Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– Ну що ж, – знизала плечима Лілі. – Зате ти точно знаєш, що розплачуєшся за свою власну помилку.

– Однак, – примружившись, продовжив маг, – помсту неможливо вгамувати чи наситити. Злість буде пожирати тебе зсередини, поки одного разу ти не випустиш її назовні і не перетворишся на когось на зразок мене. Може, у тебе буде свій список, а можливо твої жертви будуть випадковими. Але якщо ти думаєш, що після моєї смерті ти змиришся і зможеш жити спокійно – ти глибоко помиляєшся.

– Ти впевнений? – насмішкувато кинула дівчина, зневажливо ковзнувши очима по фігурі мага.

На обличчі Етьєна промайнула розгубленість. Нині чоловік не виглядав настільки небезпечно і могутньо. Він спійманий, скований і знесилений. Більше не виконував великої місії месника, не зміг відродити тамплієрів, а незабаром стане останнім убитим членом Ордену.

Коли вартові підштовхнули мага вперед і зникли за поворотом, Лілі різко видихнула. Її спина, до цього рівна, як палиця, згорбилася, а плечі опустилися. Дівчині ця зустріч і короткий діалог далися набагато важче, ніж я думала. Він убив її батьків, навіть якщо й не особисто натискав на курок, і Лілі завжди ненавидітиме його. І хоч би як не намагалася зображати стійкість перед магом, їй було боляче й тяжко.

– Лілі… – тихо почала я, поклавши руку їй на плече.

– Ні, – вона смикнулася, скидаючи мою руку. Випроставшись і гордо піднявши підборіддя, вона промовила: – Він зазнав невдачі через мене. Хоч би що там не було, він правий – я була його фатальною помилкою. Семисотлітній маг програв малолітньому дівчиську без влади та підтримки. І я вийшла з цього поєдинку не зломленою та травмованою жертвою, а сильною та щасливою переможницею. І він помре з цією думкою.

– Чому він тебе не вбив? – раптом спитала я. – Вибач, але правда, чому ти залишилася живою? Ти ж остання спадкоємиця роду. Він убивав сотні інших людей, а тут що, жалість?

– Навряд чи, – фиркнула Лілі. – Може, сподівався, що я сама в щось влізу, і мене стратять без його втручання. Все було близько до цього.

– Тож, – почала радісно я, коли ми вийшли з темних коридорів на свіже ранкове повітря. – Нас виправдано.

– Із занесенням у особисту справу, – закотила очі дівчина. – За нами тепер буде ой яка пильна увага.

– Начхати, – весело відмахнулася я. Помітивши приголомшений вигляд Лілі, я засміялася. – Виходить, тепер ми удвох проти всього світу?

– Ні, – скривилась дівчина. – Це звучить надто сентиментально. Ми ж не герої фільму.