Читати книгу - "Поцілунок одного разу , Ольга Манілова"

Грюкають двері, і Кіра ховає папір під плетений кошик.

Кошик на стільниці з італійського кварцового каменю, тому що його мафіозна святість скрупульозно вибирав матеріали для ремонту самостійно. Кіра ж ніколи не підписалася б на кухонну поверхню, як у мавзолеї.

Рома проходить до кухні-вітальні, знімаючи годинник на ходу. Задумливий.

Вони трохи змінили планування нових апартаментів, хоча багато в чому вона ідентична безпечній квартирі поверхом нижче.

Тільки хороми мають довгий, незатишний коридор, оскільки займають всю житлову площу поверху. Всі квартири викуплені та з'єднані в одну.

Кіра навіть має власний кабінет. Там вона вечорами будує підступні плани щодо переробки шпалер у холі. Ну чому, чому вона погодилася на цей блідо-зелений відтінок?

- Як він? — видихає Кіра, повертаючись до чоловіка.

Він кидає на неї короткий погляд, чіпляє увагою й відкриту навстіж морозилку позаду.

- Погано все.

Щось не так з ремінцем на його зап'ястку, і Карелін намагається позбутися годинника ще раз.

- Ти... ти серйозно? — зволікає вона. — Заради Бога, та що сталося з ним?

— Ти знаєш, мені вже самому стає цікаво.

Вражена його відповіддю вона знову обертається. Прямує до нього зітхаючи, помітивши безуспішну боротьбу з годинником.

- І раніше тобі цікаво не було? Рома, це твій найкращий друг!

— Знати, що з ним відбувається, зобов'язаний, а не дуже й то цікаво було.

Він дивиться на її маківку і погляду не відводить, коли дівчина підіймає голову.

Кіра витягується навшпиньки, всовуючи йому в долоню розстебнутий годинник, і голосно цмокає його в губи.

— Ага, як я подивлюся, хтось сумував за мною, та не дуже.

Вона знизує плечима, а потім цмокає його ще й у щоку. І коли Карелін має намір перехопити її за талію, Кіра швидко увертається і тулиться до стільниці.

Її ситцева сукня у мокрих плямах від копання в морозилці.

— Зараз... зуби мені всі заговориш своїми підкатами, тож спочатку давай розповідай, — він дивиться на неї деякий час.

— Не можна заговорити комусь зуби поцілунками. І як я можу розповідати, якщо ти просиш "не заговорювати зуби"?

Кіра закочує очі і ставить чайник.

— Вибачте, лорде Буквальність, я неправильно обрала вираз.

— Люблю, коли ти вибачаєшся, — трусить Роман трохи циферблатом, — особливо після опівночі.

— «Особливо після опівночі, ах, міледі», — передражнює Кіра його пошепки і скрикує, коли він її все-таки ближче до себе притягує. Сміється під час короткого поцілунку.

— Ну все-все, я зрозуміла, — відмахується вона від нього і до чайника, що вже відключився, тягнеться.

— Я на Гольфстрім посадив його. У Малібу тепер шлях тримає, — Карелін видихає і кашляє. — Його помічник, який учора звільнився, каже, це найкращий регаб у світі. Найсуворіший. Й таке інше.

І ще найелітніший, він має на увазі.

— Він... був п'яний? — невпевнено питає Кіра.

Рома морщиться, чи то киваючи головою, чи то похитуючи.

— Це не те, як би я описав. Коли я доїхав, Коля вже був... на шляху до протверезіння. Аман, до речі, внесли його до чорного списку.

«Ну, це на рік, — думає Кіра. — Надто вони всі гроші Фрезя люблять».

- І нічого? Він нічого не розповів?

— Три тисячі історій наговорив, звісно, але жодна не має відношення до справи.

Рома кидає годинник на кухонний стіл і вже збирається розвернутися, як помічає куточок паперу під кошиком. Він знає це плетене безглуздя. І чому вони забрали це потворне неподобство  із нижньої квартири?

— Кіро, — застережливо і тихим голосом запитує Карелін, — що це?

Тепер вони дивляться на білий трикутний край документа під кошиком.

Дівчина прямує до столу і неквапливо сідає. Простеживши за кожним її рухом, Рома знову повертається поглядом до захованого.

— Щось приховуєш від мене?

Вона підпирає обличчя долонею і відповідає не відразу.

— Ну, можна й так сказати, — поводить головою.

Голос звичайний, але рівний тон чомусь по всій кімнаті розноситься, ніби довкола все стихло миттєво.

— Передбачається, що ти краще маєш навчитися це робити.

— Я чудово приховую все, що треба, — ображено сопить Кіра.

Наприклад, як вона знищила політичну кар'єру батька через ЗМІ. Тож не підкопаєшся: чужими руками, чужими словами. Іноді Кіра думає, що Роман здогадується. Ловить погляд його, осередок якого лезом ковзає прямо в її свідомість.

Одним стрімким жестом він дістає папір з-під кошика і красномовно дивиться на дружину.

Карелін уважно читає, одразу очима зриваючись до нижніх рядків.

Підіймає погляд на неї. Без жодного шелесту. Лише один рух — помах смоляних вій.

І знову швидко проходить поглядом по останніх рядках.

Коли він повертається збентеженим поглядом до дружини, Кіра вже широко посміхається.

Вона підтискає покусані губи в спробі втихомирити усмішку, але безуспішно.

Карелін звук якийсь невиразний видає, і вона в голос сміється.

- Це точно! І правда!

- Точно? — загальмовано питає він.

Кивнути вона навіть до кінця не встигає. Якраз зі стільця підіймається, а негідник її вже підхоплює. Слава богу, не підкидає!

У метушні поцілунку вони завалюються на кухонний куточок, і Кіра сама себе на стільниці влаштовує, тому що її улюблений шматок дерева щось погано координує хаос своїх рухів.

Вона його обличчя в долоні бере, а той повертається.

— Ти... ти — негідниця, Кіро! — мало не заїкається Карелін на кожному слові. Які очі рухливі. Живі. Виявляється, брила не вміє стримувати паніку. — Ти мені в ту ж мить мусила сказати!

- Ага-ага, - гладить вона його по волоссю. — У ту саму. Ще в момент зачаття мала відзвітувати.

— Я знаю, коли ми його чи її зачали, — твердить Рома і трохи пальці не загинає. — Коли ми з Греції повернулися. Ти тоді сумку в машині залишила.