у чім річ.

— Ага, блондинку знайшли, добродію?

— Та ні, — заперечив я, винувато згадуючи Елсі Холланд. — Просто мене цікавить психологія злочинниці.

— О, тоді все гаразд. Бачу, вам це не вадить, але стережіться, щоб часом ця фанатична вбивця не обрала вас своєю жертвою.

— Про це не хвилюйтеся, — запевнив я.

— Може, пообідаємо разом? — поцікавився він. — Розповісте мені про ваші страшні події.

— Пробачте, але я не зможу.

— Ага, побачення з якогось леді? Я так і підозрював, що ви закохані.

— Можете називати це так, — сказав я, уявляючи в цій ролі Мейган.

До ательє «Міротін» я потрапив о шостій, коли воно вже мало зачинятися. Мері Грей вийшла зустрічати мене на сходи і приклала пальця до губів:

— Ви очам своїм не повірите! Коли вже я про це кажу, то можете бути певні: зроблено шмат роботи.

Я зайшов до великої демонстраційної кімнати. Мейган видивлялась у велике дзеркало. Слово честі, я ледве її впізнав. На хвилину-другу у мене перехопило в горлі. Висока й струнка, як тополька, з ніжними кісточками й ніжками, що, взуті в прегарні туфлі, просвічували крізь натуральні шовкові панчохи! Так! Прекрасні ноги й руки, ніжні кісточки, витонченість усіх ліній тіла. Підстрижене і гарно зачесане волосся зграбно лежало на доладній голівці. Обличчя не чіпали. Якщо воно й було трохи припудрене, то зовсім непомітно. І губів не підфарбовували! Ба, в ній з'явилося щось таке, чого я раніше не помічав: справжня гідність у поставі! Збентежено і сором'язливо усміхаючись, Мейган не зводила з мене очей.

— А я нічогенько виглядаю, еге ж? — сказала вона.

— Нічогенько?! — вразився я. — Це не те слово! Ходімо пообідаємо, і коли кожен другий чоловік не обертатиметься на вас, то я просто здивуюсь. Поряд з вами будь-яка дівчина — ніщо!

Мейган не була красунею, але мала щось незвичайне, чарівне — неповторну особистість. Вона зайшла до ресторану поперед мене, і, коли метрдотель пішов нам назустріч, я відчув ідіотську гордість, як чоловік, що йде з екстравагантною жінкою.

Спершу ми пили коктейль і засиділися над ним. Потім обідали й танцювали. Мейган дуже хотілося потанцювати, і мені шкода було позбавити її цієї радості. Я лише боявся, що вона погано танцює, але даремно — вона блискуче відчувала ритм і була легка, як пір'їнка.

— О, то ви вмієте танцювати! — сказав я.

— Ще б пак! У нас щотижня були уроки танців у школі.

— Щоб так танцювати, самих лише уроків мало, — похвалив я її, і ми сіли за стіл.

— Яке все смачне! Як тут гарно! — захоплено вигукнула Мейган.

— І мені тут до вподоби, —