Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

е) визначення заходів відповідальності (покарань і стягнень) не повинно переслідувати мету принижування людської гідності, тобто державно-примусові заходи мають ґрунтуватися на принципі гуманізму, який виключає можливість вибору жорстких, негуманних заходів впливу на винну особу;

ж) можливість застосування до винної особи лише одного покарання за вчинення нею одного правопорушення. Отже, недопустимо поєднувати дві і більше відповідальностей за одне окреме правопорушення. Це заборонено. Іноді дане правило в науці розглядають як окремий принцип — недопустимості подвійної відповідальності за одне правопорушення, слушно посилаючись на ст. 61 Конституції Україні.

Відповідальність здійснюється на основі принципу законності. Згідно з ним як правопорушення розглядаються лише ті діяння, які на даний час прямо передбачені чинним законодавством (юридична підстава). Відповідно до ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом правопорушеннями.

Притягнення суб’єкта до юридичної відповідальності можливе тільки за:

- реально вчинене діяння, (дію або бездіяльність), а не за намір його вчинити;

- діяння, вчинене винною деліктоздатної особою.

Застосування заходів відповідальності допускається виключно в межах санкцій охоронних норм права.

Притягувати до відповідальності мають право тільки уповноважені суб’єкти, які повинні додержуватися вимог матеріальних охоронних і процесуальних норм, детально зафіксованих у законах.

Принцип невідворотності відповідальності означає, що правопорушення повинно неминуче за будь-яких умов тягти за собою відповідальність правопорушника. Якщо правопорушення вчинене, а відповідальність не настала, то це спричиняє шкоду авторитету закону, влади, а відтак, і свідомості суспільства, провокуючи в ньому почуття впевненості у можливість за власним бажанням і попри суспільним цінностям порушувати закон. Тому головний зміст принципу невідворотності відповідальності полягає в тому, що без законних підстав ніхто не може бути звільнений від відповідальності ні за яких умов.

Принцип доцільності втілюється як принцип відповідності заходів покарання, державно-правового впливу цілям юридичної відповідальності. Такі заходи мають відповідати тяжкості вчиненого правопорушення з урахуванням вимоги індивідуалізації відповідальності (коли вибір державно-примусового заходу покарання обґрунтовується і пов’язується із специфікою властивостей особи правопорушника, ступенем суспільної небезпечності його вчинку, колом обставин вчиненого правопорушення.

Принцип доцільності гарантується правом правоохоронних, судових органів обирати і застосовувати найбільш доцільний захід впливу (санкцію) до винної особи, забезпечити індивідуалізацію примусових заходів. Саме для цього законом передбачено різні види санкцій (альтернативних, відносно-визначених), які дозволяють ураховувати конкретні умови вчинку і індивідуальність винної особи. А це дає можливість досягти цілей відповідальності (виховання, корекція поведінки особи та ін.) саме тому, що вона покладена на конкретного правопорушника, який відповідає особисто, а примусові заходи до нього є максимально індивідуалізованими.

Принцип доцільності також передбачає обов’язок державних органів вирішувати питання про можливість пом’якшення мір відповідальності або відмову від їх застосування, якщо можливо досягти мети юридичної відповідальності без застосування державно- примусових заходів. Отже, головне полягає не в тому, яку саме буде обрано міру відповідальності, а в питанні про те, чи забезпечить застосування такої міри до конкретної особи досягнення суспільно значущих цілей юридичної відповідальності.

Контрольні запитання

1. Назвіть ознаки юридичної відповідальності.

2. Поясніть зміст поняття «підстави юридичної відповідальності».

3. Які підстави виключають настання юридичної відповідальності?

4. Проаналізуйте головні цілі та функції юридичної відповідальності.

5. Як співвідносяться поняття «юридична відповідальність» та «державний примус»?

