read-books.club » Фентезі » Пісня Сюзанни. Темна вежа VI 📚 - Українською

Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

114
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 107 108 109 ... 120
Перейти на сторінку:
змогла втриматися, знову впала навзнак. — Ні, ви казали, що я буду його доглядати! О, будь ласка… хоча б трішечки, благаю…

А тоді найгірший біль накотив на Сюзанну, на них обох, поховавши їх під собою. Вони закричали дуетом, тож Сюзанні не було потреби чути Скавтера, котрий командував їй:

— Пнися, пнися, ДАВАЙ!

— Лікарю, воно виходить! — скрикнула санітарка в нервовому збудженні.

Сюзанна заплющила очі й натужилася, а відчувши, як біль починає витікати з неї, вируючи, немов вода, що поспішає в темну каналізаційну діру, вона також відчула сум, найглибший із будь-коли пережитих нею. Бо в Мію витікало це дитя, ці останні кілька рядків живого послання, що його якимось чином змусили передати тіло Сюзанни. Це було закінчення.

Що б не трапилося далі, ця частина кінчалася, і Сюзанна Дін видала крик, у якому змішались полегшення й жаль; крик, що сам по собі був немов пісня.

І на крилах цієї пісні Мордред Дескейн, син Роланда (і декого іншого; о, скажіть же, Дискордія), з’явився на світ.

ЗАСПІВ:

Комала-ком-ся!

Дитя врешті народилося!

Співаймо пісню, співаймо гарненько,

Прийшло дитя, щоб всьому сповниться.

ВІДСПІВ:

Комала-ком-ся!

Найгіршому щоб всьому сповниться,

Вежа тремтить у своїх основах:

Дитя врешті народилося!

Кода

Сторінки з письменницького щоденника

2 ЛИПНЯ 1977 РОКУ

Господи, як приємно знову повернутися до Бриджтона. Нас завжди добре приймають у «Бабамісті» — як його й досі називає Джо, — але Овен там майже безперервно капризував. А щойно повернулися додому, заспокоївся. Ми зупинялись лише раз, у Вотервіллі, пообідали у «Мовчазній жінці» (мушу визнати, мені щастило там і на кращу їжу).

Проте я виконав обіцянку, яку дав сам собі і, щойно опинився вдома, одразу розпочав велике полювання на ту «Темну вежу». Я вже мало не вирішив покинути цю справу, коли натрапив на неї в найдальшому кутку гаража, під коробкою зі старими каталогами Таббі. Той куток добряче «зрошувався» весняними відлигами, і сторінки рукопису тхнули грибами, але залишилися цілком читабельними. Я закінчив їх переглядати, тоді сів і додав невеличкий шматок до придорожньої станції (де стрілець зустрічає хлопця Джейка). Мені здалося, що цікаво буде вставити туди водяний насос, який працює на атомному паливі, тож я й зробив це, не відкладаючи. Зазвичай працювати зі старою історією майже так само приємно, як їсти сендвіч, зроблений з пліснявим хлібом, але в цій я почувався цілком природно… ніби взув старий черевик.

Але про що взагалі мало йтися у цій історії?

Не пам’ятаю, пригадую лише, що вперше вона в мені заворушилася давно-давно. Їдучи назад із півночі, поки вся моя родина дрімала, я задумався про той час, коли ми з Девідом втекли від тітки Етелін. Гадаю, ми тоді планували дістатися до Коннектикуту. Ті дрислі (тобто дорослі) зловили нас, звісно, й придумали нам роботу в повітці, пиляти дрова. Дядько Орен називав це «наряд-покарання». Здається, зі мною там трапилося щось страшне, та я не можу, чорт мене забирай, пригадати, що саме, тільки й пам’ятаю, що воно було червоне. І я придумав героя, магічного стрільця, котрий міг мене захистити. Було там також щось пов’язане з магнетизмом, з Променями Сили. Я абсолютно певен, що саме тоді народилася ця історія, лише дивно, чому все там оповите таким туманом. Та годі, хто пам’ятає всі прикрі завулки власного дитинства? Хто взагалі хотів би їх усі пам’ятати?

Більше не відбулося нічого особливого. Джо з Наомі гралися у себе на майданчику, а плани Таббі на поїздку до Англії в основному вже складені. Боже, ця історія про стрільця не бажає вилазити мені з голови!

Знаю я, чого потребує дядько Роланд: трохи друзів!

19 ЛИПНЯ 1977 РОКУ

Сьогодні ввечері їздив на мотоциклі дивитися фільм «Зоряні війни», гадаю, я не сяду знову на байк, аж поки не похолодає. Наковтався мушви, аж верне. Розкажіть комусь іншому про протеїни!

Весь час, поки їздив, не переставав думати про Роланда, мого стрільця з поеми Роберта Браунінга[143] (звісно, з елементами, позиченими у Серджіо Леоне й витягнутими з капелюха Гатло[144]). Цей рукопис, поза всякими сумнівами, — майже готовий роман, або принаймні частина роману, але мені здається, що його розділи також мають власне, окреме значення. Чи майже так. Цікаво, чи не вдалося б мені продати їх якомусь журналу фантастики? Можливо, їх купить навіть «Фентезі й наукова фантастика»[145] — Святий Грааль серед журналів цього жанру.

Можливо, це дурна ідея.

Щодо іншого, майже ніяких подій, хіба що дивився бейсбольний матч «Всіх зірок» (7 із Національної ліги та 5 з Американської). Добряче надудлився ще до закінчення гри. Таббі не рада…

9 СЕРПНЯ 1978 РОКУ

Карбі Макколі[146] продав журналу «Фентезі й наукова фантастика» перший розділ тієї моєї старої історії «Темна вежа»! Боже, мені самому важко в таке повірити! Це так класно! Карбі каже, що, на його думку, Ед Ферман (тамтешній головред), либонь, надрукує все, що в мене зараз є написане про «ТВ». Першу частину («Пустелею тікав чоловік у чорному — його переслідував стрілець» і так далі бла-бла-бла, трах-бах) він хоче назвати просто «Стрілець», і це розумно.

Непогано для старого рукопису, що до минулого року пліснявів забутий у дальньому кутку гаража. Ферман сказав Карбі, що Роланд має реальний характер, чого не вистачає більшості фантастичних персонажів, і ще він хоче знати, чи будуть ще нові пригоди. Я певен, що нові пригоди вже є (або були, чи будуть — як вибрати правильний час, коли йдеться про ще не написані історії?), але я не маю гадки, якими саме вони можуть бути. Лише знаю, що Джон «Джейк» Чемберз мусить знову брати в них участь.

Теплий дощовий день біля озера. Діти не можуть гратися на своєму майданчику. Цього вечора зі старшими сидів Енді Фулчер, тоді як Таббі, я і Овен їздили в Бриджтонський драйв-ін.[147] Таббі сказала, що фільм («По той бік півночі»[148]… минулорічний, між іншим) — це повне лайно, але поки ми його дивилися, щось я не розчув її прохань їхати вже додому. А сам я ловив себе на тому, що повсякчас подумки повертаюся знову й знову до того чортового Роланда. Цього разу загадувався про його втрачене кохання. «Сюзанна, миловидна дівчина біля вікна».

Знати б, хто вона може бути?

9 ВЕРЕСНЯ 1978 РОКУ

Отримав свій перший примірник жовтневого номера журналу зі «Стрільцем».

1 ... 107 108 109 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пісня Сюзанни. Темна вежа VI», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"