Читати книгу - "Макбет"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона стояла перед його робочим столом, роздивляючись картину на стіні.
— Любий, тобі слід подумати про художнє оформлення свого робочого місця.
Макбет отетеріло витріщився на Леді. На ній була шуба, а під нею — проста й елегантна сукня. Вона явно щойно вийшла з перукарні і мала вигляд спокійної та енергійної людини. Він обережно наблизився до неї.
— Як ти почуваєшся, люба?
— Прекрасно, — відповіла Леді. — Наскільки я розумію, ота картина — це пропаганда, але що хотів сказати її автор насправді?
Макбет очей від неї не міг відвести. Куди поділася та божевільна жінка, яку він бачив іще вчора? Вона щезла.
— Що ти на це скажеш, милий?
Макбет уставився на картину. Придивився до грубих облич робітників.
— Її повісив туди попередник. Я накажу замінити її. Я такий радий, що тобі краще. Ти… ліки приймала?
Леді похитала головою.
— Більше ніяких ліків. Я припинила прийом. Повністю.
— Бо більше не лишилось?
Вона злегка усміхнулась.
— Я побачила, що шухляда порожня. Ти кинув також. — Леді сіла в його крісло.
— Якесь воно тіснувате, правда?
— Так, трохи. — Макбет сів на стілець для відвідувачів. Мабуть, її божевілля було лише лабіринтом, і вона спромоглася знайти з нього вихід.
— Рада, що ти зі мною погоджуєшся. Сьогодні вранці я поговорила з Джеком. Йшлося про ваш план стосовно виборів мера.
— Так, ми придумали план. І що ти скажеш стосовно нього?
Леді надула губи й похитала головою.
— План хороший, але ви забули про одне.
— І про що ж?
— План грунтується на тому, що інформація про стосунки Тортела з отим хлопцем має просочитися якраз напередодні виборів. А потім ти, як людина, що знищила банду Свено, швидко заповниш вакуум, перш ніж люди встигнуть кинути свої бюлетені.
— Так, — з ентузіазмом мовив Макбет. — Продовжуй.
— Проблема в тому, що вакуум вже заповнений. Старий Циммерман оголосив про висунення своєї кандидатури.
— Отой зануда? Та кому він потрібен!
— Може, Циммерману і бракує харизми, але люди добре його знають, а тому добре знають, чого від нього можна очікувати. Люди сподіваються на безпеку і стабільність. А в наші непрості часи безпека і стабільність мають для них першочергове значення. І саме тому мером переоберуть Тортела.
— Невже ти і справді гадаєш, що Циммерман зможе мене здолати?
— Так, — відповіла Леді. — Якщо Тортел не підтримає тебе офіційно як людина, незаплямована скандалом, і якщо ти не розберешся з Гекатою. Треба поєднати перше з другим — і ти станеш непереможним.
Макбет полегшено зітхнув. Вона дійсно вийшла з лабіринту. Вона знову тут, знову з ним.
— Дуже добре, але ж як це зробити?
— Треба висунути Тортелу ультиматум. Він може добровільно зняти свою кандидатуру, пославшись на вік та погане здоров’я, і надати тобі необмежену офіційну підтримку. Або ти сам змусиш його вийти з перегонів, демаскувавши як огидного кнура-збоченця, в результаті чого Тортела заарештують і кинуть за грати. А він добре знає, що стається в тюрмі з педерастами. Маєш вибрати між цими двома варіантами. Вибір, як на мене, неважкий.
— Г-м-м, — мугикнув Макбет, почухавши бороду. — Ми наживемо собі ворога.
— Кого — Тортела? Навпаки. Він добре знається на боротьбі за владу й буде лише вдячний, що ми поставили перед ним таку милосердну альтернативу.
— Дай подумати, люба.
— Тут нема над чим думати, милий. Окрім Тортела, є ще ляльковод Геката. Час його спекатись.
— Не думаю, що це мудре рішення, моя люба. Не забувай, що він — наш гарант і підтримає нас у боротьбі з опонентами.
— Геката ще не озвучив свою ціну за те, що зробив тебе старшим комісаром, — сказала Леді. — Але цей день невдовзі настане. І тоді ти зробиш оце. — Вона підняла лікоть так, наче він був на ниточці, як у ляльки. — А потім — оце, — Леді хвицнула ногою. — Ти ж не хочеш бути маріонеткою Гекати, мій любий? Припинення кампанії проти нього буде вже замало — він вимагатиме все більше й більше, а наприкінці зажадає всього, бо саме так поводяться подібні до нього люди. Тому питання стоїть таким чином: чи хочеш ти, щоб Геката керував містом через тебе? Чи ти, — з цими словами Леді обперлася ліктями об стіл, — волів би бути ляльководом сам? Бути героєм, який спіймав Гекату, і стати мером?
Макбет поглянув їй у вічі. І повільно кивнув.
— Я запрошу Тортела на приватну партію в блекджек, — сказала Леді, підводячись. — А ти дай знати Гекаті, що хочеш зустрітися з ним віч-на-віч.
— А чому ти гадаєш, що він погодиться?
— Бо ти пообіцяєш йому валізу із золотом на знак подяки за те, що він забезпечив тобі посаду старшого комісара.
— Гадаєш, він заковтне наживку?
— Одних людей засліплює влада, інших — гроші. Геката належить до другої категорії. Подробиці я повідомлю тобі пізніше.
Макбет провів її до дверей.
— Мила моя, — мовив він, кладучи руку їй на спину і погладжуючи густе хутро, — як я радий, що ти нарешті повернулась.
— Я теж рада, — відповіла Леді, підставляючи йому щоку для поцілунку. — Будь сильним. Допомагаймо одне одному бути сильними.
Вона пропливла через приймальню, а Макбет провів її поглядом, міркуючи, а чи завжди він повністю розумів, ким вона є насправді? І чи хотів розуміти? Можливо, саме тому і не зміг встояти перед її чарами?
Авто з Ленноксом і Сейтоном зупинилося на дорозі напроти фабрики. Було темно, і Леннокс не бачив мжички, чув лише її шепіт, коли вона падала на дах та лобове скло автомобіля.
— Онде репортер, — сказав Сейтон.
По дорозі застрибав промінь світла з велосипедної фари. Звернув у ворота і зник.
— Дамо їм дві хвилини, — мовив Сейтон, перевіривши свій автомат.
Леннокс позіхнув. На щастя, він встиг уколотись.
— Вперед, — скомандував Сейтон.
Вони вибралися з авто, пробігли в темряві крізь ворота й заскочили до фабричної будівлі.
З офісу виконроба високо під стелею чулися голоси.
Сейтон принюхався. І махнув рукою, показуючи на сталеві сходи. Коли вони піднімалися навшпиньки нагору, Леннокс відчував чудесну відсутність думок, а холодна сталь поруччя сходів обпікала йому долоні. Біля дверей вони зупинились. Від кайфу Ленноксу здавалось, ніби він сидить у затишній теплій кімнаті і спостерігає за собою зі сторони. Бубоніння голосів у кабінеті нагадало йому про дитинство, коли він засинав у ліжечку, слухаючи, як у вітальні про щось розмовляють батьки.
— Коли інформація вийде друком? — почувся голос Ангуса.
Пролунала відповідь, сказана тоном з ноткою презирства й розтягнутим гаркавим «р»:
— Якщо зважити на те, що у нас
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макбет», після закриття браузера.