Розділ 23 Юридична діяльність

§ 1. Поняття та ознаки юридичної діяльності

Юридична діяльність — це система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів. Вона являє собою різновид соціальної діяльності. Їй притаманні основні риси, характерні для будь-якої соціальної діяльності: предметність, доцільність, упорядкованість, вибірковість, системність, планомірність, самоорганізованість тощо. Підпадаючи під сферу правового регулювання, соціальна діяльність одержує юридичні властивості, які дозволяють розглядати її як самостійний вид діяльності.

Юридичній діяльності притаманні певні ознаки.

1. Юридична діяльність виражається в діях та операціях, які набувають юридичної значущості завдяки їх реалізації за посередництвом правових засобів. Вони створюють саме систему, що зумовлюється цілеспрямованістю юридичної діяльності.

2. Юридична діяльність опосередкована правом. Правові приписи встановлюють компетенцію суб’єктів та правовий статус учасників діяльності, межі здійснення їх повноважень, перелік використовуваних засобів і прийомів, шляхи досягнення поставлених цілей, способи закріплення і оформлення одержаних результатів.

3. Юридичні питання вирішуються для задоволення публічних і приватних потреб та інтересів, тобто на користь зацікавлених суб’єктів — учасників правовідносин. Так, винесення судом рішення має відповідати інтересам позивача чи відповідача, а прийняття закону — інтересам народу і держави.

4. Оскільки юридична діяльність спричиняє різноманітні матеріальні, політичні, духовні, моральні, соціальні, побутові зміни шляхом здійснення нормативного регулювання, організації та реальної зміни правового статусу учасників суспільних відносин, умов їх дії тощо, то вона є соціально перетворюючою діяльністю.

5. Юридична діяльність є найважливішим засобом здійснення контролю, охорони різних соціальних благ, розв’язання суперечностей задля задоволення публічних та приватних інтересів і потреб, що й зумовлює її організуючу природу.

6. Інтелектуально-вольовий характер юридичної діяльності виражається в тому, що в процесі її здійснення відбуваються відображення, осмислення, пізнання та оцінка реальної дійсності, волевиявлення суб’єктів шляхом прийняття найрізноманітніших раціональних рішень.

7. Юридична діяльність являє собою ціннісно-орієнтовну діяльність. Оцінка законодавства, матеріалів юридичної практики, суспільних відносин, поведінки громадян, дій посадових осіб та інших обставин дозволяє суб’єктам правильно орієнтуватися в реальній дійсності, приймати обґрунтовані рішення.

З огляду на соціальний контекст юридична діяльність характеризується сукупністю суспільних зв’язків і відносин, головне місце серед яких посідають правовідносини. Завдяки своїй нормативній заданості, гарантованості, персоніфікованості правові відносини в кожному конкретному випадку визначають спрямованість юридичних дій та операцій, склад їх учасників, їх права і обов’язки та інші змістовні аспекти. Співвідношення юридичної діяльності і правовідносин є таким, що останні виступають і як передумова, і як форма, і як засіб, і як мета, і як результат діяльності уповноважених суб’єктів.

Досить часто юридична діяльність розглядається як різновид правової поведінки посадових осіб. Обмеженість цього підходу полягає в тому, що увага акцентується лише на особистісному аспекті компетентного органу. Проте системний підхід вимагає розглядати відповідний орган як складне утворення, цілісну частину державного організму, що посідає певне місце в ієрархії органів, має підрозділи, окремі ланки тощо. Крім того, за такого розуміння юридичної діяльності звужується її суб’єктний склад, оскільки суб’єкти і учасники юридичної діяльності не завжди наділені державно-владними повноваженнями.

Якщо співвідносити юридичну діяльність із правовою поведінкою громадян, то тут розбіжності ще більш істотні. Правова поведінка громадян має не завжди усвідомлений і умисний характер, проте юридична діяльність завжди є свідомо спрямованою. Ця цілеспрямованість обумовлюється тим, що перед суб’єктом юридичної діяльності в нормативно-правовому порядку встановлюються конкретні цілі, компетенція,