Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

Як синоніми нерідко вживаються поняття «активність» і «діяльність». Юристи започаткували таку позицію з філософської та соціологічної літератури, де активність вважається переважно проявом усякої діяльності соціального суб’єкта. Проте більш влучним є розуміння того, що активність характеризується як міра діяльності, тобто активною є не будь-яка юридична діяльність, а лише творча, ініціативна, посилена, що характеризує ступінь її інтенсивності та ефективності в суспільстві. Правова активність є виявом високого рівня професіоналізму, правосвідомості і правової культури суб’єктів. Такий підхід не тільки дозволяє відмежувати ці два самостійні поняття, а й створює певні передумови для подальшого вдосконалення юридичної діяльності, націлюючи суб’єктів на досягнення найвищої ефективності праці.

Існують декілька позицій щодо співвідношення юридичної діяльності та юридичної практики. Одні вчені ототожнюють ці два поняття, тим самим виключаючи із юридичної практики такий важливий її елемент, як юридичний досвід. Інші, навпаки, зводять юридичну практику до певних висновків, узагальнень, результатів юридичної діяльності, тобто до її об’єктивованого досвіду. При цьому не враховується те, що практичне перетворення суспільного життя відбувається не тільки за допомогою рішень і положень, які виражають підсумок юридичної діяльності, а й безпосередньо, при здійсненні дій та операцій. Домінуючим є погляд, згідно з яким юридична практика розглядається в нерозривній єдності діяльності та сформованого на її основі соціально- правового досвіду (соціально-правової пам’яті).

Важливим є питання щодо місця юридичної діяльності в правовій системі суспільства. Юридична діяльність є одним з головних систематизуючих чинників, які консолідують різні правові явища в єдине ціле, сприяє самоорганізації правової системи суспільства. В ній відбувається опосередкований обмін між видами юридичної діяльності, між юридичною діяльністю і правомірною поведінкою громадян. Цей обмін становить основний зміст усіх динамічних процесів, джерело розвитку, відновлення та функціонування правової системи суспільства.

§ 2. Структура юридичної діяльності

Найбільш повно уявити природу, основні елементи, зв’язки та конструктивну роль у суспільстві юридичної діяльності дозволяє її структура. Структура юридичної діяльності — це така її конструкція, її основні елементи та їх зв’язки, що забезпечують її цілісність, збереження її властивостей при впливі на неї різноманітних чинників суспільного життя. Елементами юридичної діяльності є суб’єкти і учасники, об’єкти, юридичні дії і операції, способи і засоби їх здійснення, мета і результати тощо.

Суб’єкт юридичної діяльності розглядається в двох аспектах: 1) в організаційно-структурному і 2) персонально-особистісному. В організаційно-структурному аспекті суб’єкт являє собою утворені та діючі у встановленому порядку компетентні органи, організації і установи з їх внутрішніми підрозділами (відділами, управліннями та ін.) і зв’язками. Особистісний підхід дозволяє показати, що якість юридичної діяльності будь-якого органу, організації, установи залежить від здібностей їх працівників, дає змогу глибше осмислити професійні, соціально-психологічні, моральні якості їх працівників та інших суб’єктів юридичної діяльності.

Наступним елементом структури є об’єкт юридичної діяльності. Оскільки її головна мета полягає в перетворенні, регулюванні, забезпеченні, закріпленні, охороні, відновленні відносин між людьми, то ці відносини й є її первинним, безпосереднім об’єктом. Але оскільки люди вступають у відносини між собою з метою задоволення своїх потреб (а кожна потреба є предметною і конкретною), то виділяється вторинний об’єкт юридичної діяльності. Ним можуть бути предмети, процеси і стани природного та соціального середовища, об’єктивної і суб’єктивної реальності, матеріальні і нематеріальні блага.

