Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Вона мені не потрібна. Я гратиму шотландським. Сегура обернув дошку і сів.
— Чому б вам не скинути ремінь? Так буде зручніше.
Сегура поклав ремінь з кобурою біля ніг.
— Битимуся з вами без зброї,— пожартував він.
— Ваш пістолет заряджений?
— Звичайно. Адже мої вороги не чекатимуть, поки я його заряджу.
— Ви знайшли вбивцю Гассельбахера?
— Ще ні. Він не належить до кримінального світу.
— А Картер?
— Після того, що ви мені сказали, я, звичайно, перевірив його. Коли сталося вбивство, він був у доктора Брауна. А хіба ж можна не вірити президентові Європейського комерційного товариства?
— Отже, доктор Браун теж у вашому списку?
— Аякже. Ну, почнемо.
Кожний гравець знає, що шашкову дошку перетинає велика діагональ — уявна лінія оборони. Хто перший переступить цю лінію, той забезпечує собі ініціативу. Звідси й починається атака на супротивника. З образливою недбалістю Сегура обрав дебют «виклик» і впевнено посунув пляшечку віскі до центра дошки. Він не обдумував ходів і майже не дивився на дошку. Зате Уормолд довго вагався й міркував.
— А де ж Міллі? — спитав Сегура.
— Кудись пішла.
— А ваша чарівна секретарка?
— Вони пішли разом.
— От ви і вскочили,— мовив Сегура і, прорвавши Уормолдову оборону, зняв з дошки «Старого кравця».— Ну що ж, вип’ємо першу.— І вихилив пляшечку.
Уормолд пішов у відчайдушну контратаку й одразу ж втратив і «Старого лісника». Сегурине чоло вкрилося росинками поту; випивши пляшечку, він сказав:
— Ви надто ризикуєте, містере Уормолд. Слід було брати оцю. — Він ткнув пальцем у дошку.
— Ви можете взяти її за фук,— відповів Уормолд.
Сегура вперше завагався. Потім сказав:
— Ні. Краще ви беріть.
Віскі було незнайоме — якийсь «Кернгорм»; Уормолд обпік собі язика.
Деякий час вони грали дуже обережно, намагаючись не брати шашок.
— А Картер і досі в «Севіл-Білтморі»? — спитав Уормолд.
— Еге ж.
— Ви стежите за ним?
— Ні. А навіщо?
Уормолд тримався ближче до краю дошки, уникаючи зіткнення з фронтом супротивника, та це йому не вдавалося. Зробивши неправильний хід, він дав Сегурі змогу посунути свою шашку вперед і провести її в дамки.
— Прогавили,— сказав Сегура.
— Я ще можу зробити розмін.
— Але ж у мене дамка.
Сегура випив «Чотири троянди», а Уормолд зняв з протилежного кінця дошки пляшечку «Гейга».
— Який сьогодні душний вечір,— зауважив Сегура.
Він увінчав свою дамку паперовою короною. Уормолд сказав:
— Якщо я візьму її, то питиму дві пляшечки. У мене в буфеті лишилося про запас.
— Ви все передбачили.— В тоні Сегури Уормолдові почулося роздратування.
Він грав тепер надто обережно. Все важче було змусити його взяти пішака, і Уормолд збагнув нарешті хибність своєї тактики. Добрий гравець може перемогти, й не беручи шашок супротивника. Знявши ще одну Сегурину шашку, Уормолд попав у безвихідь. Далі ходити було нікуди.
Сегура втер з чола піт і сказав:
— От бачите, ви не можете виграти.
— Ви повинні дати мені право на реванш.
— Пшеничне надто міцне. Вісімдесят п’ять градусів.
— Давайте поміняємось.
Тепер Уормолд грав чорними — шотландським віскі. Випиті пляшечки — три пшеничного і три шотландського — він замінив на повні. Бажаючи затягнути гру, обрав «чотирнадцятий стародавній» дебют, бо знав, що єдина його надія — це змусити супротивника забути про обережність. Він знову підставив Сегурі шашку, але той не прийняв жертви. Здавалося, зрозумів, що справжній його супротивник — не Уормолд, а власна голова. Навіть оддав пішака без користі для себе, і Уормолдові довелося випити пляшечку «Гайрема Уокера». Уормолд усвідомлював, що його голова теж у небезпеці: суміш шотландського з пшеничним добре давалася взнаки.
— Дайте сигарету,— сказав він.
Сегура нахилився до нього з запальничкою, і Уормолд помітив, як тремтять йому руки. Запальничка не хотіла загорятися. Сегура грубо вилаявся. «Ще двійко пляшечок — і він готовий»,— подумав Уормолд.
Супротивник чинив запеклий опір; примусити його взяти шашку ставало дедалі важче. І, всупереч своєму бажанню, Уормолд явно почав вигравати. Випивши пляшечку «Гарпера», він пройшов у дамки й удавано зрадів:
— Кепські ваші справи, Сегуро. Краще здавайтеся.
Сегура похмуро глипнув на дошку. Очевидно, в ньому боролися два прагнення: будь-що перемогти і разом з тим лишитися тверезим; та лють іще дужче, ніж віскі, запаморочила йому голову.
— Це свинство, а не гра! — пробурчав він.
Тепер, коли у супротивника з’явилася всюдисуща дамка, годі було сподіватися на безкровну перемогу. Змушений віддати «Кентуккійську таверну», Сегура скипів:
— Хай їм чорт, цим клятим пляшкам,— усі різні! Гранчасте скло! Чи бачив хто коли-небудь такі от шашки?
Уормолдові теж голова йшла обертом від випитого віскі, але час перемоги — або поразки — настав.
Сегура сказав:
— Ви пішли моєю шашкою.
— Ні, це «Червона етикетка» — моя.
— Як же в чорта їх розрізнити?! Пляшки та й пляшки!..
— Ви сердитесь, бо програєте.
— Я ніколи не програю.
Тут Уормолд удав, що не помітив, і посунув свою дамку під удар. Спочатку він думав, що Сегура не побачив цього, а потім зрозумів, що той навмисне ухиляється од виграшу, боячись пити. Однак Сегурі дуже кортіло взяти цю дамку; адже тоді супротивникові — кінець. Його власний пішак пройде в дамки, і це призведе до остаточного розгрому супротивника. І все-таки Сегура вагався. Градуси віскі і вечірня духота зовсім розморили його: з обличчя струмів піт, в очах двоїлося.
— Що це ви робите? — спитав він.
— Де?
— Ви ж втратите дамку й програєте.
— Ет, чорт. Я й не помітив. Певне, вже п’яний.
— Це ви п’яний?
— Так, трішки.
— Я теж сп’янів. І ви це знаєте. Ви навмисне споюєте мене. А навіщо?
— Не меліть дурниць, Сегуро. Чого б то мені вас споювати? Облишмо цю гру, і хай буде нічия.
— А дзуськи! Не бажаю. Я знаю, навіщо ви мене споюєте. Ви хочете показати мені список... тобто... ви хочете, щоб я показав вам список...
— Який список?
— Усі ви в моїх руках. Де Міллі?
— Я ж вам казав — немає.
— Сьогодні я піду до начальника поліції. Кільце замикається.
— Навколо Картера?
— Хто такий Картер? — Він посварився на Уормолда пальцем.— Навколо вас... Хоча я знаю, що ви не шпигун. Ви
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий американець. Наш резидент у Гавані», після закриття браузера.