Читати книгу - "Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді"

Керол страшенно втомилася від його вимог. Як адвокат вона невдовзі вичерпала всі можливі засоби й не могла нічого йому запропонувати, але водночас не знала, як зарадити його лиху. Зрештою вона вирішила дотримуватися лінії «доброї самаритянки» й порадила йому звернутися до психотерапевта. Однак Маршал на це не пристав.

— Я не можу звернутися до спеціаліста з тієї самої причини: розголос цієї справи для мене небажаний. У мене забагато ворогів.

— Гадаєте, психотерапевт не дотримуватиметься конфіденційності?

— Ні, адже йдеться не тільки про конфіденційність, але й про далекоглядність, — мовив Маршал. — Ви маєте зрозуміти, що психотерапевт, який би міг мені допомогти, має бути висококваліфікованим психоаналітиком.

— Себто, — втрутилася Керол, — жоден інший психотерапевт не зможе цьому зарадити?

— Місіс… Я перепрошую, та чи не могли б ми звертатися одне до одного на ім’я? «Місіс Астрід» і «лікарю Стрейдер» — ці звертання такі холодні й формальні… зважаючи на те, що наше спілкування має особистий характер.

Керол ствердно кивнула, згадавши, що з цього приводу зауважував Джесс: йому не подобалося, що його колишній психотерапевт спілкувався виключно формально. Коли він запропонував Маршалу називати одне одного на ім’я, той несхвально пирхнув і звелів називати його лікарем…

— Керол… авжеж, це значно краще… скажіть відверто: ви можете уявити, щоб я звернувся по допомогу до якогось дивака? Скажімо, якогось спеціаліста з «минулих життів» чи того, хто малюватиме на офісній дошці діаграму «батько — дитина — дорослий»? Або ж якогось «зеленого» спеціаліста з когнітивної терапії — дурника, який намагатиметься змінити моє мислення?

— Гаразд, припустімо, що вам може допомогти виключно висококваліфікований психотерапевт. Та повернімося до головного: чому це настільки проблематично?

— Я знаю всіх представників нашої галузі й гадаю, що жоден із них не здатен дотримуватися нейтральної позиції, коли йтиметься про мою проблему. Я надто успішний і амбітний. Усі чудово знають, що я претендую на посаду очільника Інституту психоаналізу «Золоті ворота», як знають і те, що мене не спинити, бо я прагнутиму вийти на національний рівень.

— Тож ідеться насамперед про заздрощі та супер­ництво?

— Звісно. Хіба за таких умов якийсь психоаналітик зможе залишатися терапевтично нейтральним? До кого я не звернувся б, він одразу зловтішатиметься з моєї особистої трагедії. Можливо, на місці такого психотерапевта я вчинив би так само. Усім подобається спостерігати, як падають непереможні. До того ж невдовзі почнуться плітки й уже за місяць усі дізнаються, що я відвідую психотерапевта.

— Це ж чому?

— Такі речі неможливо приховати. Офіси психотерапев­тів розташовані в тих самих районах, і хтось може помітити мене у приймальні.

— Ну то й що? Хіба подібне лікування є ганебним? Я часто чула, як люди висловлюють своє захоплення з приводу того, що психотерапевт продовжує над собою працювати…

— Зважаючи на мій вік і статус, більшість колег спри­йматимуть цей факт як прояв слабкості, і це негативно вплине на мої подальші плани. І не забувайте, що я ніколи не схвалював порушення норм професійної поведінки й навіть ініціював запровадження дисциплінарного стягнення та виключення з лав інституту мого власного аналітика, Сета Панде. Щоправда, маю зазначити, що він на те заслуговував. Ви читали статті на цю тему?

— Відкликання пацієнтів? Так, звісно! — мовила Керол. — Подібна сенсаційна новина не могла лишитися поза увагою. То це були ви?

