Читати книгу - "Межа Фундації"

— Це не має значення. Вона все одно знає. Мені хочеться зробити їй приємність. Я візьму на себе це завдання, яке б воно не було; піду на будь-який ризик, візьму на себе який завгодно обов’язок, якщо є бодай найменший шанс, що це змусить її добре про мене думати.

— Янове, вона ж дитина.

— Вона не дитина… і мені байдуже, що ви про неї думаєте.

— Невже ви не розумієте, ким їй здаєтеся?

— Старим? Чи не все одно? Вона частина більшого цілого, а я ні. І вже це створює між нами нездоланну прірву. Невже ви думаєте, що я цього не розумію? Але я не прошу в неї нічого, лише…

— Добре про вас думати?

— Так. Відчувати до мене будь-які теплі почуття, на які вона спроможеться.

— І для цього ви хочете взяти на себе мою роботу? Але, Янове, хіба ви не чули? Ви їм не потрібні; їм потрібен я з якоїсь космоклятої причини, яку я не можу зрозуміти.

— Якщо їм нічого з вами не вдасться і якщо їм потрібен хтось, то, безперечно, я буду кращим варіантом, ніж зовсім ніхто.

Тревіз похитав головою.

— Не можу повірити, що це відбувається. Вас наздоганяє старість, а ви відкрили в собі молодість. Янове, ви намагаєтеся бути героєм, щоб умерти за це тіло.

— Не кажіть так, Ґолане. Це не тема для жартів.

Тревіз спробував засміятися, але, глянувши на серйозне обличчя Пелората, прокашлявся.

— Маєте рацію, — сказав він. — Вибачте мені. Покличте її, Янове. Покличте.

Блісс зайшла, трохи зіщулившись. І тихо сказала:

— Мені шкода, Пеле. Ви не можете його замінити. Це має бути Тревіз і ніхто інший.

— Дуже добре, — сказав Тревіз. — Я буду спокійним. Що б там не було, я спробую це зробити. Усе що завгодно, щоб не дати Янову зіграти героя-коханця в його віці.

— Я знаю про свій вік, — пробурмотів Пелорат.

Блісс повільно підійшла до нього й поклала йому руку на плече.

— Пеле, я… Я добре про вас думаю.

Пелорат відвернувся.

— Усе добре, Блісс. Не треба бути люб’язною.

— Я не люб’язна, Пеле. Я… дуже добре про вас думаю.

2

Спочатку неясно, а потім дедалі яскравіше Сура Нові почала згадувати, що її звати Сурановірембластіран і що в дитинстві батьки називали її Су, а друзі — Ві.

Звичайно, вона ніколи про це не забувала, але ці факти час від часу опинялися десь у глибинах пам’яті. Ця інформація ніколи не була прихована так глибоко чи так довго, як цього місяця, бо раніше їй не доводилося бути так близько до такого потужного розуму.

Але тепер настав час. Вона не бажала цього сама. У цьому не було потреби. Велика частина її єства виштовхнула цю частку на поверхню заради потреб світових.

Також на поверхню вирвався якийсь неясний дискомфорт, проте його було швидко подолано задоволенням нарешті вільного власного «я». Ще ніколи за останні роки вона не була так близько від планети Геї.

Вона пам’ятала одну з форм життя, яка подобалася їй на Геї в дитинстві. Тоді вона сприймала емоції цієї істоти як неясну частину свого єства, а тепер відчула, як загострилися її почуття. Вона була метеликом, який постав із кокона.

3

Стор Гендібал втупився в Нові гострим поглядом — хоча спершу так сильно здивувався, що мало не втратив контроль над мером Бранно. Те, що він цього не зробив, сталося, мабуть, лише через раптову підтримку ззовні, що врівноважила його й на яку він поки не звернув уваги.

— Що ти знаєш про депутата Тревіза, Нові? — сказав він. А тоді, стривожившись від того, як швидко й раптово ускладнився її мозок, вигукнув:

— Хто ти?

Він спробував захопити владу над її розумом і виявив, що той став непроникним. У цю мить Гендібал зрозумів, що його контроль над Бранно підтримує сила, значно більша за його власну.

— Хто ти? — повторив він.

На обличчі Нові з’явилося щось схоже на сум.

— Пане, — сказала вона, — Спікере Гендібал. Моє справжнє ім’я Сурановірембластіран, і я Гея.

Усе це вона сказала словами, але Гендібал, охоплений люттю, посилив свою ментальну ауру, з великою майстерністю обійшов бар’єр і схопив Бранно самотужки ще міцніше, одночасно ведучи напружену та мовчазну боротьбу з розумом Нові.

Вона затримала його з такою самою майстерністю, але не змогла тримати свій мозок закритим від нього — або, можливо, не хотіла.

Він заговорив до неї так, як до іншого Спікера:

— Ви грали роль, обманули мене, заманили мене сюди, і ви представниця того виду, від якого виник Мул.

— Мул був відхиленням, Спікере. Я/ми не Мули. Я/ми Гея.

Те, як химерно вона спілкувалася, демонструвало всю сутність Геї точніше за будь-які слова.

— Уся планета жива, — сказав Гендібал.

— І її ментальне поле на загал значно більше, ніж ваше особисте. Будь ласка, не опирайтеся з такою силою. Я боюся, що зроблю вам зле, а цього мені не хотілося б.

— Жива планета чи ні, а ви не сильніші за всіх моїх колег на Тренторі. Ми теж у певному сенсі є живою планетою.

— Ні, Спікере, ви лише кілька тисяч людей, які об’єднали свою свідомість для співпраці, і ви не можете розраховувати на їхню підтримку, бо я її заблокувала. Спробуйте — і побачите.

— Що ви плануєте робити, Геє?

— Спікере, сподіваюся, що ви будете називати мене Нові. Те, що я роблю зараз, я роблю як Гея, але я досі Нові — і ви знаєте мене лише як Нові.

— Що ви плануєте робити, Геє?

Він відчув те, що було ментальним відповідником зітхання, і Нові сказала:

— Ми залишимося в потрійній мертвій точці. Ви будете тримати мера Бранно крізь її щит, я вам у цьому допоможу, і ми не втомимося. Ви, як я припускаю, триматимете мене, а я — вас, і ніхто з нас не втомиться. Так усе й триватиме.

— Навіщо?

— Як я вам казала… Ми чекаємо на депутата Тревіза з Термінуса. Саме він знайде вихід із цього тупика так, як вирішить.

4

Бортовий комп’ютер «Далекої зірки» визначив два кораблі, і Ґолан Тревіз вивів їхнє зображення на окремі частини екрана.

Це були кораблі Фундації. Один був точнісінько як «Далека зірка» і, поза сумнівом, належав Компорові. Інший був більший і значно потужніший.

Він розвернувся до Блісс і сказав:

— Ну як, ви розумієте, що відбувається? Можете мені тепер щось сказати?

— Так! Не хвилюйтеся! Вони вам не зашкодять.

— Чому всі переконані, що я сиджу й увесь тремчу від паніки? — роздратовано