Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Насправді ж вона бачила в Маршалі саму себе. Скажімо, його гнів — незгасний вогонь, зацикленість, одержимість ідеєю помсти — усе це нагадало їй про розмову з Нормою та Гізер після того, як її покинув Джастін. Невже вона справді замислювалася над ідеєю найняти того, хто завдав би йому шкоди, побивши залізними ланцюгами? Невже це вона знищила файли в його комп’ютері, пошматувала одяг, розбила дорогі спогади з дитинства? Тепер це все видавалося нереальним, немовби трапилося тисячу років тому. Джастінове обличчя поступово зникало з її пам’яті.
Як же їй вдалося так змінитися? Можливо, це трапилося завдяки зустрічі з Джессом? Чи допомогло те, що вона нарешті вирвалася із задушливого шлюбу? А тоді вона згадала про Ернеста… Невже, попри все, він, мов справжній контрабандист, приносив на сеанси часточки реальної терапії?
Керол намагалася переконати Маршала в тому, що лютувати безглуздо, зауважувала самодеструктивний характер цього відчуття. Та все було марно. Подеколи їй хотілося передати йому часточку спокою, що його нещодавно вдалося віднайти. А подеколи їй уривався терпець — Керол хотіла добряче труснути Маршала, аби той отямився. «Облиш це! — хотіла крикнути вона. — Невже ти не бачиш, до чого призводить твоя ідіотська лють і пиха? Ти втратив усе: спокій, сон, роботу, шлюб, друзів! Отямся!» Та, звісно, це не допомогло б. Вона чудово пам’ятала, як сильно жадала помсти ще кілька тижнів тому, тож могла зрозуміти, чому Маршал лютує. Та водночас Керол і гадки не мала, як йому допомогти.
Деякі проблеми, зазначені в переліку, були для неї чужими — скажімо, одержимість фінансовими питаннями та статусом. Подібні моменти ніколи її не турбували. Попри це, вона чудово розуміла їхню важливість, адже саме через свою жадібність та амбіції Маршал і потрапив у таку халепу.
А його дружина? Керол терпляче чекала, доки Маршалові спаде на думку заговорити про неї. Однак він мовчав, хіба що зауважив, що Ширлі поїхала медитувати до Тассаяри й повернеться за три тижні. Водночас від відмовлявся відповідати на будь-які запитання щодо їхнього шлюбу, зауважуючи, що їм бракує спільних інтересів, а тому кожен крокує власним шляхом.
Керол часто згадувала Маршала, коли бігала, працювала зі справами інших клієнтів чи навіть лежала в ліжку, готуючись до сну. Так багато запитань — і так мало відповідей! Маршал відчував її занепокоєння та запевняв, що йому досить того, що вона допомагає йому сформулювати та обговорити основні проблеми, — мовляв, це допомагає полегшити його біль. Та Керол розуміла, що цього не досить. Вона потребувала допомоги, їй був потрібен консультант. Але хто? І одного дня їй сяйнула чудова думка: вона зрозуміла, до кого варто звернутися.
Розділ 27
Очікуючи на свій сеанс у приймальні, Керол вирішила, що присвятить свій час пошуку порад, за допомогою яких вона зможе зарадити Маршалу. Вона підготувала перелік моментів, із якими не могла впоратися самотужки, і міркувала над тим, як презентувати їх Ернестові. Звісно, їй слід поводитися дуже обережно: зі слів Маршала вона зрозуміла, що вони з Ернестом добре знають один одного, тож треба було докласти чимало зусиль, аби приховати правду про свого нового клієнта. Утім, Керол це не лякало — au contraire,[30] у бурхливих хвилях підступних інтриг вона почувалася як риба у воді.
Однак Ернест мав інші плани. Щойно Керол увійшла, він одразу заговорив:
— Знаєте, Каролін, після останнього сеансу я відчув певну незавершеність, немовби ми з вами зупинилися посередині чогось дуже важливого.
— Це ви про що?
— Скидалося на те, що ми були готові проаналізувати наші стосунки детальніше й вас це страшенно схвилювало. Насамкінець ви просто вибігли з мого кабінету! Ви можете розповісти, що відчували дорогою додому?
Подібно до більшості психотерапевтів, на початку сеансу Ернест зазвичай терпляче чекав, поки пацієнт почне говорити. Якщо ж він порушував цю традицію та починав говорити першим, це означало, що Ернест мав на меті проаналізувати проблему, яка зринула на попередньому сеансі. Він дотримувався поради Маршала: що частіше сеанси «зливаються», то ефективнішою є психотерапія.
— Схвилювало? Зовсім ні, — похитала головою Керол. — Це малоймовірно. Я мало що пригадую з попереднього сеансу. До того ж ми розпочинаємо новий сеанс, і я хочу поговорити на іншу тему. Мені потрібна порада щодо одного з моїх клієнтів.
— Уже за мить, Каролін, але дозвольте мені приділити трохи часу цій темі. Є кілька моментів, що видаються напрочуд важливими, і я хотів би на них зупинитися.
«Врешті-решт, чия це психотерапія?» — подумки пробурмотіла Керол. Але привітно кивнула, заохочуючи його висловитися.
— Каролін, ви пригадуєте, як під час першої зустрічі я сказав, що відвертість — ключовий момент психотерапії? Я пообіцяв бути чесним із вами. Та мушу визнати, що не завжди дотримувався цього принципу. Час усе пояснити, і я хочу почати з моїх відчуттів щодо еротизму… а його в наших стосунках було чимало, і мене це завжди хвилювало.
— Це ви про що? — схвильовано мовила Керол. Голос Ернеста підказував, що це буде незвичайний сеанс.
— Гм, погляньте, як розвивалися наші стосунки. Починаючи з першого сеансу, ви повсякчас говорили про те, що відчуваєте сексуальний потяг до мене. Я перетворився на героя ваших сексуальних фантазій. Ви знову і знову благали мене замінити Ральфа, перетворившись на психотерапевта-коханця. А ще були прощальні обійми, спроби мене поцілувати, «час на кушетці», коли ви намагалися сісти якнайближче до мене…
— Авжеж, авжеж, я розумію. Але ви сказали, що це вас «завжди хвилювало».
— Саме так, до того ж із багатьох причин. По-перше, йдеться про сексуальне збудження.
— Вас хвилювало те, що я збуджувалася?
— Не ви, а я. Каролін, ви поводилися дуже виклично, а оскільки наша гра має назву «Чесність», особливо сьогодні, я скажу відверто: мене хвилювало те, що ви мене збуджували. Я вже зауважував, що ви дуже приваблива жінка й мені як чоловікові було непросто встояти перед вашими чарами. Ви проникли і в мої фантазії. Я починаю мріяти про нашу зустріч задовго до сеансу та навіть вибираю особливий одяг. Отже, настав час зізнань. Тепер я усвідомлюю, що подібна психотерапія просто неможлива… Розумієте, замість допомогти вам упоратися з цими… як би то їх назвати… потужними й водночас нереальними почуттями до мене, я почав вам підігравати й усіляко заохочувати таку поведінку. Мені подобалося обіймати вас, торкатися вашого волосся, сидіти поряд на кушетці. І я певен, що ви теж це помітили. Каролін, не варто заперечно хитати головою — я усвідомлюю, що роздмухував вогнище ваших почуттів. Я повсякчас торочив: «Ні, ні, ні» і водночас стиха промовляв: «Так, так, так». І це аж ніяк не йшло вам на користь, Каролін.
— Ернесте, я не чула ваших «так».
— Можливо, ви просто цього не усвідомлювали. Та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді», після закриття браузера.