— Я відіграв у цьому провідну роль. Можливо, в цій грі я був головним гравцем. Звісно, це має лишитися між нами, але саме я врятував наш інститут. Це довга історія — й до того ж суворо конфіденційна. Я не можу розповісти про все детально, але скажу про головне: чи зможу я й надалі висловлювати свою думку щодо зловживання службовим становищем, якщо серед слухачів будуть ті, хто знає, що я прийняв «Rolex» від пацієнта? Я муситиму мовчати — і можна назавжди забути про політичні амбіції.

Керол розуміла, що аргументові Маршала бракувало логічності, однак не знала, як можна переконати його в протилежному. Можливо, його недовіра до психотерапевтів скидалася на те, що відчувала вона сама? Керол спробувала зайти з іншого боку:

— Маршале, повернімося до вашого твердження про те, що вам може допомогти виключно висококваліфікований психоаналітик. А як щодо нас із вами? Погляньте на мене — хіба ж я скидаюся на професіонала цієї галузі? Чому ж ви гадаєте, що я вам допомагаю?

— Я не знаю, в який саме спосіб ви мені допомагаєте, але це факт. Зараз мені бракує сил, аби аналізувати, як вам це вдається. Можливо, досить вже того, що ви сидите тут зі мною, ось і все. А я тим часом роблю те, що маю робити.

— Стривайте, — похитала головою Керол, — мені це не подобається. Це непрофесійний і навіть неетичний підхід до справи. Ви витрачаєте гроші на зустрічі з тим, хто не володіє спеціальними знаннями в необхідній галузі. І то чималі гроші, адже мої послуги коштують дорожче, аніж послуги психотерапевта.

— Зовсім ні, я вже про це думав. До чого тут неетичність? Ваш клієнт потребує вашої допомоги, бо вважає її ефективною. Я готовий підтвердити це на офіційному рівні. Про те, дорого це чи ні, і говорити не варто, якщо врахувати податки. Мій рівень прибутків передбачає, що незначні медичні витрати не відшкодовуються, а от юридичні — так. Керол, витрати на ваші послуги відшкодовуються на сто відсотків! Це значно дешевше, аніж звертатися до психотерапевта, однак я залишаюся з вами не з цієї причини! Ви єдина людина, яка здатна мені допомогти!

У такий спосіб Маршал переконав Керол не відмовлятися від їхньої співпраці. Їй не треба було докладати особливих зусиль, аби зрозуміти його проблеми, — поступово він змалював їх усі. Подібно до більшості талановитих адвокатів, Керол пишалася своїм умінням вести записи, і невдовзі її нотатки перетворилися на докладний перелік важливих запитань. Чому Маршал не бажає звернутися по допомогу до когось іншого? Чому в нього так багато ворогів? З якої причини він настільки нетерпимий до інших психотерапевтів і чому їх засуджує? Цей чоловік критикує все і всіх, не оминаючи ані своєї дружини, ані Бета Томаса, ані Еміля, ані Сета Панде, ані колег чи студентів.

Керол не втрималася й запитала його про Ернеста Леша, зауваживши, буцімто один із її друзів має намір до нього звернутися, тож вона вирішила почути думку Маршала з цього приводу.

— Гм… знаєте, Керол, це має залишитися між нами… але я б не радив до нього звертатися. Ернест — розумний і кмітливий чоловік, який має ґрунтовний досвід досліджень у галузі психофармакології. У цьому він справжній експерт — жодних сумнівів. Та коли йдеться про психотерапію… гм… я сказав би, що він і досі вчиться… і остаточно не визначився. Його головна проблема полягає в тому, що він не отримав повноцінної підготовки як психоаналітик, за винятком моєї супервізії, яка теж тривала недовго. До того ж, я гадаю, він ще не досить зрілий, аби пройти правильну підготовку: Ернестові бракує дисциплінованості й поштивості, йому притаманне своєрідне «іконоборство». А найгірше те, що він пишається своїм бунтарством і намагається виправдати його, називаючи себе «новатором» чи «експериментатором».

«Недисциплінований! Непоштивий! Іконоборець!» — Керол зрозуміла, що в її очах акції Ернеста піднялися на кілька пунктів.

Наступним у її переліку після