Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

Коли дона Флор схаменулася, біля мікрофона вже стояв доктор Теодоро. Вона спробувала зрозуміти аргументи, якими він намагався збити з пантелику супротивників. Його мужнє обличчя й стримана жестикуляція свідчили про те, що це достойний громадянин і чесна людина, яка гідно виконує свій обов’язок і несе звання доктора фармації (навіть усупереч власним комерційним інтересам).

Що-що, а свої обов’язки доктор Теодоро завжди виконував сумлінно. Напередодні ввечері так само відповідально і старанно він виконував свій подружній обов’язок. Після розмови з Марилдою, яка влаштувала істерику і погрожувала накласти на себе руки, якщо їй не дозволять співати на радіо, дона Флор рознервувалася, тож делікатно натякнула чоловікові, що тільки він здатен її заспокоїти. Саме була середа — ніч імовірних любощів.

Вона відразу ж відчула, що доктор завагався, та якщо вже дружина переступила межі покори та сорому, відступати було нікуди. Відкинувши сумніви, доктор таки вдовольнив її бажання, і з другого разу погамував її жагу.

Лише тепер дона Флор зрозуміла причину нерішучості чоловіка: він хотів відпочити тілом і душею перед завтрашнім боєм на засіданні. Серед такої купи обов’язків доктор Теодоро звик мудро розподіляти свої сили і час.

І все ж він не видавався стомленим і енергійно промовляв із трибуни — чи то латинською, чи то французькою — формули, що звучали для неї достоту по-варварському.

Побачивши, як шанобливо сприймають його колеги, як зосереджено та уважно вслухаються в кожне його речення грецькою чи латинською мовами, дона Флор усвідомила, який поважний у неї чоловік. О, так, кумасі та дона Розилда, безумовно, мали рацію — він не схожий на інших, і вона мусить щиро дякувати Богові за такого чоловіка, справжнього подарунка небес. Окрім того, не варто забувати, як вчасно він з’явився, саме тоді, коли їй украй остогиділо бути самотньою вдовою і вона готова була навіть відчинити двері свого дому перед тим нахабним блідим волоцюгою Принцом, таким собі Едуардом. Господь милував, що до цього не дійшло!

Якби фармацевт не показався за прилавком своєї аптеки в день студентського свята, навряд чи сиділа дона Флор у цій світлій залі, оточена достойниками, які обговорюють інтелектуальні проблеми, а пішла б вона по руках у борделях, зганьблена, знеславлена, втративши свою гідність, своїх друзів, учениць і бозна ще які жахи могли чекати на неї у майбутньому… Від самої такої думки дону Флор наскрізь пройняв дрож, і цього разу в її оплесках докторові Теодоро відчувався не лише ентузіазм, а й вдячність. Цей достойний, шанований чоловік урятував її від неминучої загибелі. Вона повинна пишатися цим.

Повернувшись на своє місце в президії, доктор Теодоро шукав очима дружину, її ніжна усмішка була найкращою нагородою за його блискучий виступ. Дискусія тривала: тепер з трибуни виступав доктор Нобре, його дискурс, безумовно, був вартий уваги, але промовляв так монотонно та невиразно, що здавалося, наче він жує слова.

Дона Флор відчула, як нестерпно наливаються свинцем її повіки. Єдина надія була на доктора Диніса, видатного оратора ще з часів студентства, відомого професора й автора солідного трактату «Galenica digitalis — Communia & stabilisata». Та ні він, ані його наступники за трибуною не спромоглися подолати сонливість дони Флор. Та й не лише її. Розкішний бюст дони Себастьяни розмірено здіймався, ба більше вона навіть солодко посопувала. Дона Рита, хоч і з розплющеними очима, та час до часу все ж покльовувала носом, утім одразу ж, перелякана, прокидалася. Дона Паула спершу героїчно опиралася сну, але згодом таки здалася, схиливши голову чоловікові на плече. Тільки дона Неуза була бадьора та свіжа (якщо не брати до уваги темних кіл під очима), поглянувши на неї, здавалося, ніби й не немає навколо задухи та нудних формул, — вона спостерігала за юнаком, який обережно наливав у склянку воду для промовців. Подумки вона вже називала його «914», сильний препарат проти сифілісу.

Дона Флор задрімала, їй здалося, ніби звіддалік лунає голос її чоловіка. Вона насилу прокинулася і знову побачила на трибуні доктора Теодоро. «Я нічогісінько в цьому не тямлю, коханий, вибач, будь ласка, всі ці формули, вичерпні аргументи мене лише заколисують, повір, не можу з цим нічого вдіяти, я ж звичайна собі жінка, дурна та неосвічена, й усі ці високоінтелектуальні промови точно не для мене». Її розбудили оплески, дона Флор теж заплескала, всміхнулася чоловікові, привітала його повітряним поцілунком. Зібрання закінчилося. Втомлені жінки, відмучивши свій обов’язок, нарешті зійшлися, щоб попрощатися одна з одною.

— Доктор Теодоро виступив блискуче… — зауважила дона Себастьяна (як вона може знати, коли проспала весь його виступ?).

— А як цікаво говорив доктор Еміліо! — повторила чиюсь фразу з попередніх зібрань дона Паула. — А доктор Теодоро просто розумник!

Ідучи вниз по сходах попід руку з чоловіком, дона Флор прошепотіла:

— От бачиш, як високо оцінили колеги твою доповідь? Тебе просто скупали в компліментах. Доповідь сподобалась абсолютно всім і всі в один голос кажуть, як слушно ти висловлювався.

Доктор Теодоро тільки зніяковіло всміхнувся:

— Колеги занадто прихильні до мене… А може, я й справді сказав щось корисне… От ти як гадаєш?

Дона Флор стиснула могутню руку свого вченого чоловіка:

— Ти був просто чудовий! Я, звісно, зрозуміла далеко не все, та мені однак сподобалося. А як же приємно, коли тебе хвалять…

У неї мало не прохопилось: «Я не достойна бути твоєю дружиною, Теодоро», — але фармацевт, який знав грецьку та латину, швидше за все не зрозумів би її.

5

ЯКЩО ТАЄМНИЧИЙ СВІТ ФАРМАКОЛОГІЇ СТАВ ДЛЯ ДОНИ ФЛОР несподіваним відкриттям, то всесвіт музикантів-аматорів, що вона його пізнала завдяки чоловіковому фаготу, приголомшив і зачудував.

Усі ці поважні та шановані сеньйори з високим суспільним статусом, ученими ступенями, власними фірмами та підприємствами, вся їхня вишукана громада (за винятком простого касира Урбано, який грав на скрипці), всі вони нагадували таємну секту. «Це по-справжньому піднесений всесвіт музики, що його неземні звуки та відтінки мають своїх богів, свої храми, свою паству і свого пророка — натхненного композитора та диригента Аженора Ґомеса», — писав молодий журналіст Флавіо Коста для газети «О ложиста модерно», щедрий власник якої надавав новачкам можливість безкоштовно публікуватися. Репортаж про музикантів-аматорів зайняв усю останню шпальту; у центрі красувалося фото оркестру в повному складі у саду особняка Адріано Піреса, до якого наступного дня після виходу статті завітав сам Насіфе, власник газети. Він мав на меті розповісти про численні труднощі, неминучі для видання