Читати книгу - "Olya_#1"

— Нічого, — приглушено буркнув хлопчина. — У всякому разі, я не бачу, що б могло його викликати. Нудота чи млявість, очевидно, викликані розсинхроном… хоча я поки і не можу пояснити таку його розповсюдженість та постійні рецидиви. Але «гул» абсолютно ні з чим не пов'язаний, розсинхрон ніяк не міг його викликати, а більш серйозних неполадок ми не спостерігаємо.

— Сторонній вплив? — видихнувши, промовила Оля.

— Ні! — трохи голосніше озвався хлопчина. — У всякому разі, я його не виявляю… Проте це не все, — мовив він після короткої мовчанки.

— Що ще?

— Кілька годин тому я зафіксував слухову галюцинацію, після цього й звернувся до вас… тобто до криптографа патрульного судна, котре ми очікували.

— Якого роду був «глюк»?

— Нічого суттєвого… — хлопчина прицмокнув. — В принципі, його міг викликати розсинхрон, хоча і інтенсивніший за той, що ми спостерігаємо.

— Послухайте, містере Янсон… — Оля поморщила чоло. — Так важко щось сказати. Пришліть-но мені дані ваших спостережень — я їх проаналізую і одразу зв’яжусь із вами, добре?

— Ясна річ!

— Дякую, я маякну в Окі — у нас тут певні проблеми із зв’язком…

Дані, що прислав Олин колега з круїзного лайнера, і справді мали якесь не зовсім зрозуміле «друге дно». На перший погляд — дрібні неполадки. З однією точно такою ж Оля зіткнулась просто сьогодні, після виходу з анабіозу… І це не могло бути пов’язано — сержант Елізабет Уотс знаходилась в цей час у гіпер-струні довжиною в півгалактики і ніяк не могла нічого «підхопити» з борту «Independence». З іншого боку, розповсюдженість та постійні рецидиви…

Власне, щодо останнього, то Оля була схильна думати, що Янсон, просто кажучи, «перепильнував». Він прислав їй дані по шістнадцяти випадках, із них дев’ять поки що не мали рецидиву, ще чотири мали по одному за останні кілька днів, і лише решта три — найдавніші — мали вже по кілька рецидивів…

Розповсюдженість пояснювалась просто — вона була В МЕЖАХ НОРМИ. У підпорядкуванні служби інформаційної безпеки лайнера тринадцять мільйонів п’ятсот дев’яносто сім тисяч і сто дев’яносто п’ять чоловік. А шістнадцять випадків розсинхрону за двадцять три доби на таку кількість людей — це… Це, чорт забирай, ШТАТНА ситуація. Ну добре, нехай ми відкинемо силові підрозділи Paradise Inside та приватні армії багатіїв (у них зазвичай є свої криптографи)… Можна навіть не брати до рахунку всю багатомільйонну обслугу — більшість із них злидота, добре як оснащена «урізаним» інтерфейсом Skytek чи якоюсь власною куцою розробкою Paradise Inside. Такі обслуговуються автоматичною мережею або службовими дронами… Можна ще відкинути екіпаж корабля — їх зазвичай моніторять власні служби, співробітники Skytek здійснюють лише загальний нагляд. Це ще кілька тисяч чоловік…

Але скільки ти не відкидай — все одно залишиться з десяток, ну хай навіть п’ять мільйонів чоловік, котрих обслуговують підлеглі Янсона. І всього з десяток випадків на отакенну ватагу!.. Янсон стовідсотково перебільшує.

Чим же пояснити рецидиви? Рецидиви можна пояснити всім чим завгодно. З тих семи чоловік, що мали повторні рецидиви, п’ятеро — «божки». А це значить що? Значить, що вони активно юзають сторонній софт — тут до ворожки не ходи. Якщо нещасний сержант-десантник на бойовому зорельоті СБ ООН примудрився створити собі проблеми вживанням сторонньої, ще й збіса сирої софтини, то вже ж скоробагатьки, що держать при собі підрозділи власних дрімерів, будуть закидатися таким добром з ранку до ночі. До чого це зазвичай призводить? Правильно — до розсинхронів. Це у кращому випадку.

Янсон би їй на це сказав, що він палив сторонній софт і нещадно вичищав від нього інтерфейси та мережу — це ж його робота. Але Янсон може говорити, що йому заманеться, — Оля добре знала, навіть із власного досвіду, що він ходив перед «божками» навшпиньки і боявся їм слово сказати. Після тої історії з Мар’ям Оля чітко собі зрозуміла, що навіть штатний криптограф Skytek зможе поставити божка на місце хіба ціною неймовірних зусиль цілої купи людей. ОДНОГО божка. А якщо ти сидиш із купкою соратників на супер-пупер галактичному лайнері в оточенні отаких божків, їхніх служб безпеки, обслуги, «фіолетових бабок» (котрі керуються такими самими божками), то… То краще стули-но пельку і сиди собі мовчки.

І Янсон сидів — Оля була у цьому впевнена. Чого ж він тепер галасує, га? Розсинхрон пояснений, рецидиви пояснені — що в нас залишається? «Гул».

«Гул» — це параметричні глюки, коти називають їх «kumar» або «pontorez», викликається чим завгодно, але в основному — поступовим перезавантаженням системи. Оля сама мільйон разів на собі відчувала цей тягучий неприємний жашок, що з часом переростав у паніку, зазвичай він був незмінним супутником котячих силових акцій на кшталт атак захищених мереж (коли доводилось перевантажувати себе саморобним софтом) і слугував своєрідним індикатором залишку твоїх обчислювальних потужностей…

Але з «хазяйськими» інтерфейсами такого не могло бути в принципі.

Гул, гул…

Оля скочила з ліжка.

Системи в нормі — що не так? Найпростіше пояснення було таким — щось жере системні ресурси. Але ресурси НА МІСЦІ! ЦНС будь-кого з цих пацієнтів могла в фоновому режимі обслуговувати весь чортів лайнер, якщо її грамотно оверклокнути… То де ж витік?

В цьому і полягало «друге дно» — в оцьому «гулі».

Оля пройшлась по каюті і розім’яла плечі…

Якщо вони просто полякалися ситуації? І сидять тепер, трусяться?.. Дурниці — інтерфейси би все відрегулювали… Та й хто полякався? Оці «боженята»? Та тю!..

Гул, гул…

Ідей не було, не приходили… Але з «гулом» треба було щось робити. Інтуїція підказувала Олі, що з «гулом» треба якнайшвидше розібратись, а інакше ситуація безконтрольно покотиться прахом. Треба виявити причину «гула», і якщо він виявиться банальним недоглядом Янсона, то можна буде переключитись на інші проблеми, а якщо ні, то треба хапатись за цей кінчик і мотати, мотати клятий клубок…

Повідомити Нур? Чим вона поможе?

Оля роздратовано розворушила зачіску, вхопила шпильку і почала без ладу пропускати її між пальців.

Гул, гул…

Вона здалась і запустила отой його галюцинаторний файл. Знала, що нічого цікавого там не знайде — «глюк» викликаний тим же, що викликало й «гул», треба було шукати причину обох явищ, а не страждати дурницями…

В принципі, зрозуміло, чому Янсона переполошила галюцинація — він не розумів, що «гул» не менш підозрілий, ніж галюцинація, а може й більш, зважаючи на те, що галюцинація була одиночна, а «гул» ВЖЕ складався просто перед їхніми носами в якусь незрозумілу систему…

Запис був коротенький, пацієнт —