Динамічну сторону юридичної діяльності утворюють юридичні дії та операції. Юридичні дії являють собою виражені ззовні, соціально- перетворюючі, такі, що спричиняють певні юридичні наслідки, акти суб’єктів. Сукупність взаємозалежних дій, об’єднаних загальною метою і спрямованих на вирішення більш-менш відокремленого завдання, становить юридичну операцію.

Предмети (явища, процеси), за допомогою яких забезпечується досягнення мети, необхідного результату юридичної діяльності, становлять її засоби. Виділяються спеціально-юридичні і технічні, матеріальні і інтелектуальні, прості і складні, нормативні та інші засоби. У своїй сукупності вони становлять найважливіший компонент право- творчої, правозастосовної, інтерпретаційної, контрольної та інших юридичних технік. Засоби використовуються для дослідження суспільних відносин, конкретних соціальних ситуацій, прийняття та оформлення рішень, аналізу правових актів, вивчення матеріалів юридичної практики. Ті ж самі засоби можуть використовуватися в різні способи. Сукупність однотипних способів і засобів становить метод юридичної діяльності. Система відповідних способів, засобів і методів, спрямованих на досягнення найближчих цілей, являє собою юридичну тактику, а спрямованих на досягнення головних, фундаментальних цілей — юридичну стратегію.

Починаючи з ідеального (формального) передбачення результату, юридична діяльність закінчується одержанням фактичного результату. Залежно від ступеня їх збігу вирішується питання про те, чи досяг суб’єкт поставленої мети, наскільки ефективні були його дії, використані способи та засоби. Результат юридичної діяльності виражається в прийнятому суб’єктом рішенні або здійсненій ним юридично значущій дії, що закріплюються у відповідному правовому акті-документі (правотворчому, правозастосовному, інтерпретаційному тощо), видання якого входить до компетенції відповідного суб’єкта.

Акти-документи знаходять своє зовнішнє втілення в певній юридичній формі. Вона залежить від виду акта-документа (наприклад, закон, постанова, розпорядження, рішення, наказ, ухвала, протест, подання, декрет, указ та ін.) і виражається у вимогах щодо обов’язкових реквізитів, послідовності їх розміщення, часу складання документа, правових наслідків його прийняття, а також умов юридичної недійсності, підстав щодо його скасування та зміни. Вид, зміст та юридична сила актів- документів обумовлюються компетенцією суб’єкта їх видання.

Важливе значення для дослідження юридичної діяльності на теоретичному і практичному рівнях мають поняття, які характеризують її основні параметри: обсяг, інтенсивність, ефективність, економічність, законність, соціальну цінність юридичної діяльності. Так, за допомогою поняття «обсяг юридичної діяльності» визначається завантаженість суб’єктів (окремих посадових осіб, організацій, системи органів) роботою, яка пов’язана з кількістю розглянутих справ, їх складністю та іншими обставинами. Поняття «інтенсивність діяльності» дозволяє встановити виконання певним суб’єктом за допомогою певних способів і засобів за конкретні проміжки часу певного обсягу роботи. Поняття «ефективність юридичної діяльності» дає можливість з’ясувати співвідношення між фактично одержаним результатом і тими соціально- правовими цілями, які ставилися в процесі її здійснення. Поняття «економічність» сприяє виявленню матеріальних, трудових, духовних та інших фактичних витрат, необхідних для одержання відповідних результатів діяльності. Поняття «рівень законності» відображає стан законності і правопорядку в конкретній сфері суспільного життя, характеризує питому вагу правомірних дій у всій масі юридично значущих дій. Поняття «цінність юридичної діяльності» розкриває її значущість, корисність як засобу задоволення суспільних і особистих інтересів та потреб.

§ 3. Правові форми діяльності органів держави

Одним із головних суб’єктів юридичної діяльності є державний орган. Через те, що юридична діяльність здійснюється уповноваженими суб’єктами державної влади, вона спрямована на виконання функцій держави. Отже, державно-владний